Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №698/161/26 — Калинопільський районний суд Черкаської області

Справа № 698/161/26

Провадження № 2/698/254/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 р. Калинопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Баранова О.І.,

за участю секретаря Пугачовської Т.І.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Калинопіль, Звенигородського району, Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Єрківської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до відповідача Єрківської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, згідно з яким просила ухвалити судове рішення про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,1056 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що спірна земельна ділянка перейшла до ОСОБА_1 в порядку спадкування разом із житловим будинком. Через відсутність вказівок на земельну ділянку в заповіті, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, що зумовлює необхідність судового захисту. Позивач зазначає, що 14.04.2003 року ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №005003. Земельна ділянка площею 0,1056 га розташована у АДРЕСА_1 .

В подальшому, 27.11.2003 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок за вказаною адресою позивачу ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

19.12.2011 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

20.02.2026 року позивач звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини на земельну ділянку. Листом № 78/01-16 від 20.02.2026 року державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва, мотивуючи це відсутністю земельної ділянки у заповіті та відсутністю доказів родинних стосунків для спадкування за законом.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

19.03.2026 року справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача – адвокат Бабенко Р.В. подав до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Єрківської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Польовий Л., в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, оскільки заперечень по справі відповідач не має.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви та дослідивши додані до неї письмові документи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.12.2011 року, номер в реєстрі 2480, витягу про державну реєстрацію прав № 32827095 від 11.01.2012 року, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 .

Вищезазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,1056 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 005003, виданого на підставі рішення Єрківської селищної ради народних депутатів від 11.12.1996 року за № 15, земельна ділянка площею 0,1056 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 27.10.2004 року, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області, актовий запис про смерть від 27.10.2004 року за № 79.

Листом № 78/01-16 від 20.02.2026 року державний нотаріус Івонік Л.А. відмовила ОСОБА_1 у оформленні спадщини на земельну ділянку, мотивуючи це відсутністю земельної ділянки у заповіті та відсутністю доказів родинних стосунків для спадкування за законом.

На підставі заяви ОСОБА_1 Катеринопільською державною нотаріальною конторою заведена спадкової справи №4/2006 щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інші спадкоємці відсутні.

За змістом ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до ч. 1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вказані норми законів узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в Постанові від 12.10.2016 р. у справі N 6-2225цс16 (яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України), за змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зробила наступні висновки.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тіш не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Враховуючи вищенаведене, суд ухвалює про задоволення позовних вимог в повному обсязі та визнає за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,1056 га, з кадастровим номером 7122255400:04:002:0032, яка згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 005003, виданого на підставі рішення Єрківської селищної ради народних депутатів від 11.12.1996 року за № 15, що за життя належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області, актовий запис про смерть від 27.10.2004 року за № 79.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 81, 247, 259, 265 ЦПК України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. 328, 377 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) в порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,1056 га, з кадастровим номером 7122255400:04:002:0032, яка згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 005003, виданого на підставі рішення Єрківської селищної ради народних депутатів від 11.12.1996 року за № 15, що за життя належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області, актовий запис про смерть від 27.10.2004 року за № 79.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 24 квітня 2026 року.

Головуючий Баранов О.І.