Вирок від 27 квітня 2026 р. у справі №522/6400/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/618/26

Справа № 522/6400/19

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя: ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарки судового засідання: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 ,

захисника: ОСОБА_7 ,

обвинуваченої ОСОБА_8 ,

представника цивільного відповідача КП «ОМЕТ» ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та представника ТДВ "СК "ГАРДІАН" на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024року відносно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Одеса, громадянки України, з неповною середньою освітою, розлученої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

установив

Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року, ОСОБА_8 , визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі, строком на 3 (три) роки, з позбавлення права керування транспортним засобом строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України на ОСОБА_8 , покладені наступні обов`язки:

– періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

– повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

– не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ТДВ «СК» Гардіан», КП «Одесміськелектротранс» – задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіян» (ЄДРПОУ 35417298, м. Київ, вул. Саксаганського, 96) на користь ОСОБА_10 ( АДРЕСА_2 ) відшкодування шкоди в розмірі 45890,00 (сорок п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень, що складається з 17490 грн. матеріальної шкоди, 28400,00 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з Комунального підприємства «Одесміськелектротранс (ЄДРПОУ 03328497, м. Одеса, вул. Водопровідна, 1) на користь ОСОБА_10 ( АДРЕСА_2 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 (сто тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

Вирішено питання речових доказів, заходів забезпечення та судових витрат.

Згідно оскаржуваного вироку 24 листопада 2018 року, ОСОБА_8 , будучи особою, яка у встановленому законодавством порядку набула права керування транспортними засобами категорії «Т», перебуваючи, на підставі наказу N? 293 від 03.08.2011, на посаді водія трамвая 3-го класу у трамвайному депо №1 Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» (код ЄДРПОУ: 03328497), згідно своїх трудових обов`язків, працюючи у першу зміну (з 05.00 до 14.00 год.) на технічно справному пасажирському трамвайному вагоні «Т-3м» борт N? «2949», що належить КП «ОМЕТ», на підставі шляхового листа N? 172 за листопад 2018 року, здійснювала перевезення пасажирів на міському маршруті N? 13, сполученням «ж/м Шкільний - Старосінна площа» в місті Одеса.

У той же день, близько 14.00 годин, водій ОСОБА_8 , рухаючись за вказаним маршрутом по Старосінній площі, з боку вулиці Водопровідна у напрямку вулиці Одеса-Головна в Приморському районі міста Одеса, здійснюючи свій останній рейс, під`їхала до розташованої праворуч за ходом руху кінцевої зупинки трамвая «Старосінна площа» (що не має загороджувального бар`єру), навпроти адмінбудівлі диспетчерського пункту, за адресою: Старосінна площа, 1 «а» та, попередивши у гучномовник, що далі трамвай направляється в ДЕПО, зупинила керований вагон, порівнявшись його передніми дверима з встановленим на металевій опорі, праворуч за ходом руху, дорожнім знаком 5.42.1 «Пункт зупинки трамвая», після чого, отримала оплату за проїзд і здійснила висадку всіх пасажирів через передні двері.

Переконавшись, що всі пасажири вийшли, водій ОСОБА_8 зачинила передні та відчинила задні двері вагону, через які залишила трамвай і направилась до зазначеного вище диспетчерського пункту для фіксації відомостей у шляховому листі.

Приблизно через 3-5 хвилин водій ОСОБА_8 повернулась до вагону, зайняла місце водія, увімкнула двигун, з метою відновлення руху вперед, проте почула, що через відчинені задні двері у вагон зайшли пасажири, тому вона повернулася обличчям до салону, пояснила двом пасажирам-чоловікам, особи яких не встановлено, що трамвай направляється в ДЕПО і попросила залишити вагон, що останні і зробили.

Тим часом, з боку вулиці Одеса-Головна у напрямку вулиці Водопровідна, по трамвайній колії рухалась пішохід ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка в силу своїх вікових та фізичних особливостей, а саме: літньої немочі, поганого зору та слуху, слабоумства (згідно довідки із КУ ООМЦПЗ знаходилась на лікуванні з 05.07.2012 до 08.11.2012 з діагнозом: «Органічний розлад особистості») та проблемами з опорно-рухомим апаратом, через перенесений інсульт, будучи дезорієнтованою на місцевості про місце розташування на площі тротуарів, пішохідної доріжки, трамвайних зупинок, по середині між трамвайних рейок, підійшла до передньої частини трамвайного вагону борт № «2949» і зупинилась.

В свою чергу, водій ОСОБА_8 , маючи реальну і об`єктивну можливість своєчасно виявити перешкоду у русі, у вигляді пішохода ОСОБА_12 , на трамвайній колії, перед передньою частиною вагону, яка через свій похилий вік потребувала особливої уваги водія та особливої обережності, контролю за її переміщенням та діями, а також адекватного реагування на них, особливо перед початком руху трамвая, рівно як і нагляд за постійною зміною дорожньої обстановки, - не здійснювала, відволіклась від керування, чим позбавила себе можливості прогнозування вірогідності виникнення небезпеки для подальшого свого руху, тим самим виявила злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховувала на їх відвернення.

Так, перед початком руху, водій ОСОБА_8 вкрай уважною не була, своєчасних заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, не вжила, невірно оцінила дорожню обстановку, що склалася, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру не переконалась, що її маневр буде безпечним і не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, не дочекалась, доки пішохід похилого віку залишить межі трамвайної колії та відійде на безпечну відстань від трамвая, зачинила задні двері і пустила вагон вперед, на «ХІД», в результаті чого відбувся наїзд передньою лівою частиною вагона борт № «2949» на пішохода ОСОБА_11 , яка знаходилась по середині між трамвайними рейками.

В результаті наїзду потерпіла ОСОБА_11 впала на трамвайні рейки та потрапила під днище вагону, де на неї було скоєно переїзд лівими колесами переднього і заднього візків, що призвело до заподіяні тяжких тілесних ушкоджень, які перебувають у прямому причинному зв`язку з її смертю на місці

пригоди, а саме:

а) травма голови у вигляді саден голови;

б) закрита травма грудної клітки та органів грудної порожнини у вигляді множинних переломів правих та лівих ребер, перелому грудного відділу хребта, забою легенів з крововиливом у плевральні порожнини;

в) відкрита травма черевної порожнини у вигляді забійно-рваної рани передньої черевної стінки, розриву печінки, кишківника з крововиливом в черевну порожнину;

г) відкриті багатоуламкові переломи кісток тазу, обох стегнових кісток, обох кісток правої та лівої гомілок. Безпосередньою причиною смерті став шок.

Водій ОСОБА_8 порушила пункти: 1.5.; 1.7:; 2.3. б); 10.1. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України N? 1306 від 10.10.2001, які зобов`язують водія:

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 1.7. «Водії, пішоходи та пасажири зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності»;

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

6) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».

Отже, водій ОСОБА_8 належним виконанням вимог пунктів: 1.5.; 1.7.; 2.3. б); 10.1. Правил дорожнього руху, мала технічну можливість запобігти ДТП і саме її фактичні дії перебувають у причинному зв`язку з фактом настання події цієї пригоди.

За таких обставин, своїми діями ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала

В апеляційній скарзі прокурор Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , не оспорюючи вирок суду в частині доведеності вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікацію дій, вважає вирок незаконним в чистині призначеного покарання.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звільняючи обвинувачену від відбування покарання, суд не визначив, щодо якого саме покарання (основного чи додаткового), застосовано звільнення з іспитовим строком, а лише вказано про його застосування «до призначеного покарання».

На підставі цього просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 в частині призначеного обвинуваченій покарання скасувати та постановити новий вирок, яким призначити за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки з покладанням обов`язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, яка просила подану нею апеляційну скаргу задовольнити, обвинувачену, її захисника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора,представника цивільного відповідача КП «ОМЕТ» ОСОБА_9 яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до оскарженого вироку суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_8 свою провину в пред`явленому йому обвинуваченні визнала повністю, не заперечував вчинення нею порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої та не заперечувала проти розгляду кримінального провадження, в порядку ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурора не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановленого судом першої інстанції, доведеність вини обвинуваченого у вчинені злочину, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, у зв`язку з чим апеляційний суд вирок у цій частині не переглядає.

Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні дій, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченій, суд першої інстанції зазначив, що враховує те, що обвинувачена визнала свою вину та щиро покаялась, а також врахував відсутність обставин що обтяжують покарання.

З урахуванням наведених обставин, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції її від суспільства, із застосуванням ст. ст. 75 та 76 КК України.

Врахувавши тяжкі наслідки злочину, суд першої інстанції вважав за доцільне застосувати додаткове покарання у вигляді позбавлення обвинуваченої права керування транспортними засобами.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 щодо порушення вимог кримінального закону, допущених судом 1-ої інстанції при призначені покарання обвинуваченій, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Так, відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що при призначенні обвинуваченій ОСОБА_8 покарання з випробуванням, суд 1-ої інстанції не дотримався вимог ст. 75 КК України, оскільки судом не зазначено від якого саме покарання звільнено ОСОБА_8 з випробуванням, від основного, у вигляді позбавлення волі, чи від додаткового, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобам, чи звільнено з випробуванням від основного та від додаткового.

При цьому, ст. 75 КК України взагалі не передбачає можливості звільнення від відбування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобам.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір основного покарання обвинуваченому у виді трьох років позбавлення волі обрано, відповідно до приписів ст. 65 КК України, правильно, та що висновок суду 1-ої інстанції, щодо можливості виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, відповідає фактичним обставинам справи, та особі обвинуваченої.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачена ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні необережного тяжкого злочину, наслідком якого стало заподіяння смерті потерпілій, натомість, обвинувачена визнала вину, щиро розкаялась у вчиненому, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 1 ч.1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

За вимогами п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення від відбування покарання.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що при звільненні обвинуваченої ОСОБА_8 від відбування покарання судом 1-ої інстанції було допущене неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Оскільки вирок апеляційного суду постановлюється лише в частині розгляду апеляційної скарги прокурора з підстав передбачених п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, тому апеляційна скарга представника ТДВ «СК» Гардіан» підлягає вирішенню шляхом постановлення ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а вирок суду 1-ої інстанції скасуванню, в частині призначення покарання, та ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст. 370, 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив

Апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 – задовольнити.

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України в частині призначення покарання, - скасувати і ухвалити в цій частині новий вирок, яким:

Призначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3(три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3(три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 (два) роки.

Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4