Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №136/65/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/65/26

провадження № 2/136/25/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про розірвання шлюбу, який був зареєстрований 07.03.1986 Архангельським МВРАЦС російської федерації, актовий запис невідомий.

Причиною розірвання шлюбу позивач зазначає те, що спільне життя із відповідачем не склалось через різні характери та непорозуміння, внаслідок чого з 24 квітня 1994 р. вони припинили спільне проживання, він повернувся до України та проживає в м. Липовець, а відповідач залишилась проживати у російській федерації, з того часу вони не спілкуються, шлюбних відносин не підтримують, шлюб існує формально, позивач вважає, що збереження шлюбу суперечить його інтересам, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

У визначений судом строк відзиву на позов відповідач не подала.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 28.01.2026 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виклик відповідача вирішено здійснювати через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не надала, також не надала зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх зібраним у справі доказами, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із паспорту виданого на ім`я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (а.с.7-10), виданого Липовецьким РС УДМС України у Вінницькій області 02 березня 2017 р. встановлено, що на ст.10 міститься запис про укладений шлюбу із ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 11 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" свідоцтво про державну реєстрацію шлюбу видається кожному із подружжя.

Разом з тим, статтю 14 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом України N 1474-VIII від 14 липня 2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України". До внесення відповідних змін у вказану статтю свідоцтво про реєстрацію шлюбу видавалося в одному екземплярі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" був прийнятий 01 липня 2010 року, а шлюб між сторонами у даній справі було зареєстровано 07.03.21986. На момент реєстрації шлюбу між сторонами діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України. Розділом V "Акти громадянського стану" цього Кодексу було передбачено, що у паспортах осіб, які уклали шлюб, або в інших документах, що посвідчують їх особу, робиться запис про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і часу реєстрації шлюбу (ст. 178 Кодексу про шлюб та сім`ю України).

Як вже зазначалося вище, позивач до позовної заяви долучив копію паспорта, де в розділі "Сімейний стан" наявний штамп щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_2 .

Вказані докази підтверджують реєстрацію шлюбу між сторонами.

Окрім цього, 27.01.2022 ОСОБА_1 звернувся із Анкетою щодо витребування повторного свідоцтва про шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , від Архангельського територіального відділу Агенства з запису актів громадянського стану Архангельської області рф.

Як слідує зі змісту листа Липовецького Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально – Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) № 113/21.9-33 від 16.08.2022 р., відповідь на зазначену анкету щодо витребування повторного свідоцтва про шлюб, станом на 16 серпня 2022 р. так і не надходила.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р., який триває і на теперішній час.

Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022р. №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до п.11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001р. №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992р., зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022 р.

За таких обставин отримання копії, дублікату, чи повторного свідоцтва про шлюб сторін є не можливим через війну та розірвання дипломатичних відносин, та запроваджені мораторії з цього приводу.

На переконання суду, відсутність у матеріалах справи оригіналу свідоцтва про укладення шлюбу не є безумовною підставою для відмови у доступі до правосуддя.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява N 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", N 47273/99, п. п. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", N 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа N 11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

На переконання суду, обмеження права особи на прийняття рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя, зокрема, права на розірвання шлюбу, з підстави неможливості надання особою оригіналу документа, при належно завіреній копії та перекладу на українську мову, є надмірним формалізмом у трактуванні процесуального законодавства, не відповідатиме загальним засадам цивільного провадження та буде неправомірним обмеженням права особи на справедливий суд, яке передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Як встановлено судом, факт укладення між сторонами шлюбу підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивача, який вчинений на підставі вимог діючого на той час чинного законодавства.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім`ї.

Добровільність шлюбу одна з основних його засад.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.

У ході розгляду справи, судом перевірені обставини щодо наявності відповідних підстав для розірвання шлюбу.

За позицією позивача, спільне життя з відповідачкою не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини. Спільних дітей немає, спільне господарство не ведеться, разом вони не проживають з 24 квітня 1994 р. Поновити шлюбно-сімейні стосунки позивач наміру не має, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача, шлюб існує лише формально.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України - у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Згідно із частиною 2 статті 115 Сімейного кодексу України, документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

На підставі наведеного, оскільки сторони однією сім`єю не проживають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам, суд, зважаючи на позицію позивача стосовно небажання перебувати у шлюбі, виходячи із засад добровільності, як укладення так і перебування у шлюбі, приходить переконання, що подальше збереження шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, інтересам сторін та порушує права і свободи подружжя, гарантовані ч. 1ст. 51 Конституції України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, тому позов задовольняє.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується Главою 8 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 105, 110, 112, 113 СК України, керуючись ст. 141, 258-259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 07.03.1986 Архангельським МВРАЦС російської федерації, актовий запис невідомий.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо)

Суддя С.В. Шпортун