Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №755/23813/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2026 р.

м. Київ

справа № 755/23813/25

провадження № 2/755/202/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача на утримання малолітньої дитини, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також позивач просить стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплачених аліментів у розмірі 59 698,40 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що стягнутий за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року розмір аліментів в сумі 1 000,00 грн. щомісячно з наступною індексацією є недостатнім для утримання дитини та надання їй належної освіти та лікування, оскільки з моменту ухвалення судом рішення про стягнення аліментів значно мінився прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, відповідач є особою працездатного віку тому може отримувати дохід, який дозволятиме сплачувати аліменти у більшій сумі, ніж визначено в рішенні суду, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положення ч.1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що від зареєстрованого шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 14 лютого 2014 року, актовий запис № 461. (а.с. 11)

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі № 755/4706/15-ц шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований 11 липня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №818) - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 02.03.2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Відновлено ОСОБА_4 дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ». (а.с. 12-13)

22.07.2015 року на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року видано виконавчий лист № 755/4706/15-ц. (а.с. 14-15)

За даними розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем Звенигородського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області від 24.10.2025 року, заборгованість по аліментам ОСОБА_2 за виконавчим листом № 755/4706/15-ц ВП № 56370559, станом на 29.09.2025 року становить 60 348,20 грн. (а.с. 16-17)

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень ВП № 56370559 за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 - виконавче провадження відкрито 14.05.2018 року.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з частиною першої статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі") (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13).

Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Також суд враховує, що 08 липня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким внесено зміни до ч. 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 3 196,00 гривень.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку у 2025 році, швидкого темпу зростання цін, значного зростання витрат на оздоровлення, харчування, лікування, утримання дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо зміни способу стягнення аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі № 755/4706/15-ц, шляхом встановлення розміру аліментів у виді частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, - оскільки визначений рішенням суду від 22 травня 2015 року розмір аліментів в сумі 1 000,00 грн. станом на день ухвалення даного рішення суду не є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, з урахуванням законодавчих змін про збільшення мінімального розміру аліментів (Закон України № 2037-VІІІ від 17.05.2017 року), а також з урахуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» прожиткового мінімуму на одну дитину віком від 6 до 18 років в розрахунку на місяць з 1 січня - 3 196,00 гривень.

При цьому судом ураховано, що відповідач є особою працездатного віку, тому має можливість працевлаштування та можливість для виконання свого батьківського обов`язку щодо матеріального утримання власної дитини, яка потребує нового одягу, взуття, лікування, навчання, інших заходів для повного і гармонійного розвитку особистості.

Крім того, згідно абз. 4 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Таким чином, аліменти в зміненому даним рішенням суду розмірі підлягають стягненню з дня набрання чинності цим рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 155 Сімейного Кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

Так, частинами першою та другою статті 196 Сімейного Кодексу України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, від 24 лютого 2025 року в справі №206/4992/21 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі №932/541/23 вказано, що суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів; саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів; визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду.

Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними нормами діючого сімейного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача одержувача аліментів ОСОБА_1 неустойки (пені) за період з 14 травня 2018 року до 01 жовтня 2025 року, - оскільки, встановивши відсутність поважних причин несплати відповідачем аліментів на утримання малолітньої дитини, ураховуючи незаявлення клопотань про витребування таких доказів задля спростування вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів, - суд визнає право позивача, як одержувача аліментів, на стягнення з відповідача неустойки.

Разом з тим, суд визнає правомірним нарахування пені за період з дня відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення аліментів, тобто з 14 травня 2018 року, що є днем виникнення зобов`язання зі сплати аліментів, по 30 вересня 2025 року включно згідно розрахунку зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем. При цьому, здійснюючи остаточний розрахунок по сплаті аліментів, судом ураховано загальну заборгованість відповідача по аліментам, яка нарахована державним виконавцем з моменту відкриття провадження у справі, на загальну суму 60 348,20 грн., що є сумою 100% заборгованості, яку не може перевищувати сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача.

Однак, беручи до уваги період, за який утворилася заборгованість по аліментам та обставини її утворення, те, що неустойка не повинна бути надмірним тягарем, яка би спотворювала її розумне стимулююче призначення у відповідних відносинах, керуючись принципом розумності у сімейних відносинах, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 30 000 грн.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів підлягає до часткового задоволення.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позовних вимог та звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 79, 141, 155, 180-182, 192 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.

Змінити розмір аліментів, які стягнуті за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі № 755/4706/15-ц, на стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши аліменти у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що підлягають стягненню з дня набрання даним рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з вересня 2019 року по вересень 2025 року за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі № 755/4706/15-ц на утримання малолітньої дитини, в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в дохід держави судовий збір в сумі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 29 квітня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган