Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №754/3910/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1210/26

Справа №754/3910/25

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленка І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) за наявними матеріалами справи без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва про поновлення на роботі та відшкодування шкоди,

Стислий виклад позицій сторін

16 березня 2025 року Позивачка в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" подала до суду позовну заяву. Позивачка з урахуванням уточненої позовної заяви від 03.04.2025 просить:

1) поновити її з 14.03.2025 року на посаді інструктора з фізичної культури Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва;

2) стягнути з Відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 275,07 грн.

2) стягнути з Відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Позовна заява обгрунтована тим, що 11 березня 2025 року Позивачу прийнято на посаду інструктора з фізкультури до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва. 13 березня 2025 року Позивачку звільнено з цієї посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Позивачка стверджує, що заяву про звільнення вона написала під диктовку керівництва внаслідок шахрайських дій, психологічного тиску та навмисного введення її в оману. Крім того, вона вказує, що в цей час перебувала в стані ПМС, через що беззаперечно та під впливом маніпуляцій виконувала оманливі вказівки директора закладу.

09 травня 2025 року адвокат Забарна Ю.М., яка діє в інтересах Відповідача засобами підсистеми "Елкетронний суд" подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач вказує, що звільнення Позивачки відбулося на підставі її власноруч поданої письмової заяви відповідно до статті 38 КЗпП України, яка була погоджена керівництвом, у зв`язку з чим відсутні будь-які підстави вважати таке звільнення вимушеним чи незаконним. Твердження про нібито примус до написання заяви, вчинення маніпуляцій або перешкоджання трудовій діяльності є не підтвердженими. Відповідач стверджує, що Позивачка не надала доказів протиправної поведінки Відповідача, наявності шкоди чи причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та заявленими порушеннями. Посилання на стан здоров`я не підтверджені належними медичними документами, оформленими у встановленому порядку, а тому не можуть бути враховані як підстава для задоволення позову.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Позивачка, ОСОБА_1 , має вищу освіту та кваліфікацію спеціаліста "викладач фізичного виховання і спорту", що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданим Українським державним університетом фізичного виховання і спорту. Крім того, Позивачка є майстром спорту СРСР з легкої атлетики (докази - посвідчення № НОМЕР_2 від 15.12.1988, диплом НОМЕР_1 , від 13.07.2005, виданий Українським державним університетом фізичного виховання і спорту).

11 березня 2025 року Позивачка звернулася до директора Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва із власноручно написаною заявою, в якій просила прийняти її на роботу інструктором з фізкультури на 1,0 ставку за строковою угодою у період з 12 березня 2025 року по 29 серпня 2025 року.

На підставі вказаної заяви, 12 березня 2025 року між Відповідачем та Позивачкою було укладено строковий Трудовий договір № 2, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на посаду інструктора з фізкультури до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва, на 1,0 ставку строком з 12 березня 2025 року по 29 серпня 2025 року. Позивачці встановлено надбавки у розмірі: 10% - за складність та напруженість роботи; 5% - за пред. престиж; 10% - за спортивне звання "майстер спорту"; 20% - за вислугу років педагогічним працівникам, підвищено заробітну плату, навантаження інструктора з фізкультури 1,0 ставки, на 10% (докази - накази № 28-к/тр, 29-к/тр, 30-к/тр, 31-к/тр, 32-к/тр, 28/1-к/тр від 11.03.2025, заява від 11.03.2025, строковий трудовий договір №2 від 12.03.2025).

Однак 13 березня 2025 року Позивачка подала на ім`я директора Відповідача власноручно написану заяву, у якій просила звільнити її з роботи з посади інструктора з фізичної культури за власним бажанням цього ж дня - 13 березня 2025 року (доказ - заява від 13.03.2025).

Того ж дня, на підставі вказаної заяви, Відповідачем було видано наказ № 36-к/тр від 13.03.2025, яким ОСОБА_1 звільнено з посади інструктора з фізкультури з 13 березня 2025 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. З даним наказом про звільнення Позивачка була своєчасно ознайомлена, що беззаперечно підтверджується її особистим підписом у графі "Ознайомлена" без жодних письмових зауважень чи заперечень щодо змісту наказу або підстав звільнення.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника.

За змістом статті 38 КЗпП України право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язку роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави. Сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством (висновок Верховного Суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20 (провадження № 61-14982св20), від 29 вересня 2021 року у справі №279/3334/17 (провадження №61-13875св20), від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20 (провадження № 61-14982св20)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд дослідив надані Позивачкою фотокопію власноруч написаної заяви від 13.03.2025 про звільнення за власним бажанням та наказ про звільнення № 36-к/тр. Текст заяви не містить жодних застережень, виправлень чи вказівок на тиск. Більше того, з наказом про звільнення Позивачка ознайомилася особисто, поставивши свій підпис у графі "Ознайомлена", без висловлення будь-яких письмових незгод.

Отже, Позивачка власноруч склала та підписала заяву про звільнення, а також була ознайомлена з наказом про звільнення, про що свідчить її підпис без зауважень чи заперечень.

У справі, що розглядається, Позивачка не довела обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог. Зокрема, не підтверджено, що її звільнення було під примусом або вчиненим шляхом обману із застосуванням неправомірних шахрайських дій.

Оцінюючи твердження Позивачки про те, що вона написала заяву про звільнення під впливом обману, оскільки перебувала в стані ПМС, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних медичних документів (довідок, листків непрацездатності, висновків лікарів), які б підтверджували хворобливий стан Позивачки на момент написання заяви 13.03.2025. Самостійне декларування свого психоемоційного стану без медичного підтвердження не дає суду підстав вважати, що волевиявлення Позивачки було хибним або що вона не усвідомлювала значення своїх дій.

Суд визнає необґрунтованими та недоведеними аргументи Позивачки щодо вчинення керівництвом ДНЗ "службово-шахрайських дій" та психологічного тиску через нібито негативні відгуки від її попередніх роботодавців.

Відповідно до принципу змагальності Позивачка повинна була надати докази погроз чи примусу. Проте матеріали справи не містять аудіо- чи відеозаписів, показань свідків або інших об`єктивних даних, які б підтверджували факт морального тиску чи диктування тексту заяви про звільнення керівництвом закладу.

Позивачка на підтвердження своїх доводів надала листи, адресовані начальнику Деснянського УП ГУНП у м. Києві та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини щодо дій Відповідача.

Суд, оцінивши ці докази, зауважує, що у матеріалах справи відсутні доказів направлення цих заяв чи отримання відповідними органами. У будь-якому разі Суд виходить з того, що факт звернення особи до правоохоронних органів чи органів державної влади є реалізацією її конституційного права на звернення, і зміст цих заяв відображає виключно суб`єктивне бачення конфлікту Позивачкою. Позивачка не надала суду будь-які рішення компетентних органів (вироки, постанови про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності посадових осіб Відповідача) за фактами, викладеними у цих заявах. Тому вказані звернення не є достатніми та достовірними доказами факту примусу або психологічного тиску з боку Відповідача, а також належними доказами незаконності звільнення Позивачки.

Дослідивши долучені Позивачкою фотокопію трудової книжки (сторінки 36-37), довідку про доходи ОК-5 від 11.03.2025 та довідку Лівобережного управління Київського міського центру зайнятості від 28.03.2025, суд зазначає, що ці письмові докази підтверджують кваліфікацію Позивачки, наявність у неї значного педагогічного стажу та факт офіційної реєстрації як особи, що шукає роботу після звільнення. Проте вказані докази не містять інформації щодо обставин написання заяви про звільнення 13.03.2025. Такі докази не є належними, виходячи з предмету спору та предмету доказування (наявність чи відсутність примусу до звільне ння).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).

Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що в позові про про поновлення на роботі слід відмовити з підстав недоведеності. Позивачка не надала жодних доказів примусу до звільнення, а також те, що заява під диктовку керівництва внаслідок шахрайських дій, психологічного тиску та навмисного введення її в оману. Натомість власноруч написана заява підтверджує добровільне волевиявлення.

Позовні вимоги про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 277,43 грн та про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн є похідними від основної вимоги про поновлення на роботі. Оскільки суд дійшов висновку, що права Позивачки під час звільнення за статтею 38 КЗпП України порушені не були і підстави для її поновлення відсутні, то зазначені похідні вимоги також не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 429 Шевченківського району м. Києва про поновлення на роботі та відшкодування шкоди, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Суд підписує повне рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України) - 28.04.2026

Суддя Інна КОВАЛЕНКО