Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №344/23688/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/23688/25

Провадження № 22-ц/4808/772/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.

учасники справи

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року, ухвалене в складі судді Польської М.В.,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 03.01.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір № 2417802353-569453 про надання коштів на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та мобільний додаток шляхом підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який введено відповідачкою відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 3 500 грн; початковий строк кредитування, становить 30 днів (п.2.1 договору); дисконтна відсоткова ставка становить 2,20 % на добу за початковий строк лояльного періоду визначеного п.3.6. п 3.7. договору; базова процентна ставка становить 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п.3.5, п.3.6, п.3.7, п.3.8 договору.

ТОВ «Кошельок» надало відповідачу фінансовий кредит шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок в сумі 3500,00 грн.

Відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором.

Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором станом на дату подання позову до суду у розмірі 12 740 грн, з яких: 3 500 грн – заборгованість за сумою кредиту, 9 240 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року позовну заяву ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2417802353-569453 від 03.01.2022 року в розмірі 12 740 грн, з яких:

3500 грн – заборгованість за тілом кредиту, 9 240 грн – заборгованість за процентами за користуванням кредитом нараховані за період з 03.01.2022 року по 02.05.2022 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 417802353-569453 від 03 січня 2022 року у розмірі 5810, 00 грн, яка складається з 3500 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 2310 грн заборгованість за процентами. В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що умовами кредитного договору чітко визначено строк кредитування тривалістю 30 календарних днів, а доказів його пролонгації суду не надано. Саме в межах зазначеного строку кредитування позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти, тоді як нарахування відсотків після спливу встановленого строку кредитування не ґрунтується на умовах договору та не підтверджується належними доказами.

Позивачем на обґрунтування позовних вимог не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості.

Недотримання принципу прозорості умов договору через відсутність чітких даних, подвійні нарахування та незрозумілість розрахунків є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі умови створюють істотний дисбаланс прав і обов`язків на шкоду споживачу, визнаються несправедливими та мають тлумачитися судом виключно на користь відповідача.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено позивачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження ТОВ «Кошельок» отримало через систему «Електронний суд» 21 березня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 12740 грн і є менше і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

Оскільки розгляд даної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі не підлягає процесуальному вирішенню,

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд дійшов висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за договором №2417802353-569453 від 03.01.2022 року становить 12 740 грн, з яких: 3 500 грн заборгованість за тілом кредиту, 9 240 грн заборгованість за процентами за період з 03.01.2022 року по 02.05.2022 року.

Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь «ТОВ «Кошельок» витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Переглядаючи справу колегія суддів, виходить з наступного.

Судом встановлено, що 03.01.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2417802353-569453 в електронному вигляді.

Відповідно до умов кредитного договору №2417802353-569453 відповідачу надано кредит в розмірі 3 500 грн на умовах визначених кредитним договором, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Строк кредиту 30 днів із можливістю продовження, початковий строк кредитування становить 30 днів, дисконтна відсоткова ставка 0,01% на добу, стандартна процентна ставка становить 2.20% на добу за продовжений строк користування, визначений п.п. 2.1,2.2, 3.5 3.7, п.3.8 договору.

Відповідно до п. 2.4 договору кредит надається позичальнику згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.

03.01.2022 року проведено зарахування кредитних коштів на картку клієнта № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням «ХРАУ», та випискою по рахунку.

Пунктами 3.6 та 3.7 кредитного договору визначено продовження строку користування кредитними коштами, але не більше як на 90 днів, тобто з 03.01.2022 року до 03.04.2022 року за ставкою 2.20% на добу.

Згідно інформації, наданої на вимогу суду АТ КБ «Приват Банк», на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем за договором №2417802353-569453 від 03.01.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 12 740 грн, з яких: 3 500 грн заборгованість за тілом кредиту, 9 240 грн заборгованість за процентами за період з 03.01.2022 року по 02.05.2022 року.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2417802353-569453 від 03.01.2022 року, в якому були погоджені сума кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк та порядок повернення коштів. За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав грошові кошти у розмірі 3500, 00 грн. Ця обставина не заперечуються відповідачем.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Кошельок» слід стягнути заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 3500, 00 грн.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами договором №2417802353-569453 від 03.01.2022 року у розмірі 9 240 грн за період з 03.01.2022 року по 02.05.2022 року.

Згідно п.2.1 кредитного договору №2417802353-569453 від 03.01.2022 року кредит надається строком на 30днів.

Пунктом 2.2. сторони погодили, що встановлений в п.2.1.договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Між, тим, як вбачається із розрахунку заборгованості відповідач у «лояльний період» визначений п.2.1 кредитного договору не сплатив відсотки за кредитом.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що строк кредитування не був продовжений.

Пунктом 3.1. розділу 3 кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

У постанові Великої палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 05.04.2023 року зазначено, що уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Приписи ч.2 та ч.3 ст.6 і ст.627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

У ч.3 ст.6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч.3 ст.6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

В п.3.6. 3.8. Договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку кредитування (30 днів), виходив з іншого строку кредитування, визначеної п.3.7 договору та процентної ставки, встановленої п.3.8 договору, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в повному обсязі, в тому числі й нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування, визначеного п.2.1. кредитного договору.

Нарахування процентів за користування коштами в сумі 3500 грн слід проводити із відсоткової ставки 2,2%, яка обмежується 30 днями та їх загальний розмір становить 2310 грн (3500 грн х 2,2% х 30 днів).

Суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини та помилково дійшов висновку про стягнення відсотків поза межами строку кредитування. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року необхідно змінити, стягнути ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошильок» заборгованість за кредитним договором № 2417802353-569453 від 03.01.2022 року у розмірі 5810 грн, з яких 3500 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 2 310 грн заборгованість за процентами.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання позовної заяви позивачем ТОВ «Кошильок» судовий збір у розмірі 2422,4 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2100 від 23.07.2025 року.

Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» задоволено на 45,6%, тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошильок» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 1119,7 грн

З урахуванням зазначеного оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судового збору підлягає зміні.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1,4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається, позивачем заявлялися вимоги про стягнення витрат на правову допомогу. Суд з урахуванням наданих доказів на понесення витрат на правничу позивачем та заперечень відповідача щодо не співмірності, визначив суму витрат на правничу допомогу розмірі 3000, 00 грн.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, з урахуванням п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог позивача, витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 1368 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суд Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», код ЄДРПОУ: 40842831, юридична адреса:вул. Антонова,8А,с.Чайки Бучанський район,Київська область,08135 заборгованість за кредитним договором № 417802353-569453 від 03 січня 2022 року у розмірі 5810, 00 грн, яка складається з 3500,00 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 2310, 00 грн заборгованість за процентами; судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1119,7 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 1368, 00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є.Мальцева