Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №342/754/23 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 342/754/23

Провадження № 22-ц/4808/693/26

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Мальцевої Є.Є., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Кузнєцова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лащук Юлії Валеріївни на ухвалу Городенківського районного суду від 19 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Гайдича Р.М. у м. Городенці, у справі за скаргою ОСОБА_2 на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст скарги

У лютому 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Борщенко Владлена Валеріївна, звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

В обґрунтування скарги зазначив, що у провадженні Городенківського районного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

На виконання рішення у цій справі 20 вересня 2023 року судом видано виконавчий лист № 342/754/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 28.06.2023 та проводиться до досягнення дітьми повноліття.

02 січня 2026 року відкрито виконавче провадження № 79901467. А 19 січня 2026 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 36 512,66 грн у зв`язку із заборгованістю зі сплати аліментів у сумі 121 708,86 грн на підставі ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки на момент її винесення фактична заборгованість була відсутня. Після відкриття виконавчого провадження та отримання складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості 16 січня 2026 року ним добровільно сплачено заборгованість у повному обсязі, зокрема 24 718,56 грн та 150 000 грн, тому підстав для накладення штрафу не було.

Зазначав, що штраф не може бути застосований за відсутності заборгованості на дату винесення постанови, оскільки наявність такої є обов`язковою правовою передумовою застосування санкції, а накладення штрафу після повного добровільного виконання зобов`язання суперечить змісту та меті закону.

Також вказував, що постанова про накладення штрафу ґрунтується на довідці-розрахунку заборгованості за попередній період до відкриття виконавчого провадження, тоді як, на його думку, ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» стосується заборгованості, яка існує саме у межах відкритого виконавчого провадження, а не розрахунку платежів за минулі роки. До відкриття виконавчого провадження орган державної виконавчої служби не мав правових підстав для застосування передбачених законом заходів відповідальності, а державний виконавець фактично застосував зазначену норму із розширювальним та ретроспективним тлумаченням.

Просить скасувати постанову про накладення штрафу від 19 січня 2026 року у виконавчому провадженні № 79901467 державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Тетяни Миколаївни.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду

Ухвалою Городенківського районного суду від 19 лютого 2026 року скаргу задоволено. Скасовано постанову про накладення штрафу від 19 січня 2026 року у виконавчому провадженні № 79901467, видану старшим державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Тетяною Миколаївною.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лащук Юлія Валеріївна, подала апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що на день винесення постанови про накладення штрафу (19 січня 2026 року) державному виконавцю не було відомо про погашення скаржником 16 січня 2026 року заборгованості та про обставини, які виключали можливість застосування санкцій, оскільки він не виконав обов`язку щодо належного та невідкладного письмового повідомлення державного виконавця про здійснення виплат, передбаченого ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». А суд першої інстанції не з`ясував, чи державного виконавця було повідомлено про сплату заборгованості та чи мав він можливість встановити факт такої оплати на момент винесення постанови. За відсутності такого повідомлення державний виконавець обґрунтовано виходив із наявних у виконавчому провадженні даних про існування заборгованості.

Посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що підставою для накладення штрафу відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» є сам факт наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Погашення боржником значної частини заборгованості на момент винесення постанови державного виконавця не є підставою для скасування постанови про накладення штрафу, оскільки штраф застосовується за факт існування такої заборгованості у відповідний період.

Крім того вважає, що фактичне виконання зобов`язання відбулося не добровільно скаржником, а під впливом можливих правових наслідків, пов`язаних із притягненням його до відповідальності.

Водночас штраф за аліменти має карально-стимулюючий характер і застосовується за тривале невиконання рішення суду, а не за стан заборгованості на конкретну дату. Факт погашення боргу не нівелює попереднє правопорушення.

Також вказує, що суд першої інстанції не перевірив момент визначення заборгованості виконавцем, хоча ключовим, на думку апелянтки, є момент встановлення розміру заборгованості, а не дата винесення постанови. Так, підстава для накладення штрафу виникла ще до 16.01.2026 (сплати скаржником заборгованості), а постанова від 19.01.2026 лише оформила застосування санкції.

Вважає, що суд помилково ототожнив погашення заборгованості зі звільненням від відповідальності, хоча штраф накладається за сам факт виникнення та тривалого існування заборгованості, а його стягнення здійснюється навіть після погашення основного боргу.

Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та відмовити ОСОБА_2 в задоволенні скарги, стягнути зі скаржника на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Борщенко Владлена Валеріївна, подав відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що ключовим для правильного вирішення спору є встановлення наявності або відсутності заборгованості зі сплати аліментів саме на момент винесення постанови про накладення штрафу від 19 січня 2026 року. Водночас 16 січня 2026 року ним повністю погашено заборгованість у вказаному виконавчому провадженні. Станом на дату винесення постанови заборгованість була відсутня.

Зазначає, що посилання апелянтки на неповідомлення державного виконавця про здійснення платежів не свідчить про законність постанови, оскільки невиконання цього обов`язку саме по собі не створює заборгованості та не є підставою для накладення штрафу. Державний виконавець був зобов`язаний перевірити фактичний стан виконання рішення суду на момент винесення постанови, а накладення штрафу без перевірки актуального стану заборгованості свідчить про неналежне здійснення виконавцем своїх повноважень.

Вказує, що доводи апеляційної скарги про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження державного виконавця є безпідставними, оскільки суд, розглядаючи скаргу на дії виконавця, здійснює контроль за законністю його рішень. У цій справі суд не підміняв собою виконавця, а перевірив відповідність оскаржуваної постанови вимогам закону та обґрунтовано встановив її протиправність.

Додатково зазначає, що апеляційна скарга не спростовує встановленого судом першої інстанції факту відсутності належних доказів вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження та його повідомлення про строк для добровільного виконання рішення. Вказує, що боржник самостійно звернувся до органу державної виконавчої служби з метою отримання розрахунку заборгованості та добровільного її погашення, однак офіційно визначений строк для добровільного виконання рішення йому фактично не було надано.

Таким чином, на думку скаржника, накладення штрафу відбулося з грубим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, строк для добровільного виконання рішення не розпочав свого перебігу у встановленому законом порядку, відсутні правові підстави для застосування заходів примусового впливу, зокрема накладення штрафу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду – без змін.

Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянтки – адвокат Лащук Ю.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник скаржника – адвокат Боднар М.О. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду щодо вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки, заперечення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Городенківського районного суду від 19 лютого 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 вересня 2023 року Городенківським районним судом видано виконавчий лист № 342/754/23 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Стягнення аліментів постановлено розпочати з 28.06.2023 і проводити до досягнення дітьми повноліття.

У зв`язку з пред`явленням цього виконавчого листа до виконання постановою від 02 січня 2026 року старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Тетяни Миколаївни відкрито виконавче провадження № 79901467 (т. 4, а.с. 17-18).

19 січня 2026 року у межах вказаного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т.М. щодо ОСОБА_2 винесено постанову про накладення штрафу. Зазначено, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_2 станом на 28.06.2025 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 121 708,86 грн, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки. У зв`язку з чим постановлено накласти на боржника штраф на користь стягувача ОСОБА_1 у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 36 512,66 грн (т. 4, а.с. 15-16).

Згідно з копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, сформованого старшим державним виконавцем Дрижко Т.М., заборгованість ОСОБА_2 станом на 01.01.2026 становить 174 718,56 грн (т. 4, а.с. 35).

Із копій квитанцій від 16 січня 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 здійснено сплату заборгованості у виконавчому провадженні № 79901467 у сумах 24 718,56 грн та 150 000,00 грн, що в загальній сумі становить 174 718,56 грн (т. 4, а.с. 10, 11).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги та скасування постанови про накладення штрафу від 19 січня 2026 року у виконавчому провадженні № 79901467, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця на момент винесення оспорюваної постанови були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_2 штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки станом на 19.01.2026 заборгованість зі сплати аліментів була відсутня.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Пунктом 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що «положення абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення. Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу».

Крім того, у вищезазначеній постанові вказано, що «… саме на виконавця покладено обов`язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику».

З огляду на наведене, визначальним для вирішення цієї справи є встановлення наявності або відсутності заборгованості зі сплати аліментів саме на момент винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу, тобто на 19 січня 2026 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, сформованого старшим державним виконавцем Дрижко Т.М., заборгованість ОСОБА_2 станом на 01.01.2026 становила 174 718,56 грн.

Водночас із копій квитанцій від 16 січня 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 здійснено сплату заборгованості у виконавчому провадженні № 79901467 у сумах 24 718,56 грн та 150 000,00 грн, що в загальній сумі становить 174 718,56 грн.

Таким чином, станом на 19 січня 2026 року, тобто на день винесення оспорюваної постанови про накладення штрафу, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів була відсутня.

Посилання апелянтки на те, що державному виконавцю не було відомо про погашення боржником заборгованості, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Неповідомлення боржником державного виконавця про здійснення платежів саме по собі не свідчить про існування заборгованості та не може бути самостійною підставою для застосування штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Факт існування заборгованості у попередній період теж не є достатньою підставою для накладення штрафу, якщо на час винесення відповідної постанови така заборгованість була погашена.

Твердження апелянтки про те, що погашення заборгованості не впливає на правомірність накладення штрафу, та що сплата боргу була здійснена не добровільно, а під впливом можливих правових наслідків, колегія суддів вважає необґрунтованими.

У цій справі боржник погасив заборгованість до винесення оспорюваної постанови, а тому на час її прийняття була відсутня обов`язкова правова передумова для застосування штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому закон пов`язує можливість накладення такого штрафу саме з фактом наявності заборгованості на момент винесення постанови, а не з причинами чи мотивами її погашення.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у державного виконавця на момент винесення постанови від 19 січня 2026 року правових підстав для накладення на ОСОБА_2 штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь апелянтки судових витрат відсутні.

Щодо заяви представника скаржника – адвоката Боднара М.О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів звертає увагу, що він просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000 грн з Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 .

Разом з тим, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не є особою, яка подала апеляційну скаргу та ініціювала апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції.

Отже, підстави для покладення на Вишневий відділ державної виконавчої служби обов`язку відшкодовувати витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з апеляційним переглядом справи, відсутні. А відповідна заява представника скаржника – адвоката Боднара М.О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставною.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лащук Юлії Валеріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Городенківського районного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Є.Є. Мальцева

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.