Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №630/1561/25 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/1561/25

Провадження № 2/630/97/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.

за участю секретаря Нерубацької А.О.,

представника позивача Дем`яненко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 630/1561/25 (провадження № 2/630/97/26) за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дем`яненко Ольга Олегівна, до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку загальною площею 48,30 кв.м, житловою площею 25,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності,

встановив:

В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_3 вказала, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок, який зареєстрований на праві власності в 3/4 частинах на ім`я позивача ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого 02 березня 1994 року Другою Харківського району державної нотаріальною конторою, та в 1/4 частині на ім`я відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення Народного суду Харківського району від 21 лютого 1963 року, справа № 2-240. Договір довічного утримання позивачем ОСОБА_1 був укладений з попередній співвласником житлового будинку ОСОБА_4 , яка проживала в будинку до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 знайшов в будинку документи - рішення Народного суду Харківського району від 21 лютого 1963 року та автобіографію ОСОБА_2 , датована 10 серпня1955 року, який є співвласником житлового будинку. За життя ОСОБА_4 розповідала ОСОБА_1 , що співвласник ОСОБА_2 не проживає в будинку з листопада 1970 року.

Також в обґрунтування позову представник ОСОБА_3 вказала, що за весь час, протягом якого ОСОБА_1 володіє та користується житловим будинком співвласник ОСОБА_2 жодного разу в будинку не з`являвся, його станом не цікавився та не доглядав за своєю часткою будинку. Натомість ОСОБА_1 з 02 лютого 2000 року, коли почав постійно проживати в житловому будинку зі своєю сім`єю, відкрито володіє ним в цілому, проводить в ньому ремонтні роботи та обробляє прилеглу до будинку земельну ділянку і має до них вільний доступ. І таке володіння є добросовісним, відкритим і безперервним та триває понад 10 років, а тому позивач заявляє про давність володіння нерухомими майном і звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою від 05 грудня 2025 року було відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Копії ухвали про відкриття провадження в справі та позовної заяви з доданими до неї матеріалами було направлено відповідачу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку за адресою останнього відомого місця проживання. Поштовий конверт на ім`я ОСОБА_2 повернуто без вручення з відміткою від 23 грудня 2025 року про відсутність особи за адресою місця проживання. Виходячи зі змісту ч. 8 ст. 128, ч. 4 ст. 130 ЦПК України, суд вважає, що відповідачу у належний спосіб були вручені вказані вище документи. Протягом встановленого судом строку відповідачем відзив не поданий.

Ухвалою від 16 січня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , виступаючи з промовою, підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити позов в повному обсязі, в своїх поясненнях посилалася на обставини, викладені в позові.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 викликався шляхом надсилання засобами поштового зв`язку судової повістки за адресою останнього відомого місця проживання. Поштовий конверт з судовою повісткою на ім`я ОСОБА_2 повернуто без вручення з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання. Виходячи зі змісту ч. 8 ст. 128, ч. 4 ст. 130 ЦПК України, суд вважає, що відповідачу у належний спосіб була вручена судова повістка. Але відповідач в судове засідання не з`явився, причини його неявки суду невідомі, відзив на позов ним не поданий. Суд, зі згоди представника позивача, розглядає справу за відсутністю відповідача в заочному судовому засіданні та на підставі наявних в ній матеріалів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_5 станом на 11 вересня 2025 року, спірними є житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» і «А2-1», загальною площею 48,30 кв.м, житловою площею 25,00 кв.м, з надвірними будівлями та спорудами: сараї літ. «Б» і «В», погреб літ. «бп», літня кухня літ. «Д», вбиральня літ. «Є», душ літ. «Ж», гараж літ. «З», вигрібна яма літ. «Я», огорожа № 1-3, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними КП «Люботинське АПБ» Люботинської міської ради Харківської області спірний житловий будинок станом на 31 грудня 2012 року був зареєстрований на праві спільної часткової власності в 1/4 частині на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Народного суду Харківського району від 21 лютого 1963 року, ухваленого в справі № 2-240; та в 3/4 частинах на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого 02 березня 1994 року Другою Харківського району державної нотаріальною конторою за реєстр. № 1-467.

Зі змісту договору довічного утримання, посвідченого 02 березня 1994 року, вбачається, що він був укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , яка була власником 3/4 частин спірного житлового будинку, та яка передала належну їй частку у житловому будинку у власність ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 06 грудня 1994 року Люботинським міським відділом РАГС.

Згідно з записами в будинковій книзі для прописки громадян, які проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_2 (попередня назва – АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 постійно проживала в будинку з 08 червня 1961 року і до дня своєї смерті. В книзі також є запис про реєстрацію місця проживання у вказаному житловому будинку відповідача ОСОБА_2 в період з 08 лютого 1958 року до 10 лютого 1961 року.

10 серпня 1955 року ОСОБА_2 була написана автобіографія, в якій він вказав, що постійно проживає в АДРЕСА_4 , зі своєю рідною матір`ю ОСОБА_4 та вітчимом ОСОБА_6 .

Це вказує на наявність станом на початок 1994 року родинних відносин від співвланисками спірного житлового будинку ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .

Але відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає в спірному житловому будинку з листопада 1970 року, про що ОСН м. Люботин за місцем розташування житлового будинку був складений акт від 06 листопада 2025 року.

Натоміть позивач ОСОБА_1 з 09 лютого 2000 року постійно і безперервно проживає в спірному житловому будинку, що підтверджується записами в будинковій книзі для прописки громадян, які проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , про реєстрацію місця проживання. Разом з позивачем в будинку до 2013 року проживали його діти, що також підтверджується довідками виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 06 вересня 2013 року та від 24 грудня 2013 року.

Також позивачем ОСОБА_1 представлені суду договори, укладені ним з постачальниками житлово-комунальних послуг (Водопровідно-каналізаційне комунальне управління Люботинської міської ради, ВАТ «Харківгаз», АК «Харківобленерго», Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради), починаючи з 2009 року, в яких, серед іншого, вказано, що послуги надаються мешканцям житлового будинку; та чисельні квитанції про оплату ним вартості житлово-комунальних послуг, які надаються йому як єдиному споживачу за вказаною вище адресу.

З цього суд виснує, що у відносинах, заснованих на споживанні комунальних послуг, підприємства – постачальники комунальних послуг сприймали ОСОБА_1 як повноцінного та одноособового власника спірного житлового будинку, і що споживачем таких послуг був лише він та члени його родини.

За ініціативою представника позивача в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що проживає в АДРЕСА_5 , з 1986 року і пам`ятає свою сусідку ОСОБА_4 , яка проживала своєму будинку багато років самотньо. Незадовго до її смерті за нею почав доглядати ОСОБА_1 зі своєю дружиною, який з його слів був далеким родичем ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_7 також підтвердила, що після смерті ОСОБА_4 в будинок переїхав проживати ОСОБА_1 зі своєю родиною, і що ОСОБА_1 користувався усім будинок, і що від тоді ніхто заявляв свої права на цей будинок.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є донькою ОСОБА_1 і пам`ятає, що її батько надав допомогу та здійснював догляд за ОСОБА_4 , яка проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та яка була його тіткою. Після смерті ОСОБА_4 будинок залишався у володінні батька і вони тривалий час користувались ним як заміським будинком, в який приїжджали на відпочинок з м. Харкова. На постійне проживання в цей будинок вона переїхала разом з батьком та усією родиною лише у 2000 році. Свідок ОСОБА_8 також підтвердила, що ще за часів, коли була жива ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в будинку не проживав та ніколи там не з`являвся.

Отже, показання свідків в сукупності з іншими дослідженим доказами підтверджують, що щонайменше з 1994 року відповідач ОСОБА_2 в спірному житловому будинку не мешкає, не користуються ним у власних потребах і не забезпечує за ним догляд як належний власник.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

За змістом наведеної норми для набуттям права власності за набувальною давністю потрібна сукупність таких умов - володіння має бути добросовісним, тобто таким коли особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності та володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України 2003 року); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України 2003 року). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто, бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд в Постанові від 04 липня 2018 року в справі № 201/12550/16-ц визначив, що: «Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності».

Таким чином, позивач повинен довести: законність об`єкта володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Згідно п. 11 Постанови Пленуму № 5, враховуючи положення ст.ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму № 5, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму № 5, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 постійно, щонайменше з 2000 року, проживає в спірному житловому будинку і користується ним в цілому, доглядає за ним та прилеглою до нього земельною ділянкою. Тобто позивач відкрито, безперервно володіє нерухомим майном, в тому числі тією часткою, яка зареєстрована на ім`я відповідача.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав право користуватися житловим будинком в цілому, має вільний доступ до усього будинку, відкрито та безперервно володіє нерухомим майном протягом останніх десяти років, суд задовольняє позов в повному обсязі.

Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 10-13, 77-81, 223, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку загальною площею 48,30 кв.м, житловою площею 25,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності;

Рішення може бути оскаржено позивачем до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На заочне рішення відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення до Люботинського міського суду Харківської області може бути подана письмова заява про його перегляд. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О. О. Малихін

Повний текст рішення

складено 12 березня 2026 року