Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №462/9671/24 — Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/9671/24

Номер провадження 2-о/462/31/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Галайко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Бойко Д. І.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

представник заінтересованої особи Стебко І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку окремого провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , Заінтересована особа: Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби про встановлення факту постійного проживання на території України (з урахуванням заміни заінтересованої особи),

встановив:

І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція заявника

Уповноважений представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Решота В. В., 24.12.2024 року (вх. № 28585) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, у якій просить суд (з урахуванням нової редакції заяви):

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Довгомостиська Яворівського р-ну Львівської обл. на території України станом на 24.08.1991 року.

Письмова заява обґрунтована, зокрема тим, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Довгомостиська Львівської обл. та з моменту народження по сьогоднішній час постійно проживає на території України, що підтверджується його паспортом громадянина СРСР НОМЕР_1 , виданим 13.01.1978 року. Батьки заявника ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) та його сестри ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) також є громадянами України. 28.07.1983 року заявник уклав шлюб із ОСОБА_7 , у якому народилося двоє дітей: син ОСОБА_8 (1984 року народження) та донька ОСОБА_9 (1989 року народження). Попри розірвання шлюбу у 2005 році, увесь цей час центр життєвих інтересів заявника залишався в Україні. У заяві зазначено, що з 26.10.1982 року ОСОБА_1 був приписаний у батьківському будинку в с. Довгомостиська, про що свідчить запис у Будинковій книзі. Хоча 01.06.1984 року він був знятий з реєстрації для прописки у АДРЕСА_1 , згодом він повернувся до батьківського дому в с. Довгомостиська, де фактично й проживав станом на 24.08.1991 року без офіційного оформлення реєстрації. Постійне проживання заявника в Україні в цей період також підтверджується відміткою у його паспорті про отримання майнового сертифіката від Ощадного банку № 6319/089 від 04.04.1996 року. Окрім того, факт безперервного проживання заявника в Україні станом на 24.08.1991 року підтвердили його сестри – ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у своїх нотаріально завірених заявах від 28.11.2024 року.

Необхідність встановлення юридичного факту зумовлена тим, що у паспорті громадянина колишнього СРСР заявника відсутня відмітка про прописку станом на 24.08.1991 року. Головне управління ДМС у Львівській області листом від 07.10.2024 року повідомило, що за відсутності відомостей про реєстрацію, підтвердити належність заявника до громадянства України в адміністративному порядку неможливо, та рекомендовано надати судове рішення.

Оскільки в інший спосіб встановити цей факт неможливо, а він необхідний для отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки та реалізації конституційних прав, заявник звернувся до суду (а.с. 83-87).

ІІ. Рух справи в суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2024 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Галайко Н. М. (а.с. 38).

Судом у порядку ч. 1 ст. 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) 24.12.2024 року направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи – заявника у справі (а.с. 72).

Відповідь на вказаний запит надійшла до суду 10.01.2025 року (а.с. 39).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27.01.2025 року заяву ОСОБА_1 , Заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області про встановлення факту постійного проживання на території України – повернуто без розгляду (а.с. 40-41).

Постановою Львівського апеляційного суду від 13.06.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 27.01.2025 року – скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 64-67).

Супровідним листом Львівського апеляційного суду № 462/9671/24/17620/2025 від 18.06.2025 року стверджується, що справа надійшла у Залізничний районний суд м. Львова 26.06.2025 року (вх. № 14193) (а.с. 70).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Галайко Н. М. (а.с. 71).

Судом у порядку ч. 1 ст. 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи – заявника у справі.

Відповідь на вказаний запит надійшла до суду 01.08.2025 року (а.с. 74, 75).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.08.2025 року заяву було залишено без руху, у зв`язку з її істотними недоліками (а.с. 76-77).

12.08.2025 року (вх. № 17709) від уповноваженого представника заявника ОСОБА_1 – адвоката Решоти В. В. до суду надійшла письмова заява (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.08.2025 року) про усунення недоліків заяви та нова редакція заяви (а.с. 79-82, 83-87).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25.08.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку окремого провадження. Призначено судове засідання у справі (а.с. 45-46).

Протокольною Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.01.2026 року клопотання представника заявника – адвоката Решоти В. В. задоволено. Постановлено замінити заінтересовану особу на Західне МУ ДМС (а.с. 153).

ІІІ. Позиція сторін по справі, висловлена у судовому засіданні

Заявник ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав подану заяву, яку просив суд задовольнити у повному обсязі.

Уповноважений представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Решота В. В. у судовому засіданні підтримав подану заяву, яку просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи Стебко І. Ю. у судовому засіданні питання про встановлення факту постійного проживання на території України залишила на розсуд суду.

IV. Позиція суду

Дослідивши подані документи, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення про задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, виходячи з наступного.

21.04.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні визначено, що проголошення судового рішення відбудеться 30.04.2026 року о 09 год. 00 хв.

Також, суд приймає до уваги лист Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 року, згідно п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

V. Встановлені судом фактичні обставини справи

5.1. Щодо поданих документів (письмових доказів)

Судом встановлено, що згідно з паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , виданим 13.01.1978 року Залізничним РВВС м. Львова на ім`я ОСОБА_1 , у такому наявні наступні відомості:

-дата народження заявника – ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження – с. Довгомостиська Мостиського р-ну Львівської обл., національність – українець;

-фотокартка власника, вклеєна по досягненню 25-річного віку, засвідчена Залізничним РВВС м. Львова 21.05.1987 року;

-штамп про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_12 , вчинений 28.07.1983 року Виконавчим комітетом Довгомостиської сільської Ради народних депутатів Мостиського району Львівської області (актовий запис № 30);

-запис про дитину – сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-штамп установи Ощадного банку України № 6319/089 про видачу ОСОБА_1 майнового сертифіката серії ВВ № 0097398 від 04.04.1996 року;

-відмітки про реєстрацію (прописку) та зняття з реєстрації місця проживання: з 11.08.1977 року по 21.10.1982 року – зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; з 26.10.1982 року по 01.06.1984 року – зареєстрований за адресою: с. Довгомостиська Мостиського р-ну Львівської обл.; з 04.07.1984 року – зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 90 зворот-94).

Судом також досліджено документи членів родини заявника.

Зокрема, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 28.01.1964 року, у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька – ОСОБА_14 (місце народження: с. Довгомостиська Мостиського р-ну) (а.с. 95 зворот).

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 18.08.1998 року Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_11 , остання зареєструвала шлюб з ОСОБА_15 17.11.1984 року та зареєстрована з 28.08.1998 року за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 100 зворот-102 зворот).

Згідно з карткою платника податків ОСОБА_11 (ІПН НОМЕР_4 ), остання внесена до Державного реєстру фізичних осіб 10.10.1997 року (а.с. 103 зворот).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 14.02.1969 року Довгомостиською сільською радою, у батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилася донька – ОСОБА_10 (місце народження: с. Довгомостиська) (а.с. 94 зворот).

Судом досліджено її паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий 18.10.1999 року Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області, у якому наявні відмітки про реєстрацію за адресами: АДРЕСА_5 (з 02.01.1995 року) та АДРЕСА_6 (з 18.10.2002 року) (а.с. 96 зворот-99).

Згідно з карткою платника податків ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_7 ), дані про неї внесені до реєстру 22.12.1996 року (а.с. 99).

Також судом досліджено документи дітей заявника.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 (видане 10.08.1984 року), у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син – ОСОБА_13 , також на документі міститься штамп про видачу майнового сертифіката (а.с. 110).

Відповідно до паспорта серії НОМЕР_9 , виданого 02.07.2001 року, ОСОБА_13 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 108-109).

Згідно з карткою платника податків (ІПН НОМЕР_10 ), дані про нього внесені до реєстру 27.03.1999 року (а.с. 110).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 (видане 21.06.1989 року), у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася донька – ОСОБА_16 , також на документі наявна відмітка про видачу майнового сертифіката від 01.04.1996 року (а.с. 111).

Додатково судом досліджено лист-відповідь ГУ ДПС у Львівській області № 2872/6/13-01-12-01-11 від 30.01.2025 року на адвокатський запит ОСОБА_2 щодо надання інформації з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків.

Окремо суд враховує, що заявою ОСОБА_10 від 28.11.2024 року (зареєстровано в реєстрі за № 3884, посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С.). остання підтверджує, що її брат ОСОБА_1 з 1991 року і надалі проживав разом із батьками ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) у с. Довгомостиська Мостиського р-ну, а після виписки у 1984 році з останнього зареєстрованого місця проживання фактично продовжував мешкати у батьківському домі (а.с. 105).

Заявою ОСОБА_11 від 28.11.2024 року (зареєстровано в реєстрі за № 3879, посвідчено приватним нотаріусом Черник Н. С.) остання засвідчує факт постійного проживання заявника в Україні станом на 24.08.1991 року та зазначає, що попри відсутність офіційної реєстрації з 1984 року, ОСОБА_1 безперервно перебував на території України, проживаючи в будинку батьків (а.с. 106).

Будинковою книгою для прописки громадян, які проживають у селі Довгомостиська Мостиського району, розпочату на ім`я ОСОБА_4 стверджується, що згідно з Розділом IV «Прописка», за вказаною адресою були зареєстровані:

- ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (голова сім`ї);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (дочка);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (зять);

- ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (внучка);

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син), який прибув з м. Львова 25.10.1982 року (а.с. 107).

5.2. Щодо показів свідків

Одним з видів доказів (даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи) у цивільному процесі, згідно п. 3 ч. 2 ст. 76 ЦПК України є показання свідків.

Суд зазначає, що свідки надали покази під присягою та будучи попередженими про кримінальну відповідальність передбачену ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, у тому числі за введення суду в оману (а.с. 208, 209, 219, 220).

Так, ОСОБА_13 , допитаний у судовому засіданні в якості свідка, будучи сином заявника, зазначив, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_7 був приватизований у 1996 році і батько був там прописаний. Свідок вказав, що заявник наразі перебуває у важкому стані здоров`я, що зумовлено тривалим зловживанням алкогольними напоями, за межі України він не виїжджав та постійно проживав за місцем реєстрації. Трудова діяльність батька включала роботу виконробом на будівництвах, а також роботу на заводі. Станом на 24.08.1991 року ОСОБА_1 мав судимість та приблизно у 1993 році відбував покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки за нанесення тілесних ушкоджень. Крім того, свідок наголосив, що батько іншого громадянства не має.

ОСОБА_18 , допитана у судовому засіданні в якості свідка, будучи сусідкою заявника, зазначила, що проживає за адресою: АДРЕСА_8 . Свідок повідомила, що мешкає в одному будинку із заявником (вона у третьому під`їзді, він у четвертому), вони перебувають у добросусідських відносинах та тривалий час товаришують. Свідок ствердила, що ОСОБА_1 завжди перебував на території України, зокрема станом на 24.08.1991 року він проживав на АДРЕСА_1 разом із дружиною (з якою одружився у 1983 році), сином та донькою. Також ОСОБА_18 зазначила, що заявник раніше працював на будівництвах, постійно проживав удома, інколи виїжджав у село, проте за межі України ніколи не виїздив.

VІ. Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі № 125/1472/19, провадження № 61-8866св20).

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Питання громадянства України регулюється Конституцією України, законами України, указами Президента України, міжнародними договорами України.

Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України «Про громадянство України» та Указ Президента України від 27.03.2001 року № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Підстави набуття особою громадянства України визначаються індивідуально, залежно від її місця народження, походження, проживання, родинних зв`язків тощо.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24.08.1991 року, зазначені у п. 2, - з 13.11.1991 року (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) або набрання чинності Законом України від 08.10.1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13.11.1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів:

-постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року;

-постійного проживання на території України станом на 13.11.1991 року.

У даній справі, заявник просить суд встановити факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), Кримської Народної Республіки, Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а також її діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Указом Президента України № 215 від 27.03.2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27.06.2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі – Порядок).

За змістом п. 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону особа, яка за станом на 24.08.1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24.08.1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24.08.1991 року.

Згідно з п. 10 цього Порядку для встановлення належності до громадянства України особа, яка станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію свідоцтва про народження;

в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України станом на 24.08.1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні станом на 13.11.1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні станом на 13.11.1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про приписку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в України станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала на території України (за наявності документів, що підтверджує зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України станом на 24.08.1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні станом на 13.11.1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні станом на 13.11.1991 року.

Відповідно до п. 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» п. 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Факт постійного проживання на території України заявника, у тому числі станом на момент проголошення незалежності України 24.08.1991 року або на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» (13.11.1991 року) має юридичне значення та породжує для нього юридичні наслідки, так як встановлення вказаного факту в судовому порядку надає йому право подати заяву про набуття громадянства України. В іншому встановленому Законом України «Про громадянство України» порядку, набути громадянство України заявник не може.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України.

Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року.

Відповідно до п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13.11.1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.

6.1. Щодо доводів заінтересованої особи, викладених у письмових поясненнях

Суд зазначає, що 27.02.2026 року (вх. № 5188) від уповноваженого представника заінтересованої особи – Стебко І. Ю. у Залізничний районний суд м. Львова надійшли письмові пояснення (документ сформований в системі «Електронний суд» 27.02.2026 року) по суті справи (а.с. 190-194).

Так, заінтересована особа у своїх письмових поясненнях заперечує проти задоволення заяви, посилаючись на відсутність прямих письмових доказів реєстрації (прописки) заявника станом на 24.08.1991 року, а також ставить під сумнів належність показань свідків як достатньої бази доказування.

Суд, оцінюючи вказані доводи в контексті матеріалів справи, зазначає наступне:

Відповідно до ст. 90 ЦПК України, показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини. Вказані особи були безпосередньо допитані у судовому засіданні як свідки, де під присягою підтвердили факт постійного проживання заявника в Україні у спірний період. Суд вважає, що особиста присутність свідків, їхні логічні та послідовні відповіді, а також безперечний факт їхнього спільного походження та родинних зв`язків із заявником, повністю нівелюють формальні сумніви заінтересованої особи щодо процесуальної форми подання їхніх свідчень на досудовій стадії.

Відсутність у будинковій книзі запису про реєстрацію самих свідків не нівелює їхніх показань, оскільки обізнаність про побут та місце знаходження члена сім`ї ґрунтується на тривалих соціальних контактах та кровному спорідненні.

Щодо аргументу про відсутність прописки як єдиного доказу проживання, суд наголошує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, факт постійного проживання не є тотожним факту реєстрації. Суд встановив хронологічну послідовність перебування ОСОБА_1 в Україні: реєстрація шлюбу (1983 року), народження дітей, участь у приватизаційних процесах (1996 року). Крім того, суд розцінює зафіксований свідками факт перебування заявника під юрисдикцією правоохоронних органів України у 1993 році як об`єктивне підтвердження його знаходження в межах держави у період, що безпосередньо слідує за датою проголошення незалежності.

Суд вважає, що сукупність наданих заявником доказів (письмових відомостей, нотаріально оформлених заяв та безпосередніх показань свідків) є достатньою у розумінні ст. 80 ЦПК України для встановлення істини у справі.

Натомість, заінтересована особа, заперечуючи проти вимог заяви, не надала жодних доказів (даних про перетин кордону, набуття іншого громадянства чи виїзд на постійне проживання до інших держав), які б спростовували факти, викладені заявником.

Таким чином, доводи заінтересованої особи носять формальний характер і не спростовують встановлених судом обставин щодо безперервного зв`язку ОСОБА_1 з Україною.

VІI. Висновки суду

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При ухваленні рішення суд керується стандартом доказування «балансу вірогідностей» (вірогідності доказів). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц) зазначала, що стандарт більшої переконливості передбачає, що висновок про існування обставини, з урахуванням поданих доказів, має видаватися вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід корелюється з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. and Others v. Sweden») вказано, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Керуючись цим принципом, суд встановив, що факт постійного проживання ОСОБА_1 в Україні станом на 24.08.1991 року є значно вірогіднішим, ніж припущення про його проживання за межами держави.

Цей висновок ґрунтується на безперервності його соціальних та правових зв`язків із державою: реєстрації шлюбу у 1983 році, народженні дітей на території України, записах у будинковій книзі с. Довгомостиська та участі у процесах приватизації у 1996 році.

Сукупність цих письмових даних у поєднанні з показаннями свідків створює цілісну картину життєвого шляху заявника в межах України у релевантний період.

Суд враховує, що особливості трудової діяльності заявника та стан його здоров`я пояснюють відсутність безперервної офіційної реєстрації у певні періоди, проте не спростовують факту його фактичного проживання в Україні.

Натомість заінтересованою особою не надано відомостей чи доказів, які б свідчили про виїзд заявника на постійне проживання до іншої країни чи набуття ним іншого громадянства, що робило б протилежну версію вірогіднішою за встановлені судом обставини.

Таким чином, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши докази, оцінивши їх належність та достатність у взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 станом на 24.08.1991 року постійно проживав на території України.

Оскільки встановлення цього факту є необхідним для оформлення заявником належності до громадянства України, заява підлягає задоволенню.

VІІI. Судові витрати по справі

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

З цих підстав та керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315, 319, 354-355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

1. Заяву ОСОБА_1 , Заінтересована особа: Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби про встановлення факту постійного проживання на території України (з урахуванням заміни заінтересованої особи) – задовольнити.

2. Встановити юридичний факт, а саме: факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Довгомостиська Яворівського району Львівської області, на території України станом на 24.08.1991 року.

3. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

4. Відомості щодо учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_9 );

Заінтересована особа: Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (код ЄДРПОУ: 45870769, електронна пошта: zmrudms@dmsu.gov.ua, адреса місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11).

Текст судового рішення складено 30.04.2026 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко