Вирок від 28 квітня 2026 р. у справі №303/2973/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2973/26

Провадження № 1-кп/303/248/26

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025070000000174 від 17.11.2025 р. за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Херсон, Херсонської області, зареєстрованої та мешканки за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн?засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - №2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і російська федерація (далі - рф).

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» - інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» зазначає, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.

20 лютого 2014 року з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі по тексту РНБО) від 14 вересня 2020 року "Про Стратегію національної безпеки України", затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року - Для відновлення свого впливу в Україні Російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил Російської федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку Російської федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку Російської федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.

21 лютого 2022 з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.

У період до приблизно 05 години 00 хвилин 24 лютого 2022 року президент російської федерації в.путін, а також інші невстановлені представники військово-політичного керівництва РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів зс рф на територію України.

Так, 24 лютого 2022 року о 5 годині президентом російської федерації в.путіним оголошено рішення розпочати військову операцію в Україні, у зв`язку з чим на виконання вищевказаного наказу, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади рф, її збройних сил, спецслужб та інших осіб, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та інших областей, в тому числі вийшовши за межі адміністративних кордонів Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також окупували частин вказаної території України, чим змінили межі її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що частково продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

З метою відсічі військовій агресії рф 24.02.2022 Указами Президента України у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та який діє на даний час.

Рішенням Верховної ради України відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року російська федерація визнана державою-агресором, яка здійснює збройну агресію проти України, розв`язала і веде повномасштабну агресивну війну проти України та Українського народу з порушенням норм міжнародного права, вчиняючи злочини проти людства.

Як встановлено, планування, фінансування та реалізація російською федерацією агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, проведення розвідувальної та підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, зс рф, Головного розвідувального управління Генерального штабу збройних сил російської федерації, федеральної служби безпеки російської федерації, найманців, а також осіб, залучених до співробітництва на конфіденційній (негласній) основі, у тому числі громадян України.

Так, громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання свого єдиного злочинного умислу, з метою досягнення єдиного бажаного злочинного результату, усвідомлюючи злочинність своїх дій, будучи обізнаним щодо факту здійснення рф збройної агресії проти України, з метою доведення своїх ідеологічних мотивів та поширення поглядів серед невизначеного кола користувачів мережі Інтернет, використовуючи належний їй мобільний телефон марки «Redmi Note 13 Pro 5g», ІМЕІ - НОМЕР_1 , та будучи користувачем персонального профілю в месенджері «Telegram» з унікальним ідентифікатором (телеграм id-НОМЕР_5) під ніком « ОСОБА_5 », який зареєстрований на її власний номер оператора стільникового зв`язку (тел. НОМЕР_2 ), усвідомлюючи, що опубліковані матеріали користувачами даного месенджера формують певні ідеї і погляди направленні на схилення інших користувачів до вчинення активних дій, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , діючи з єдиним злочинним умислом, поширила ряд коментарів у чатах під назвами « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Згідно висновку експерта Закарпатського НДЕКЦ МВС України від 26.02.2026 № СЕ-19/107-26/1473-ЛД, встановлено, що:

1. В усіх коментарях, розміщених під публікаціями у чатах під назвами « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », месенджеру Телеграм, які залишив користувач месенджеру Телеграм, зареєстрований за мобільним номером телефону - НОМЕР_3 , підписаний як « НОМЕР_4 » (може змінюватися), ім?я користувача « ОСОБА_5 » (може змінюватися), телеграм ID - НОМЕР_5 (завжди незмінне), що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у всьому коментарі від 09.03.2025 року о 11:58 у чаті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: «ІНФОРМАЦІЯ_6»; у всьому коментарі від 20.05.2023 року о 19:43 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3»: « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; у всьому коментарі від 25.12.2023 року о 18:29 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»: «Удачі, здоров?я, товариш майор»; у всьому коментарі від 03.01.2024 року о 20:07 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»: «Більше таких новин» наявні висловлювання, що містять виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України;

2. В деяких коментарях, розміщених під публікаціями у чатах під назвами « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », месенджеру Телеграм, які залишив користувач месенджеру Телеграм, заресстрований за мобільним номером телефону - НОМЕР_3 , підписаний як « НОМЕР_4 » (може змінюватися), ім?я користувача « ОСОБА_5 » (може змінюватися), телеграм ID - НОМЕР_5 (завжди незмінне), що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у всьому коментарі від 20.05.2023 року о 19:43 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3»: у повному змісті коментаря від 20.05.2023 року о 19:43 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3»: « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; у повному змісті коментаря від 25.12.2023 року о 18:29 у чаті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»: «Удачі, здоров?я, товариш майор» наявні висловлювання, що містять глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України.

Таким чином, громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями при вищевикладених обставинах, поширила матеріали, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.

Суд вважає, що дії обвинуваченої ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 436-2 КК України, так як вона вчинила кримінальне правопорушення - поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування та заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 себе винною у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала в повному обсязі за обставин, вказаних у обвинувальному акті та пояснила що не розуміла, що вчиняє та вважала, що ніхто коментарі не читає. Вона не вважала це чимось протизаконним. У вчиненому щиро розкаюється.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України в судовому засіданні не досліджувалися інші зібрані по справі докази, оскільки за згодою учасників процесу, дослідження останніх визнано недоцільним, так як фактичні обставини справи ніким не оспорюються і у суду відсутні сумніви щодо добровільної позиції учасників судового провадження, яким роз`яснено, що у такому випадку вони позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачена ОСОБА_3 раніше не судима, на обліку у лікарів фтизіатра та нарколога КНП «Лікарня Святого Мартина» не перебуває, характеризується позитивно, не реєструвалася та не обиралася народним депутатом України, депутатом місцевої ради, сільським, селищним, міським головою.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченій, судом не встановлено.

У судовому засіданні прокурор просила призначити обвинуваченій покарання у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України.

Враховуючи загальні засади призначення покарання у відповідності до ст.65 КК України, суд приходить до висновку, що обвинуваченій ОСОБА_3 має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі без конфіскації майна в межах санкції ч.2 ст.436-2 КК України, та приймає рішення про звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України з покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Враховуючи, що ОСОБА_3 звільнена від відбування покарання з випробуванням, з огляду на правову позицію, яка висловлена в ухвалі від 21 червня 2023 р. колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 953/6732/22, додаткове покарання у виді конфіскації майна суд не застосовує.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати, пов?язані із залучення експерта, в розмірі 4457,00 грн. слід стягнути з обвинуваченої на користь держави.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2026 року слід скасувати відповідно до ч.4 ст.174 КПК України.

Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувався.

Керуючись ст.ст.370, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 від відбування покарання звільнити з випробуванням, якщо вона протягом 01 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід до ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України арешт майна, накладений згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2026 року на смартфон марки «Redmi Note 13 Pro 5g», ІМЕІ НОМЕР_1 , до якого встановлена сім картка з номером телефону НОМЕР_3 , - скасувати.

Речові докази по справі: смартфон марки «Redmi Note 13 Pro 5g», ІМЕІ НОМЕР_1 , до якого встановлена сім картка з номером телефону НОМЕР_3 ,який зберігається в УСБУ в Закарпатській області - повернути ОСОБА_3 як власниці.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати по справі, пов`язані із залученням експерта Закарпатського НДЕКЦ МВС України (лінгвіністична експертиза від 26.02.2026 № СЕ-19/107-26/1473-ЛД), у розмірі 4457,00 гривень. (реквізити: код ЄДРПОУ:37975895 Казначейство України; одержувач: ГУК в Зак.обл/Ужгородська тг/24060300, р/рахунок: UA658999980313070115000007493 або одержувач: ГУК в Зак.обл/Мукачівська тг/24060300, р/рахунок: UA288999980313070115000007383, призначення: за лінгвіністичну експертизу).

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_1