Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №344/992/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/992/26

Провадження № 33/4808/255/26

Категорія ст.124 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Лазарів О. Б.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю захисника адвоката Микулича І.В. та представника потерпілої ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) адвоката Крамаренко К.С.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Микулича І.В. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2026 року, якою

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`тдесят) гривень, стягнуто в дохід держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, -

в с т а н о в и в :

Судом суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 12.01.2026 року о 07-35 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Євгена Коновальця, 237, керуючи транспортним засобом марки «Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1 , не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості руху, в наслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Renault Kadjar», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , яка рухалася по зустрічній смузі руху, після чого при неконтрольованому русі, здійснила зіткнення з транспортним засобом марки “Audi A5” д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , також під час неконтрольованого руху водій ОСОБА_3 здійснив зіткнення з транспортним засобом марки “Mercedes-Benz Sprinter” д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_5 , який рухався по зустрічній смузі, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками, чим порушив п.п.2.3.б., 12.1., 13.3. ПДР України, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, захисник адвокат Микулич І.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.03.2026 року скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Вважає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, при розгляді справи судом неправильно застосовані норми матеріального права та допущені губі порушення норм процесуального права.

Сторона захисту вказує, що на їх думку у діях ОСОБА_3 був відсутній умисел на здійснення ДТП, яке виникло внаслідок несприятливих погодних умов.

Так, листом від 18.02.2026 року за №997-1-150/997-03 Івано-Франківський обласний центр з гідрометеорології повідомив, що в день події був мороз, пориви вітру та ожеледиця. У зв`язку з цими обставинами в суді першої інстанції було заявлено клопотання про проведення судової інженерно-транспортної (авто технічної) експертизи, однак судом у задоволенні клопотання було відмовлено.

Також судом було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик та допит потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які б могли дати суттєві показання щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та швидкості транспортного засобу, яким керувала ОСОБА_1 .

Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які доводять винуватість особи в інкримінованому йому правопорушенні, а саме, що ОСОБА_3 навмисно порушив вимоги саме п. 12.1 ПДР, що перебуває у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Звертає увагу на відсутності ознак суб`єктивної сторони в діях ОСОБА_3 , яка має полягати в умисному порушенні ним вимог ПДР.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Зі змісту доводів захисника адвоката Микулича І.В. вбачається, що ОСОБА_3 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не з`явилися, хоча в установленому законом порядку повідомлялися про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції. Зі змісту доводів її представника адвоката Крамаренко К.С. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє їй представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за її відсутності.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_3 , потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_3 адвокат Микулич І.В. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Представник потерпілої ОСОБА_1 адвокат Крамаренко К.С. висловила свої заперечення щодо задоволення апеляційної скарги та вважала, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_3 .

Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.

При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані сторонами під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи та дослідити сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №564488 від 12.01.2026 року слідує, що 12.01.2026 року о 07 год. 35 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Є.Коновальця, 237 ОСОБА_3 керуючи ТЗ Mitsubishi Lancer д.н.з. НОМЕР_1 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з ТЗ Renault Kadjar д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалась по зустрічній смузі, після чого, при неконтрольованому русі, здійснила зіткнення з ТЗ Audi A5 д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4 . Під час неконтрольованого руху ТЗ Mitsubishi Lancer здійснив зіткнення з ТЗ Mercedes-Benz Sprinter д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_5 , який рухався по зустрічній смузі, внаслідок чого ТЗ отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками, чим порушив п.2.3.б, 12.1, 13.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - поліцейським 1 взводу 2 роти УПП в Івано-Франківській області рядовим поліції Антончиком О.А., підписаний уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 .

Правопорушнику були роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в суді Івано-Франківському міському суді, про що свідчить його власноручний підпис.

У протоколі зазначено, що пояснення по суті порушення ОСОБА_3 надасть на окремому аркуші.

Посвідчення водія у ОСОБА_3 працівниками поліції не вилучено та тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами не видавався.

Про зміст протоколу ОСОБА_3 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 звинувачується в тому, що керуючи транспортним засобом, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості руху, чим порушив вимоги пп.2.3.б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів.

Так, зі змісту пояснень ОСОБА_3 , наданих працівникам поліції 12.01.2026 року (а.с. 3) вбачається, що він 0 07 год. 35 хв. 12.01.2026 року він рухаючись на автомобілі «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Коновальця в м. Івано-Франківськ від с. Черніїв у напрямку міста Івано-Франківськ, через поганий стан дорожнього покриття (сніг), рухаючись у лівій смузі зі швидкістю орієнтовно 45 км/год. автомобіль почало заносити, він намагався вирівняти автомобіль, проте його розвернуло і занесло на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення із автомобілем «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 та «Mercedes-Benz Sprinter» номерний знак НОМЕР_4 . Після зупинки автомобіля, він вийшов з транспортного засобу. Пересвідчився у відсутності потерпілих у всіх автомобілях, жодних скарг у водіїв та пасажирів не було, після чого повідомив на 102. До прибуття працівників поліції переміщення транспортних засобі не відбувалося.

В суді першої інстанції ОСОБА_3 частково змінив пояснення, які він надавав працівникам поліції після вчинення дорожньо-транспортної пригоди та показав, що вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП не визнає, 12.01.2026 року він їхав на роботу, на вулиці була сильна ожеледиця та пориви вітру, тому його автомобіль почало заносити, внаслідок чого відбулося зіткнення з транспортними засобами. Стверджував, що автомобіль під його керуванням не виїжджав на зустрічну смугу руху та зазначив, що не погоджується з даними, які зафіксовані на схемі місця ДТП від 12.01.2026 року.

До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_5 (а.с. 4), відповідно до яких він керуючи автобусом «Mercedes-Benz Sprinter» номерний знак НОМЕР_4 рухаючись вул. Коновальця в м. Івано-Франківську у крайній правій смузі десь о 07 год. 35 хв. 12.01.2026 року побачив як із зустрічної смуги автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 занесло і він перетнувши дві суцільні смуги скоїв зіткнення з автобусом, яким він керував. Спочатку автомобіль «Mitsubishi Lancer» допусти зіткнення з автомобілем «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 та автомобілем марки «Audi A5» номерний знак НОМЕР_3 , після чого зіткнувся з «Mercedes-Benz Sprinter», яким він керував.

До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 5), відповідно до яких 12.01.2026 року близько 07 год. 30 хв. вона рухалася по вул. Коновальця на власному автомобілі «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 в правій смузі в неї в`їхав автомобіль «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 , який виїжджав з бічної вулиці, внаслідок цього удару її автомобіль опинився на зустрічній смузі руху, від чого відбулося зіткнення з автомобілем «Audi A5» номерний знак НОМЕР_3 , після чого її автомобіль опинився на обочині.

До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_4 (а.с. 6), відповідно до яких він пояснює, що рухаючись на роботу транспортним засобом «Audi A5» номерний знак НОМЕР_3 по вул. Коновальця в м. Івано-Франківську зі швидкістю 30-40 км/год несподівано відбулося зіткнення двох автомобілів, після чого ТЗ «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 закинуло із зустрічної смуги руху на смугу його руху, де він допустив зіткнення з його авто.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, яку висловлено Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (провадження № 13-47зво22, судова справа № 208/712/19) положення КУпАП не містять заборони використовувати у судовому рішенні письмові пояснення, надані службовій особі правоохоронного органу.

Апеляційний суд вважає, що доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не допитав в якості свідків потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не свідчать про незаконність судового рішення та неправильність висновків суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд дійсно неодноразово вказував на необхідність, у відповідності до принципу безпосередності дослідження доказів, приймати певні заходи для забезпечення можливості перевірки письмових пояснень свідків шляхом їх допиту в судовому засіданні.

Разом з тим, суду не надані дані, які свідчать про те, що вищевказані потерпілі можуть надати суду показання на користь сторони захисту та мають бути допитані саме як свідки сторони захисту, пояснення яких спростують правильність висновків суду та доведуть невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зокрема, вищевказані письмові пояснення потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не є достатньо вагомими і не мають вирішального значення щодо висновку суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки сукупність інших доказів, дозволяють повно та об`єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи по суті.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в своїх поясненнях потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 прямо вказують на те, що саме дії водія ОСОБА_3 призвели до створення аварійної ситуації внаслідок якої відбулась дорожньо-транспортна пригода та були пошкоджені транспортні засоби, оскільки саме він не вжив належних заходів, не стежив за дорожньою обстановкою та не дотримався безпечної швидкості руху.

При цьому, потерпіла ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) в судовому засіданні надала пояснення, які повністю підтверджують правильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення. Зокрема, потерпіла показала, що 12.01.2026 року рухалася в напрямку вул.Коновальця, їхала в крайній правій смузі, та відчула удар у лівий бік автомобіля, після чого її транспортний засіб почало заносити через три смуги руху в наслідок чого він зупинився в кучугурі снігу, після чого знову відчула удар, який наніс транспортний засіб, який рухався назустріч, оскільки не встиг загальмувати.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи, які містяться в матеріалах справи.

Апеляційний суд вважає, що наявні відеозаписи є належними та допустимими доказами, оскільки отримані у встановленому законом порядку, стосуються подій, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Зокрема, із долучених відеозаписів вбачається, що працівниками поліції після оформлення дорожньо-транспортної пригоди було складено схему ДТП та надано її для ознайомлення учасникам події. Також зафіксовано процес ознайомлення ОСОБА_3 із протоколом про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, роз`яснення йому прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також підтвердження підписом факту ознайомлення зі змістом протоколу, правами, місцем розгляду справи та отримання копії протоколу. Крім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 були ознайомлені з протоколом як свідки/потерпілі, що також підтверджено їхніми підписами.

Зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.01.2026 року, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів після дорожньо-транспортної події вбачається, що вона сталася за участю водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 , транспортного засобу «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , транспортного засобу «Audi A5» номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 та транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter» номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_5 . На вказаній схемі зафіксовано розташування транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди.

Зокрема, вищевказаною схемою зафіксовано та визначено місце зіткнення транспортних засобів, що повністю узгоджується із поясненнями потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди та спростовує доводи ОСОБА_3 про те, що транспортний засіб під його керуванням не виходжав на зустрічну смугу руху.

З змісту переліку видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортних засобів, отриманих внаслідок ДТП, яким зафіксовані наявні пошкодження транспортних засобів, вбачається, що транспортний засіб «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 отримав пошкодження передньої центральної частини, задньої правої частини та бокової правої частини; транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter» номерний знак НОМЕР_4 отримав пошкодження передньої лівої частини; транспортний засіб «Renault Kadjar» номерний знак НОМЕР_2 отримав пошкодження передньої центральної частини, бокової лівої частини, задньої центральної частини; транспортний засіб «Audi A5» номерний знак НОМЕР_3 отримав пошкодження передньої центральної частини. (а.с. 2) Вищевказані дані, щодо пошкодження транспортних засобів також повністю узгоджуються з поясненнями потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для призначення судом судової автотехнічної експертизи, оскільки суд не має відповідних повноважень для призначення такої експертизи, яка за своїм змістом спрямована на отримання додаткових доказів, які у відповідності до принципу змагальності сторін повинні бути надані сторонами. Апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішання питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.

Разом з тим, призначення експертизи пов`язано із необхідністю встановлення певних вихідних даних, які повинні бути надані експерту, що може бути розцінено стороннім спостерігачем, як ознака упередженості та необ`єктивності розгляду провадження судом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з`ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_3 звинувачується у порушенні вимог пп.2.3.б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до п.2.3.б) ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Так, відповідно до п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Відповідно до п. 13.1 ПДР водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що саме порушення водієм ОСОБА_3 вимог пп. 2.3.б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причино-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортної пригодою.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що розгляд провадження відбувається в межах обвинувачення, яке висунуто ОСОБА_3 і суд не надає оцінки діям водія ОСОБА_7 щодо порушення нею Правил дорожнього руху України та технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди, оскільки така правова оцінка виходить за межі обвинувачення.

Апеляційний суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості руху, чим порушив вимоги пп.2.3.б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів.

При цьому, апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що ОСОБА_3 не мав умислу на здійснення ДТП, яке виникло внаслідок несприятливих погодних умов, оскільки такі доводи не впливають на правильність правової кваліфікації правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до встановлених судом фактичних обставин, ОСОБА_3 дійсно не мав наміру вчиняти дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася внаслідок умисного порушення ним певних вимог ПДР України. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що водій транспортного засобу несе відповідальність за порушення вимог ПДР України за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_3 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.

Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності досліджених доказів та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП в діях ОСОБА_3 .

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_3 стягнення в мінімальних межах, які передбачені законом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляцію захисника адвоката Книшука І.М. залишити без задоволення, а постанову судді залишити без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Микулича І.В. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2026 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв