Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №754/1389/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4826/26

Справа №754/1389/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 47 610,00 грн, та ухвалив таке рішення:

Стислий виклад позицій сторін

У цій справі Позивач (Новий кредитор) подав позов, у якому просить стягнути з Відповідачки (Позичальниці) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 7784486 від 13.04.2024, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" (Первісний кредитор), право вимоги за яким було набуто Позивачем на підставі договору факторингу № 01.02-35/24 від 24.12.2024. Позивач стверджує, що Відповідачка отримала кредит у загальному розмірі 11 500,00 грн та не виконала свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 47 610,00 грн, яка складається з 11 500,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 30 360,00 грн заборгованості за сумою відсотків та 5 750,00 грн неустойки. Також Позивач просить покласти на Відповідачку судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Відповідачка повідомлена належним чином про розгляд справи у суді. Відповідачка у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подала, жодних заперечень проти позову чи клопотань про надання додаткового часу для подання відзиву не заявила.

У зв`язку з ненаданням Відповідачкою відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, Суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина восьма статті 178 ЦПК України).

КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України.

Щодо розгляду справи у змішаній формі. Відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджено-го рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у змішаній формі з метою процесуальної економії, дотримання розумних строків та уникнення зволікань, що відповідає принципам та завданням цивільного судочинства.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ОЦІНКА СУДУ

Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) за кредитним договором зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, a позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Закон встановлює особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту (частина третя статті 1054 ЦК України).

Закон України "Про споживче кредитування" визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері та встановлює, що договір про споживчий кредит є видом кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, a споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

Закон також встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).

Договір про споживчий кредит зазначає порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

13.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" (Первісний кредитор) та Відповідачка, ОСОБА_1 , уклали договір про надання споживчого кредиту № 7784486 у формі електронного документа з урахуванням особливостей укладання кредитного договору в електронному вигляді, що визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Перед підписанням договору Відповідачка проходила ідентифікацію з використанням системи BankID НБУ. Первісний кредитор здійснив отримання ідентифікаційних даних Відповідачки та їх верифікацію із використанням цієї системи. Зазначені дії дозволили кредитодавцю однозначно встановити особу Відповідачки, яка пройшла процедуру реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі та отримала доступ до особистого кабінету. Відповідачка підписала договір про надання споживчого кредиту електронним підписом з одноразовим ідентифікатором A8169 відповідно до умов договору.

На виконання умов договору 13.04.2024 ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" перерахувало Відповідачці кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 в загальній сумі 11 500,00 грн, яку Відповідачка вказала при оформленні кредиту. Ця платіжна операція відбулася через надавача платіжних послуг Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕЙТЕК", яке включено до реєстру платіжної інфраструктури Національного банку України.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом - довідкою № 20241226-41.2 від 26 грудня 2024 року, у якому надану детальну інформацію про проведену транзакцію щодо перерахування коштів, а саме: Банк-еквайр: АТ «ПУМБ», Код авторизації: 427589. Картка отримувача: зазначена маска картки НОМЕР_1 . Цей номер повністю збігається з реквізитами платіжної картки, яку Відповідачка самостійно вказала при оформленні кредиту.

Суд враховує, що згідно з нормами частини четвертої статті 31 Закону України "Про платіжні послуги" від 30 червня 2021 року № 1591-IX після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Тобто, зважаючи на наведені норми Закону України "Про платіжні послуги" у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів Відповідачці, відомості про неї, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Отже, документ, виданий фінансовою компанією (суб`єктом господарювання у сфері надання платіжних послуг), яка має відповідну ліцензію, є належним доказом. Він містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і Відповідачкою, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції та повністю відповідає вимогам законодавства щодо належності, допустимості та достовірності доказів. Такий документ у сукупності з електронним договором є належним первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки він містить відомості про здійснену операцію.

Суд, ураховуючи принцип змагальності, бере до уваги також відсутність будь-яких заперечень щодо вказаних обставин зі сторони Відповідачки, а також те, що укладенню договору передувала ідентифікація Відповідачки за допомогою Системи BankID НБУ, Відповідачка самостійно вказала у заявці номер картки, на яку необхідно перерахувати кошти.

У пунктах 15.15, 15.16 постанови від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на висновки постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від стандарту "достатність доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд звертає увагу, що не вважає факт перерахування коштів доведеним лише через те, що про нього заявив Позивач. Ця обставина встановлюється судом як юридичний факт виключно на підставі оцінки поданих Позивачем доказів. Відповідачка не надала банківської виписки з власного рахунку для спростування доказів Позивача, клопотання про витребування доказів не заявляла, тому Суд, застосовуючи стандарт вірогідності доказів (стандарт більшої переконливості), дійшов висновку, що факт перерахування коштів є доведеним.

Умови Договору встановлюють обов`язок Відповідачки повертати кредитну заборгованість шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки Товариства згідно з Графіком платежів, за яким Відповідачка мала обов`язок здійснити чергові платежі з періодичністю кожні 30 днів. Умови Договору передбачають також застосування фіксованої стандартної процентної ставки у розмірі 2,20% в день протягом усього строку кредитування, який становить 360 днів.

Відповідачка виконувала взяті на себе зобов`язання з порушенням умов Договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно або не сплачуючи їх взагалі. Відповідачка не здійснювала жодних оплат у рахунок погашення заборгованості за Договором. Відповідно до розрахунку Первісного кредитора, що надав Позивач, станом на момент відступлення права вимоги у Відповідачки утворилася заборгованість у розмірі 11 500,00 грн - тіло кредиту, 30 360,00 грн відсотки нараховані за період користування кредитом. Відповідачка не надала суду жодних доказів, які б спростовували або ставили під сумнів обґрунтованість наданого Позивачем розрахунку, а також не надала свій власний контррозрахунок заборгованості.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

Суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитом згідно з розрахунком Позивача здійснювалося в межах обумовленого Договором 360-денного строку кредитування, а саме за період з 13.04.2024 року по 11.08.2024 року (загалом 120 днів).

Водночас Суд враховує, що 24.12.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX).

Пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування".

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %"

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %".

Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони (споживача), Суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-IX, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-IX.

Тому за висновком Суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-IX), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас Суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 381/1523/25; постанова Полтавського апеляційного суду від 25.02.2026 у справі № 548/1148/25; постанова Волинського апеляційного суду від 02.12.2025 у справі № 157/1164/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 205/2509/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 195/762/25, постанова Львівського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 464/355/25, постанова Львівського апеляційного суду від 12.02.2026 у справі № 944/3247/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитний договір із Відповідачкою був укладений 13.04.2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX.

З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому Суд не бере до уваги розрахунок заборгованості процентів, наданий Позивачем, оскільки він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1% на день.

Відповідачка протягом дії Договору не здійснювала жодних оплат, тому Суд визначає, що належний розмір заборгованості в межах заявленого періоду нарахування (з 13.04.2024 по 11.08.2024, що становить 120 днів) за законною ставкою 1% на день становить 13 800,00 грн (11 500,00 грн ? 1% ? 120 днів).

Отже, Суд встановив, що загальний обсяг правомірно нарахованих та непогашених процентів у межах заявленого періоду (за 120 днів) становить 13 800,00 грн, а залишок неповернутого тіла кредиту становить 11 500,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення неустойки (пені, штрафу)

Підстави для стягнення неустойки (пені, штрафу) за порушення грошового зобов`язання у розмірі 5 750,00 грн відсутні із огляду на дію спеціальної норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яка звільняє позичальників за кредитним договором від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань під час воєнного стану. Позивач не має права вимагати стягнення з боржника додаткових коштів у виді неустойки (штрафу, пені) за порушення грошового зобов`язання у кредитних правовідносинах за період прострочення, що припав на період дії воєнного стану. Цією нормою установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Щодо відступлення права вимоги

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (пункт 1 частини першої статті 512, стаття 514 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач у цій справі набув права вимоги до Відповідачки за договором споживчого кредиту, що є предметом спору, на підставі договору факторингу № 01.02-35/24 від 24.12.2024, що був укладений з Первісним кредитором. Презумпція чинності цього договору не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 Цивільного кодексу України). Усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, a обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню у разі неспростування презумпції правомірності договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд вирішив, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню частково у загальному розмірі 25 300,00 грн.

Розподіл судових витрат

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн. Ціна позову становила 47 610,00 грн. Суд задовольнив позовні вимоги частково на загальну суму 25 300,00 грн, тому з Відповідачки підлягає стягненню на користь Позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1 287,19 грн (2 422,40 грн ? 25 300,00 грн / 47 610,00 грн).

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" заборгованість у загальній сумі 25 300,00 грн, що включає: 11 500,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 13 800,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, а також судовий збір у розмірі 1 287,19 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 37616221, рахунок IBAN: НОМЕР_2 в АТ "ОТП БАНК").

Відповідач (Боржник): ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації (ВПО): АДРЕСА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України), 28 квітня 2026 року.

Суддя Інна КОВАЛЕНКО