Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №489/315/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/315/26

Номер провадження 2/489/1023/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 квітня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання права власності на земельну ділянку

встановив

В січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22 вересня 2004 року відповідач та позивач уклали договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 509 кв.м., на якої знаходиться домоволодіння була приватизована ще колишньою власницею ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка була власницею земельної ділянки, померла. Будинок, що розташований на цієї ділянці перейшов відповідачу за договором довічного утримання. Але при укладанні договору довічного утримання, як потім і при укладанні договору дарування, не було вказано земельної ділянки, на якої розташований будинок з прилеглими побудовами, а саме: літня кухня, вбиральня, гараж, ворота, огорожі і замощення, які вказані у договорі дарування. Так як право власності на будинок АДРЕСА_1 після смерті власниці земельної ділянки перейшов до відповідача, а потім, на підставі договору дарування до позивача, то за позивачем повинно бути визначено право власності на вказану земельну ділянку.

З цих підстав просила суд визначити за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 509 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, подали заяву, в якій позов підтримують та просять його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій позов визнає в повному обсязі та просить розглядати справу без його участі.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.01.2026 будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 22.09.2004, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 вказаний житловий будинок.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю ВІД 13.12.1994серії МК ОСОБА_3 належить на праві приватної власності на земельну ділянку площе. 509 кв.м. для обслуговування жилого будинку.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Після її смерті спадкова справа не заводилася (лист Другої Миколаївської державної нотаріальної контори від 30.03.2026).

З матеріалів інвентарної справи встановлено, що за договором довічного утримання від 19.06.1997 ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності, визначено у частині першій статті 79 ЗК України, як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, визначається на підставі цивільно-правових угод (ч.1 ст. 120 ЗК України).

Відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 377 ЦК України ( в редакції від 01.01.2004) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі №6-253цс16, за змістом ст. 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, до позивача при переході права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , фактично перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене домоволодіння.

Як встановлено судом, попередня власниця земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 померла, а спадкова справа після її смерті не заводилася.

Таким чином, вирішити питання про визнання за позивачем права власності на вказану земельну ділянку, окрім судового, не існує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові Верховного суду від 20.01.2021 року у справі №318/1274/18 Верховний суд виснував, про те, що разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд і у постанові Великої палати від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16, вказавши на імперативність приписів щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Враховуючи, що позивач є власницею будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування домоволодіння, та в сукупності утворює цілісний об`єкт нерухомості, при тому, що з відповідачем, як правонаступницею попередньої власниці домоволодіння будь-які цивільно-правові угоди не укладались, суд вважає, що, набуваючи право власності на житловий будинок, позивач набула і право власності на земельну ділянку для його обслуговування.

За такого, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.89,259,263-265 ЦПК України, суд

вирішив

Позов задовольнити.

Визначити за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 509 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 29.04.2026.

Суддя В. В. Кокорєв