Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №185/13570/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3839/26 Справа № 185/13570/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві (суддя першої інстанції Бондаренко В.М.),

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві 150 000 гривень 00 копійок. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1500 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи та подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Представник позивача - ОСОБА_2 , скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було ретельно досліджено аби визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідав критеріям ст. 23 Цивільного кодексу України та був співмірним завданій позивачу шкоді, з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. При ухваленні рішення судом першої інстанції не було наведено мотивів безпідставності заявленого позивачем розміру моральної шкоди, також у оскаржуваному рішенні суду не йшла мова про те, що зазначений позивачем розмір, а саме 600 000 гривень моральної компенсації є завищеним.

Загибель батька була раптовою та трагічною і настала під час виконання ним трудових обов`язків, що істотно посилило глибину душевних страждань сина. Усвідомлення того, що смерть батька стала наслідком виробничих обставин, за які несе відповідальність відповідач, сформувало у сина стійке відчуття несправедливості, безпорадності та глибокої психологічної травми.

ОСОБА_2 просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року змінити, та стягнути з відповідача на користь позивача 600 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Мойсеєнко Г.В., свою скаргу мотивує тим, що батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті нещасного випадку, що стався на виробництві, про що складений акт №133. На день смерті батька Позивачу виповнилось 28 років. Отже, право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька, виникло з настанням юридичного факту смерті батька, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 , до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди Позивач звернувся лише у грудні 2024 року, тобто майже через 28 років після смерті батька. При цьому, тривалість не звернення до суду з таким позовом впродовж майже 28 років Позивачем взагалі не обґрунтована, просила оскаржуване рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позву у повному обсязі.

Учасники справи про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 1,2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його батьком записаний ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 29.04.1968 ЗАГС м. Губаха Пермської області Російської Федерації, актовий запис № 66 від 29.04.1968.

ОСОБА_3 , батько позивача, працював на шахті «Західно-Донбаська» в/о Павлоградвугілля (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), на посаді гірника очисного забою.

15.01.1997 директором шахти «Західно-Донбаська» в/о Павлоградвугілля був затверджений акт № 133 про нещасний випадок, який трапився 29 грудня 1996, о 19 год. 40 хв з ОСОБА_3 , гірником очисного забою, на дільниці № 2 магістрального конвеєрного штреку шахти «Західно-Донбаська», внаслідок якого ОСОБА_3 було смертельно травмовано.

Комісією шахти встановлені обставини нещасного випадку, а саме, у районі пересипу з конвеєра 2Л-100У № 2 на конвеєр ІЛУ - 120 № 1 ОСОБА_3 був затягнутий стрічкою конвеєра у натяжний барабан, де був смертельно травмований.

Причини нещасного випадку: порушення правил безпеки на виробництві, порушення інструкції по охороні праці для гірника очисного забою. Крім того, комісією припущено, що постраждалий ОСОБА_3 попав у натяжний барабан, коли перелазив по ніжній гілці конвеєрної гілки з монтажної сторони на ходову.

ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 54 роки, причина смерті: грубе розрушення анатомічної цілісності кісток скелету і внутрішніх органів, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 31.12.1996 відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Павлоградської міської ради народних депутатів в Дніпропетровській області, актовий запис № 1585 від 31.12.1996.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи на користь позивачки з відповідача у рахунок відшкодування 150 000,00 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, втрата батька завдає позивачу душевних та психологічних страждань, він позбавлений можливості спілкуватися з близькою людиною.

Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові дружині, батькам усиновлювачам, дітям усиновленим, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, згідно ч.2 ст.1168 ЦК України.

Право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч.4 ст.43 Конституції України.

Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Вказані підстави відповідальності ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_3 судом встановлені в повному обсязі.

29 грудня 1996 року внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, що стався на шахті «Західно-Донбаська» виробничого об`єднання «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач. Причиною нещасного випадку було порушення правил безпеки на виробництві, порушення інструкції по охороні праці для гірника очисного забою в результаті чого ОСОБА_3 був затягнутий стрічкою конвеєра у натяжний барабан, де був смертельно травмований.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, останній, у зв`язку із втратою близької людини (батька) був позбавлений опори та підтримки з боку загиблого, як батька, його любові та турботи, що тягне за собою порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та докладання з його боку додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Так, смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що безумовно спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації"(Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації"(Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі "Грідін проти Російської Федерації"(Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Визначення розміру моральної шкоди є правовим питанням, яке вирішується судом.

Колегією суддів встановлений причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача та заподіянням позивачці та її неповнолітньому сину моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав створити загиблому ОСОБА_3 , належні та безпечні умови праці, за яких факт настання смерті потерпілого був би неможливим.

Бездіяльність відповідача полягає в тому, що ним не були забезпечені безпечні умови праці, які призвели до смерті батька позивача, внаслідок чого відбулась втрата позивача життєвих зв`язків з рідною людиною.

Нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_3 заподіяв моральні страждання, його сину, що спричинило погіршення душевного та психічного стану, призвели до зміни звичайного способу її життя, спричинили негативні наслідки морального характеру через те, що позивач був позбавлені турботи, любові з близькою людиною, можливості спілкування з ним, отримання матеріальної і моральної підтримки.

Тому суд вважає, що відповідач, як промислове підприємство, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, зобов`язаний відповідати за завдану шкоду.

Факт смерті чоловіка, беззаперечно свідчить про те, що позивач відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру.

Отже, суд вважає, що факт моральних страждань позивача є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу цього не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку щодо наявності підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди незаконними діями шахти «Західно-Донбаська» в/о Павлоградвугілля, правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Однак, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, враховуючи ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, апеляційний суд вважає дещо заниженим, тому, з урахуванням наданих позивачем документів на підтвердження заявлених позовних вимог, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача зі 150 000 грн. до 400 000 грн., оскільки вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування такої шкоди та не призводить до її збагачення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З приводу посилань сторін на розміри моральної шкоди, які стягували суди в аналогічних справах, слід зазначити, що у кожній зі справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, а тому визначення розміру відшкодування моральної шкоди здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням усіх обставин справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що суд прийшов до правомірних висновків щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, однак не повно з`ясував обставин які мають значення для справи, з приводу глибини та розміру моральних страждань, які позивачу завдані незаконними діями відповідача, то апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розмірі стягнутої моральної шкоди зі 150 000 грн. на 400 000 грн.

Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України у випадку коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню (67%), а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 6 834 грн. (3 216 + 3 618). Враховуючи те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, підстав для відшкодування йому судового збору за подачу апеляційної скарги у розумінні ст. 141 ЦПК України не має.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутого з відповідача на користь держави судового збору з 1 500 грн. на 6 834 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року змінитив частині розміру стягнутої з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди зі 150 000 грн. на 400 000 грн. та в частині стягнутого з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судового збору з 1 500 грн. на 6 834 грн.

В іншій частині залишити рішення без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено28 квітня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи