Вирок від 28 квітня 2026 р. у справі №308/16237/21 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/16237/21

Закарпатський апеляційний суд

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.04.2026 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді у режимі відеоконференції кримінальне провадження 11-кп/4806/174/22 за апеляційною скаргою прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.02.2022.

Цим вироком:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Тур`я Пасіка, Перечинського району Закарпатської області, громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , судимий: вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин, засуджений:

- за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки.

Згідно пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин переведено у покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) днів.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021 до покарання за даним вироком, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки 10 (десять) днів.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання терміном на 02 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 6 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання ОСОБА_10 та не спілкуватися із цією особою.

Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави судові витрати у кримінальному провадженні на залучення експерта у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн 10 коп.

Речові докази: мобільний телефон марки «Хіаоmі» моделі «Redmi 9А» 2/32 GB Granite Gray, що переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_12 залишено йому як власнику.

Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

-2-

09.11.2021 близько 21 год ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, маючи непогашену судимість за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, тобто діючи повторно, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, з корисливим мотивом та метою, діючи в присутності особи, яка усвідомлювала факт вчинення викрадення, тобто діючи відкрито, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на грабіж, перебуваючи в будинку за адресою АДРЕСА_2 , під час словесної суперечки з ОСОБА_10 , незаконно, безоплатно та поза волею власника вилучив належний ОСОБА_12 , шляхом виривання з рук ОСОБА_10 , мобільний телефон марки «Хіаоmі» моделі «Redmi 9А» 2/32 GB Granite Gray, ринкова вартість якого становить 2082 грн, заподіявши потерпілому ОСОБА_12 матеріальну шкоду на вказану суму.

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію діянь ОСОБА_6 , просить вирок суду від 17.02.2022 в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 186 КК України скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого. Ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки та із застосуванням ст. 71, 72 КК України призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки 10 днів. Покарання ОСОБА_6 суд призначив у межах санкції, однак, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, судом неправильно звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021 ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді громадських робіт на строк 80 годин, яке ОСОБА_6 не відбував.

Апеляційний розгляд проводиться у відсутності потерпілого ОСОБА_12 , який належним чином повідомлявся про день, час та місце судового розгляду, в судові засідання останній не з`явився, причини своєї неявки не повідомив, заяв та клопотань про відкладення судового розгляду не заявляв. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників апеляційного розгляду: прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника-адвоката, які заперечили проти апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено матеріалами кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги те, що прокурор, потерпілий та обвинувачений не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, судом встановлено, що учасники

судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм

-3-

положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 цього Кодексу, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, а тому апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, такі не перевіряються.

Кваліфікація діяння обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України за встановлених у вироку суду обставин, є правильною.

Що стосується доводів прокурора про необґрунтоване звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, то вони, на думку колегії суддів, є обґрунтованими та заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як правильно зазначено в апеляційній скарзі прокурора, судом при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням обвинуваченого ОСОБА_6 неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та не в повній мірі враховано всі обставини кримінального провадження, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

-4-

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Верховний Суд зазначив, що згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Крім того, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Суд роз`яснив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину; особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, обставиною, яка обтяжує покарання, судом визнано вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції його від суспільства.

Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком суду, оскільки ухвалюючи рішення про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання з випробуванням, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність такого звільнення, а лише послався на дані про особу обвинуваченого та прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, при цьому, не давши належної оцінки іншим даним, в тому числі про особу обвинуваченого, які наявні в матеріалах кримінального провадження.

Зокрема, визначаючи підстави для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, суд першої інстанції не врахував обставин, які напряму впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 ніде не працює, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень, на розгляді інших судів наявні інші кримінальні провадження щодо ОСОБА_6 , що певною мірою свідчить про систематичність та стійкість його злочинних намірів і дій, а також небажання зробити для себе належні висновки і стати на шлях виправлення.

-5-

Також судом не враховано суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у зв`язку з чим призначене судом покарання із застосуванням ст. 75 КК України не сприятиме його меті – виправленню та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим засудженим, так і іншими особами, а тому є явно несправедливим, внаслідок його м`якості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75, 76 КК України, оскільки враховуючи особу обвинуваченого, ступінь тяжкості і характер вчиненого ним кримінального правопорушення, а також інші обставини кримінального провадження, зазначені судом обставини не є, в даному конкретному випадку, такими, на підставі яких можна дійти однозначного та беззаперечного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування призначеного йому покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням.

Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не дотримався вказаних положень закону, внаслідок чого застосував щодо ОСОБА_6 кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України та неправильно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки у кримінальному провадженні відсутні будь-які підстави для прийняття такого рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює новий вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

За приписами до ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_6 апеляційний суд враховує наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, відповідно до ст. 12 цього Кодексу, є тяжким злочином, характер вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його підвищену суспільну небезпечність, дані про особу винного, який на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, міцних соціальних зв`язків не має, не працює, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень та щодо нього у провадженні судів перебувають обвинувальні акти в інших кримінальних провадженнях, що певною мірою свідчить про систематичність та стійкість його злочинних намірів і дій, а також небажання зробити для себе належні висновки і стати на шлях виправлення та продовжує вести антисоціальний спосіб життя.

При ухваленні нового вироку, колегією суддів враховується те, що вид та розмір призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки прокурором не оскаржується, таке покарання, на думку апеляційного суду, визначено останньому в межах кримінального

-6-

закону та у розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів також не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні не встановлено наявність таких пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Керуючись вимогами кримінального закону про те, що винній особі має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення, апеляційний суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 є суспільно небезпечною особою і його виправлення повинно відбуватися в умовах ізоляції від суспільства, а тому йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, яке буде справедливим та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, без застосування вимог ст. 75 КК України.

Разом з тим, колегія суддів констатує про відсутність правових підстав для застосування ст. 71 КК України при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання.

Так, положеннями ч. 1 ст. 71 КК України передбачено те, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, остаточне покарання ОСОБА_6 призначено на підставі ст. 71, 72 КК України, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021, до покарання за даним вироком, з визначенням ОСОБА_6 остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки 10 (десять) днів.

Разом з тим, ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 06.02.2025 ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021, у зв`язку з усуненням законом караності діяння.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 був звільнений від призначеного покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021, у зв`язку з усуненням законом караності діяння, підстави для застосування положень ст. 71, 72 КК України відсутні, а тому слід виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання про застосування ст. 71, 72 КК України.

За таких обстави відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом в цій частині нового вироку, а апеляційна скарга прокурора частковому задоволенню.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412-414, 420 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 17.02.2022 щодо обвинуваченого ОСОБА_14 в частині призначеного покарання скасувати.

-7-

Призначити ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки.

Виключити з вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.02.2022 посилання на застосування положень ч. 1 ст. 71 та пп «г» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України.

Строк відбування ОСОБА_6 покарання рахувати з моменту приведення вироку Закарпатського апеляційного суду від 29.04.2026 до виконання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання період тримання його під вартою з 09.11.2021 до 17.02.2022 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.02.2022 щодо ОСОБА_14 залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення й може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді