Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №336/7991/24 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7991/24

Провадження №: 2/336/1192/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі судового Уткіній Є.А.,розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про визнання дій матері неправильними / незаконними, зобов`язання вчинити певні дії для виховання дітей,

за участю представника районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як органу опіки та піклування Семенченко Наталії Володимирівни(довіреність від 02.01.2026 р.) -

встановив:

14.08.2024 ОСОБА_1 ,в інтересах якого діє представниця адвокат Погосян М.А., звернувся до суду з позовом,в якому зазначено,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі,є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однією сім`єю позивач та відповідачка з дітьми не проживають з 2022р.,ведення спільного господарства та шлюбні відносини припинені з березня 2022 р.

25.08.2023 р.рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя шлюб між сторонами розірвано,діти проживають з матір`ю за межами України.

В позові його автор вказує,що за час перебування дітей далеко від батька,останній почав спостерігати факти,наслідком яких стало налаштування матір`ю дітей проти батька,тиску та маніпулювання думками дітей відносно батька з боку матері.

Позивач припускає,що таке виховання дітей з боку матері,яка налаштовує їх проти батька,не привчає до правильного ставлення дітей до батька,не виховує у них повагу до нього, можливо,матиме наслідком небажання дітей в майбутньому спілкуватись з батьком взагалі,в чому позивач вбачає неправильні дії матері.

Посилаючись на те,що самостійно позивач не взмозі змінити поведінку матері,яка ,з урахуванням викладеного вище,не надає дітям доступу до культурних та духовних цінностей,що виховують у них повагу до батька,не сприяє засвоєнню дітьми загальновідомих норм моралі ,ставить можливість спілкування дітей з батьком у залежність від сплати ним аліментів,чим порушуються права батька спілкуватись з дітьми та брати участь у їх вихованні, просить визнати дії відповідачки неправильними / незаконними щодо питання / підходу виховання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно біологічного батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов`язати відповідачку виховати дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно біологічного батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дусі поваги та любові до нього, враховуючи гармонію внутрішнього світу дітей та приділяти більше уваги до вказаних дітей, ніж своїм особистим амбіціям.

Ухвалою суду від 16.08.2024 р.позов залишено без руху,встановлено позивачу строк п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху для виправлення недоліків позовної заяви(а.с.36-37 т.1).

03.09.2024р.в системі Електронний суд представницею позивача адвокатом Погосян М.А.сформовано документ «Позовна заява(оновлена)»з аналогічними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (а.с.40-53 т.1)

Ухвалою суду від 10.09.2024 р.відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження(а.с.92 т.1)

09.10.2024р.в системі Електронний суд представником відповідача адвокатом Максимчуком С.П.сформовано документ «Відзив на позов»(а.с.98-108 т.1).

За змістом відзиву,відповідачка вказує,що у лютому 2022 р.у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення рф вона із дітьми була вимушена виїхати у Німеччину,де перебуває і у теперішній час. З липня 2022р. між відповідачкою та позивачем виник спір щодо поділу спільного майна, з цього часу позивач припинив у будь-який спосіб,в тому числі матеріально,допомагати дітям,самоусунувся від виховання та спілкування з ними. У такий спосіб,на думку відповідачки,позивач використовував дітей та маніпулював її скрутним матеріальним становищем з метою примусити відмовитись від поділу майна. В подальшому судами було розглянуто кілька спорів між сторонами,в тому числі,про стягнення аліментів ,які позивач не сплачував протягом 2-х років до ухвалення судом рішення.

Відповідач акцентує увагу на тому,що на її думку,позивач байдужий до своїх дітей,за два роки не провів з ними спільно часу ,наприклад, у період канікул,не цікавився їх здоров`ям,життям тощо. Лише у грудні 2023 р. позивач виявив таке бажання та отримав таку можливість без жодних перешкод з боку відповідача,вільно спілкується з дітьми.

Відповідачка забезпечила дітям необхідні умови проживання,харчування,здобуття освіти,медичний нагляд,розвиток відповідно віку,матеріально їх забезпечує,тоді як матеріальна допомога від батька у виді аліментів є мінімальною.

Вважає безглуздими звинувачення у відсутності у неї уяви про сімейні цінності та неспроможності виховувати дітей ,формуючи у них поважне ставлення до батька,оскільки саме позивач після її виїзду з дітьми за кордон ,перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з нею,одночасно підтримував близькі стосунки з іншою особою,є батьком народженої цією особою дитиною,що наочно характеризує його власне ставлення до сімейних цінностей.

Наголосила на тому,що позивачем не надано жодного доказу існування обставин,на які він посилається у позові,по суті викладає власні домисли,як і доказу порушення прав позивача,а заявлений ним спосіб захисту не передбачений чинним законодавством.

Просить суд відмовити у позові у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.10.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду(а.с.232-235 т.1)

Ухвалою суду від 19.08.2025.р.позов залишено без розгляду(а.с.46-49 т.2).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02.12.2025р.ухвала Шевченківського районного суду м.Запоріжжя про залишення позову без розгляду скасована,справу направлено для продовження розгляду (а.с.242-251 т.2).

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025р.,справу передано на розгляд головуючому судді Галущенко Ю.А.

Ухвалою суду від 22.12.2025р.справу прийнято до провадження суддею Галущенко Ю.А.та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Розгляд справи,призначений на 28.01.2026р.,було відкладено у зв`язку з неявкою відповідача,її представника, уповноваженого представника органу опіки та піклування.

Розгляд справи,призначений на 11.03.2026р.,було відкладено на підставі клопотання представниці позивача адвоката Погосян М.А.

26.03.2026 р.до суду надійшла заява від представниці позивача адвоката Погосян М.А.про проведення судового засідання,призначеного на 22.04.2026р.,без участі позивача та представника позивача.

20.04.2026 р.в системі «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Максимчуком С.П.був сформований документ «Заява про розгляд справи без участі» ,в якому міститься прохання розглядати справу без участі відповідача та її представника.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Як передбачено ст.223 ч.1 ЦПК України,неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови,що його належним чином повідомлено про дату,час і місце цього засідання,не перешкоджає розгляду справи по суті,крім випадків,визначених цією статтею.

Частина 5 статті 223 ЦПК України визначає,що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду ,крім випадків,якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності,і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Позивач в жодне із судових засідань,які призначались у справі,не з`явився,причин неявки не повідомляв.

Представник позивача не з`явилась повторно,повідомила причини власної неявки ,не зазначивши причин неявки особисто позивача,та заявила про проведення судового засідання,призначеного на 22.04.2026р.,без участі позивача та представника позивача.

На підставі викладеного,враховуючи зміст заяв учасників справи про розгляд справи без їх участі, суд розглянув справу за їх відсутності,оскільки їх нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору,а зміст заяви представника позивача зобов`язує суд розглянути позов відповідно до ч.5 ст.223 ЦПК України,незважаючи на повторну неявку в судове засідання позивача та його представника .

В судовому засіданні представник районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як органу опіки та піклування Семенченко Н.В.повідомила суду,що до органу опіки не надходило інформації про неналежне виконання батьківських обов`язків матір`ю або батьком ОСОБА_5 ,2015р.н.,та ОСОБА_6 ,2021р.н.Наразі діти з матір`ю мешкають у Німеччині,де забезпечені медичним наглядом,здобувають освіту,інформація про неналежні умови проживання або виховання відсутня. Висновок органу опіки в цій справі не складався,оскільки не передбачений законом. Мати дітей забезпечує батьку можливість спілкування з ними засобами електронного зв`язку,фактів незаконних або неправильних дій матері ,негативного впливу на дітей з метою їх виховання у дусі неповаги до батька органу опіки невідомо. Орган опіки не має повноважень втручатись у взаємини між колишнім подружжям та зобов`язати батьків виховувати дітей певним чином,лише проводить роз`яснювальну роботу та надає рекомендації,що розлучення та неприязні відносини між батьками не мають впливати на дітей.

Всебічно вивчивши обставини справи,дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений необґрунтовано,не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено та перевірено доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 2 жовтня 2014 року, є батьками двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25.08.2023р.(справа № 336/1202/23) шлюб між сторонами розірвано.

При розгляді цієї справи суд встановив,що з березня 2022 року шлюбні відносини між сторонами були фактично припинені, ОСОБА_2 з дітьми проживає у Німеччині(а.с.29,18-19,13-15 т.1)

Протягом 2023-2024 років судами були розглянути справи ,ініційовані позивачем або відповідачкою,про визначення способу участі батька у вихованні дітей(справа № 336/330/24),про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку(справа № 336/177/23),про поділ майна подружжя(справа № 336/3949/22),про стягнення аліментів на малолітніх дітей(справа № 336/6040/23),про визнання недійсними правочинів(справа № 755/9159/22) (а.с.54-82 ,115-123 т.1)

Зазначені обставини переконують суд у тому,що постійні судові спори між колишнім подружжям ОСОБА_7 ,відсутність порозуміння як під час шлюбу, так і після його розірвання, свідчать про глибоку кризу стосунків, неможливість домовитися по будь-яким питанням, нездатність вести діалог поза межами судових справ,які по суті стають продовженням особистого конфлікту.

З матеріалів справи суд встановив,що відповідачка із дітьми проживає в м.Шиффвайлер(Німеччина),де діти забезпечені медичним наглядом(а.с.125-126 т.1), ОСОБА_8 ,2015 р.н.,як учениця початкової школи імені Вальтера Бернштейна позитивно охарактеризована як сумлінна учениця,активна на заняттях,домашні завдання виконує регулярно та старанно,адаптувалась до навчання у новій школі,ефективно вивчає та засвоює німецьку мову(а.с.127 т.1)

Крім того, ОСОБА_8 ,2015 р.н.,також навчається у Боярському академічному ліцеї(сімейне навчання),де на високому рівні виконує освітню програму,навчанням і вихованням дитини займається мама ОСОБА_2 ,яка не пропустила жодних батьківський зборів(а.с.130 т.1).

Відповідач сплачує аліменти на утримання дітей за рішенням суду,станом на 31.08.2024р.не мав заборгованості(а.с.166 т.1)

Під час оцінки доводів позивача і заперечень відповідачки суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормами права.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин першої — третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Суд при розгляді справи встановив,що позивач ОСОБА_1 ,який розлучений з матір`ю дітей ОСОБА_2 та мешкає окремо,за поясненнями представника орагну опіки та піклування спілкується з дітьми та приймає участь у їх вихованні у спосіб,визначений рішення суду,від ОСОБА_1 не надходило скарг щодо невиконання відповідачкою судового рішення ,про таке не йдеться і у позовній заяві.

Вказуючи про неправильний підхід відповідачки до виховання дітей та заявивши вимогу про визнання його незаконним,позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів конкретних протиправних дій відповідачки на шкоду інтересам дітей,негативного впливу матері на розвиток дітей з метою виховати у них неповагу до батька,аргументація позову переважно ґрунтується на викладені хронології загострення неприязних стосунків між сторонами.

Вказуючи про помічені ним під час спілкування з дітьми факти налаштування матір`ю дітей проти батька,тиску і маніпулювання думками дітей відносно батька,позивач обмежився загальними формулюваннями без їх конкретизації,підтвердження доказами тощо.

При цьому матеріали справи свідчать про те,що діти вже адаптувалися до нового місця проживання,відповідачка не перешкоджає батьку спілкуватись з дітьми та виховувати їх,тобто контакти між батьком і дітьми збережені.

Як передбачено ст..18 СК України,кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку;

3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;

7) зміна правовідношення;

8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Вирішуючи вимоги про зобов`язання відповідачки виховувати дітей у дусі поваги та любові до позивача як батька,суд зауважує,що один з батьків не може примусово викликати або штучно нав`язати дитині будь-які почуття до іншого з батьків,а при відсутності механізму примусового виконання судового рішення в частині зобов`язання матері виховувати дітей у бажаний для позивача спосіб, постановлення судом такого рішення позбавлено сенсу.

При цьому позивач,ініціюючи чергову справу,з огляду на існуючий на цей час конфлікт між сторонами справи як батьками,висловлюючись з неповагою про матір дітей,що видно із змісту листування засобами електронного зв`язку(а.с.134 т.1)власним прикладом не демонструє готовності йти на діалог та взаємне узгодження питань виховання дітей у дусі взаємної поваги між батьками,що могло б бути позитивним прикладом для дітей у формуванні світогляду на нормальні взаємини у сім`ї.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів ,суд виходить із того, що інших доказів, які мають значення при вирішені спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, сторонами не надано.

Викладене дає підстави для висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення як не ґрунтований на законі та не підтверджений доказами.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у сумі 2422 гр.40 коп.,про що надана квитанція(а.с.1 т.1).

Враховуючи,що суд не задовольняє позовні вимоги у повному обсязі,судовий збір позивачу не компенсується.

Доказів понесення позивачем інших витрат,пов`язаних із розглядом справи,суду не надано.

На підставі ст.ст.7,18,19,141,150-152,155,157 СК України, ст. ст.12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265,268,280, 284, 353, 355 ЦПК України ,суд-

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 30.04.2026 р.

Суддя Ю.А.Галущенко