Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №175/2240/14-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4526/26 Справа № 175/2240/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/2240/14 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року,ухвалене у складі судді Бойко О.М., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С., заінтересовані особи: АТ «ПУМБ».

В обґрунтування скарги зазначає, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого Дніпропетровської області Куземченка А.С. перебувають виконавчі провадження №78904063 та №78903621, які на його думку відкриті з порушенням строків звернення до виконавця.

У зв`язку з чим просить суд визнати незаконними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого Дніпропетровської області Куземченка А.С. про відкриття виконавчих проваджень №78904063 та №78903621.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С., АТ «ПУМБ», на дії державного виконавця – залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу помилковою, безпідставною та такою, що підлягає скасування.

Вказує, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не зазначив правові підстави та конкретні фактичні дані які свідчать про те, що строк визначений ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» не є пропущеним.

Зазначає, що підставою звернення зі скаргою було те, що постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 серпня 2025 року №78904063 та №7893621 щодо примусового виконання виконавчого листа 175/2240/14 виданого 31 березня 2015 року винесені з явним порушенням строків визначених ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження».

У зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі.

Представник АТ «ПУМБ» Посметна М.М., скориставшись свої правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , вважає посилання апелянта на ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» необґрунтованими та безпідставними, а суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що намагання ОСОБА_1 визнати незаконними дії приватного виконавця та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №78904063 та виконавчого провадження ВП №78903621 Банк розцінює, як порушення Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЗУ «Про виконавче провадження», адже судове рішення, яке є обов`язковим до виконання до наступного часу апелянтом не виконане. Доказів протилежного Мухою О.В.не надано як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Зауважує, що звернення ОСОБА_1 зі скаргою на дії приватного виконавця шляхом подання скарги до суду 17 жовтня 2025 року було здійснено заявником з пропуском строку на таке оскарження.

Поважних причин щодо неможливості оскарження постанови приватного виконавця в 10-денний строк заявник не зазначив та підтверджуючих документів не надав. Питання щодо поновлення десятиденного строку на оскарження скаржником не порушувався перед судом.

Посилаючись на ч.4 ст.267 ЦК України зазначає, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі - сплив, що є підставою для відмови у позові.

У зв`язку з чим просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 рокуу цій справі – залишити без змін.

Апелянт ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. перебувають виконавчі провадження: ВП №78904063 та ВП №78903621 щодо примусового виконання виконавчих листів №175/2240/14 виданих 31 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 сум на користь АТ «ПУМБ», по яким відкрито провадження згідно постанов від 21 серпня 2025 року про відкриття виконавчого провадження.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого Дніпропетровської області Куземченка А.С. про відкриття виконавчих проваджень №78904063 та №78903621, оскільки вчинення дій було в межах повноважень, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, №1404-VIII, передбачає: виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років (ч.1); строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (п.1 ч.4).

Під час дії воєнного стану виконавець зобов`язаний приймати виконавчий документ до виконання, навіть якщо строк його пред`явлення закінчився. Це стосується ситуацій, коли закінчення строку припадає саме на період дії воєнного стану , і виконавець має діяти згідно з відповідними законодавчими змінами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи 31 березня 2015 року Банком було отримано виконавчий лист №175/2240/14, виданий 31 березня 2015 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, на підставі рішення апеляційного суду від 27 січня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №5748869 від 11 жовтня 2007 року.

Зазначені виконавчі листи знаходились на примусовому виконанні з 2015 року та постановами від 26 квітня 2018 року ВП №49050752 та ВП №49050675 були повернуті стягувачу з відміткою, що повторно виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання до 26 квітня 2021 року.

23 лютого 2021 року заявами Банку №КНО-44.2.1/134 та №КНО-44.2.1/134 було повторно спрямовано виконавчі листи на примусове виконання.

22 березня 2021 року постановами приватного виконавця були відкриті ВП №64907190 та ВП №64907282.

31 березня 2021 року постановою приватного виконавця було повернуто виконавчі документи стягувачу ВП №64907282 та ВП №64907190 в якій зазначено, що арешти скасовані та те, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено на виконання у строк до 31 березня 2024 року.

Водночас, Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року за №133/2022, затвердженим Законом від 15 березня 2022 року №7168, продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня строком на 30 діб.

Разом з цим, відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

У даному випадку строк для повторного пред`явлення виконавчого документа на виконання припав саме період дії воєнного стану, а саме 31 березня 2024 року.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

29 липня 2024 року заявами Банку КНО-44.2.1/621 та №КНО-44.2.1/620 було повторно спрямовано на примусове виконання зазначені виконавчі листи.

21 серпня 2025 року приватним виконавцем, з дотриманням вимог Закону, були відкриті виконавчі провадження ВП №78904063 та ВП №78903621, які знаходяться на примусовому виконанні.

Оскільки зазначений строк, 31 березня 2024 року, для повторного пред`явлення припадає на час дії Воєнного стану, а відтак не підлягає поновленню в судовому порядку, що регламентується пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з правовою природою норми статті 447 ЦПК України, бездіяльність полягає у невчиненні органом або посадовою особою ДВС певних дій, які мали бути вчинені відповідно до закону.

Однак зі змісту поданої скарги випливає, що ОСОБА_1 фактично оскаржує не бездіяльність, а конкретні дії приватного виконавця Куземченка А.С., а саме винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, які, на думку скаржника, винесені з порушенням строків визначених у ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження». Тому вимога про скасування постанов приватного виконавця виконавчого Дніпропетровської області Куземченка А.С., про відкриття виконавчих проваджень №78904063 та №78903621 стосується наслідків вчиненої дії, а не бездіяльності, що також свідчить про помилковість тверджень скаржника.

Отже, посилання скаржника на порушенням строків визначених у ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» не ґрунтується на нормах законодавства та не може бути підставою для скасування законної ухвали суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не зазначив правові підстави та конкретні фактичні дані, які свідчать про те, що строк визначений ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» не є пропущеним, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, оскільки спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши повний аналіз обставин справи, вказавши мотиви відхилення доводів скаржника та правову оцінку з посиланням на законодавство і судову практику, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 за недоведеністю, з чим і погоджується колегія суддів.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 29.04.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв