Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №473/6839/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6839/25

РІШЕННЯ

іменем України

"30" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представника позивача Короташа А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «СОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому (з урахуванням подальшого уточнення) вказував, що 22 квітня 2010 року він був прийнятий на посаду вантажника КП «СОМ».

06 серпня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

При звільненні позивача відповідач не повідомив його про наявність та розмір заборгованості із заробітної плати, а також не провів з ним повний розрахунок, а саме не виплатив заборгованість із заробітної плати у розмірі (за вирахуванням податків та зборів) 93 392,01 грн.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути в судовому порядку з КП «СОМ» на свою користь зазначену заборгованість, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований виходячи з кількості календарних днів прострочення платежу (за період з 07 серпня 2025 року до 12 січня 2026 року) у розмірі 96 958,20 грн.

26 січня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. Заперечення проти позову обґрунтовував неправильним обрахуванням позивачем заборгованості по заробітній платі, яка на день подання відзиву (з урахуванням виплачених сум) становить 80 392,01 грн, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого (виходячи зі 124 робочих днів періоду нездійснення розрахунку) становить 52 740,92 грн. Крім цього, просив врахувати що нездійснення з працівником вчасного розрахунку при звільненні обумовлене поважними причинами, а саме відсутністю коштів для виплати у зв`язку з несвоєчасною сплатою споживачами КП «СОМ» наданих послуг та відсутністю фінансування підприємства з державного бюджету.

27 квітня 2026 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог: в частині заборгованості по заробітній платі - до 80 392,01 грн; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – до 67 627,47 грн.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі позивача ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представниця відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з?явилася, повторно надіславши суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

Однак суд, враховуючи повторну неявку представниці відповідача в судове засідання, вимоги ст. 223 ЦПК України, а також наявність в матеріалах справи достатньої інформації та доказів для вирішення спору, вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представниці відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 22 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду вантажника КП «СОМ».

06 серпня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

При звільненні позивача відповідач не повідомив його про наявність та розмір заборгованості із заробітної плати, а також не провів з ним повний розрахунок, а саме не виплатив заборгованість із заробітної плати (що не оспорювалося сторонами).

Аналізуючи вимоги та заперечення сторін, суд виходить з наступного.

1)В частині стягнення заборгованості по заробітній платі.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (примітка: ч. 1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст. 234 КЗпП України).

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Отже, строк звернення особи до суду рахується з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні в порядку ст. 116 КЗпП. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівнику при звільненні - це суми, нараховані та виплачені із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21.

За встановленого, оскільки ОСОБА_1 отримав довідку про заборгованість по заробітній платі (із зазначенням загального розміру такої заборгованості та її складових, помісячного розрахунку та здійснених виплат) у листопаді 2025 року (докази протилежного в матеріалах справи відсутні), а тому строк звернення з відповідним позовом до суду ним не пропущений.

Водночас, суд не приймає до уваги доводи відзиву на позов про необхідність врахування тієї обставини, що нездійснення з працівником вчасного розрахунку при звільненні обумовлене поважними причинами, а саме відсутністю коштів для виплати у зв`язку з несвоєчасною сплатою споживачами КП «СОМ» наданих послуг та відсутністю фінансування підприємства з державного бюджету, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14).

Заборгованість КП «СОМ» перед ОСОБА_1 , розмір якої не оспорюється сторонами та підтверджена довідкою КП «СОМ» від 23 січня 2026 року №28 (а.с. 31), становить 80 392,01 грн (зазначена заборгованість є сумою, з якої утримано податки та збори).

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Проте, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу (ст.ст. 2, 13 ЦПК України), межі заявлених позовних вимог та те, що КП «СОМ» фактично сплатило з суми заборгованості по заробітній платі позивача податки та збори, а тому слід відійти від цього правила та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати (за вирахуванням податків та зборів) у розмірі 80 392,01 грн, допустивши рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць до негайного виконання (п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України).

2)В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У п.п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Такий же висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці»).

Середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат та відпрацьованого часу за останні два місяці роботи працівника до місяця звільнення, а саме відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року, шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів (а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів) затримки розрахунку. При цьому, середньоденна заробітна плата вираховується шляхом ділення нарахованого заробітку за останні два повні місяці, що передували місяцю звільнення, на кількість робочих днів в останніх двох місяцях, що передували місяцю звільнення.

Середньоденна заробітна плата позивача за останні дві місяці роботи згідно наданих сторонами розрахунків становить 425,33 грн.

Однак суд не погоджується з наданим стороною позивача розрахунком середнього заробітку у зв`язку з наступним.

Зокрема, сторона позивача розрахувала середній заробіток шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість календарних днів періоду невиплати, що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року (п. 8), згідно якої середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні розраховується за загальним правилом, тобто шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів періоду невиплати. Застосування у розрахунку календарних днів періоду невиплати можливе лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, середній заробіток слід визначати виходячи з робочих, а не календарних днів періоду невиплати.

Згідно наданої КП «СОМ» довідки від 23 січня 2026 року №29 кількість робочих днів періоду невиплати позивачу заробітної плати з дня звільнення становить 124 дні.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без вирахування податків та зборів становить 52 740,92 грн (425,33 грн (середньоденний заробіток позивача) х 124 (робочі дні періоду стягнення)).

3)В частині судових витрат:

В силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача також підлягає стягненню судовий збір:

а) на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог):

- в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 944,61 грн.;

б) на користь держави:

- в частині вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі – у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2; код ЄДРПОУ 32313770) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 80 392 (вісімдесят тисяч триста дев`яносто дві) гривні 01 копійка (сума зазначена після вирахування податків та зборів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52 740 (п`ятдесят дві тисячі сімсот сорок) гривень 92 копійки (сума зазначена до вирахування податків та зборів), а також 944 (дев`ятсот сорок чотири) гривні 61 копійку судового збору.

Стягнути з Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2; код ЄДРПОУ 32313770) судовий збір на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв