Вирок від 27 квітня 2026 р. у справі №288/395/26 — Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/395/26

Провадження № 1-кп/288/91/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Попільня Житомирської області кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025060660000100 від 15 липня 2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Корнин, Попільнянського району, Житомирської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, студент 1 курсу Державного професійно-технічного навчального закладу «Привільський професійний ліцей» денної форми навчання, працює на посаді водія ТОВ «Еко-ко», розлучений, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимий,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, Указами Президента України неодноразово воєнний стан продовжувався.

Так, Указом Президента України № 235/2025 від 15.04.2025 року, затвердженим Верховною Радою України, правовий режим воєнного стану продовжено до 07 серпня 2025 року.

Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України строк загальної мобілізації в Україні неодноразово продовжувався.

Так, Указом Президента України № 236/2025 від 15.04.2025 року, затвердженим Верховною Радою України, строк загальної мобілізації в Україні продовжено до 07 серпня 2025 року.

Згідно з ст.1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.

У відповідності до довідки військово-лікарської комісії за № 2025-0620-0251-4880-7 від 20.06.2025 року, за результатами проведеного 20.06.2025 року медичного огляду, ОСОБА_4 , визнано придатним до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.

Того, ж дня, тобто 20.06.2025 року після проходження медичного огляду ОСОБА_4 отримав бойову повістку, засвідчивши це власним підписки, згідно якої останній мав прибути 30.06.2025 року на 07 годину 00 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою ухилення від проходження військової служби ОСОБА_4 , діючи в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ», ст. 1, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543- XII, та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 року, нехтуючи конституційним обов`язком громадянина України, спрямованим на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, військовим обов`язком громадянина України проходження військової служби, в особливий період, за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 30.06.2025 року о 07 годині 00 хвилин не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин ухилившись від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період.

Своїми умисними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, визнав повністю і пояснив, що дійсно вчинив дане кримінальне правопорушення в час, місці та за обставин, зазначених у обвинуваченні, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового слідства. Щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Також пояснив, що він офіційно працює водієм в ТОВ «Еко-ко» та має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На даний час навчається в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Привільський професійний ліцей» денної форми навчання на першому курсі. Не заперечував проти розгляду кримінального провадження щодо нього в порядку частини третьої статті 349 КПК України.

Факт відстрочки - бронювання обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується відповіддю ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 5/1772 від 08.04.2026 року та довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 791796.

У зв`язку з повним визнанням обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд відповідно до частини третьої статті 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, роз`яснивши учасникам судового провадження наслідки застосування даної статті КПК України.

За таких обставин, враховуючи показання обвинуваченого, які відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, суд вважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведеною та кваліфікує його умисні дії за статтею 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини справи, які пом`якшують та обтяжують покарання.

При визначенні міри покарання обвинуваченому суд приймає до уваги положення статей 1, 50 КК України, згідно яких Кримінальний Кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас, при призначенні покарання, суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину згідно статті 12 КК України, форму вини, а також особливості конкретного злочину.

При вирішенні питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує його щире каяття, яке виразилось у повному визнанні своєї вини, правдиві розповіді про обставини скоєного злочину, критичній оцінці своєї протиправної поведінки та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягало в тому, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування всіляку допомогу у встановленні невідомих їм обставин справи і визнає ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України такими, що пом`якшують його покарання. Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_4 виключно позитивно характеризується за місцем проживання, обіймає посаду водія ТОВ «Еко-ко», відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на обліку у лікаря-нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення вперше.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, віднесеного законодавством до нетяжких злочинів, особу винного, який має постійне місце проживання, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та в цілому вказує на достатньо високий рівень соціалізації ОСОБА_4 та обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, його ставлення до скоєного кримінального правопорушення та вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції ст. 336 КК України.

При цьому, судом також враховано і позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, а саме, усвідомлення протиправності своєї злочинної поведінки та намір в подальшому суворо дотримуватись закону, що на думку суду, також істотно знижує ступінь тяжкості, вчиненого ним злочину.

Суд також враховує практику Верховного Суду, (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально - вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної статті.

Водночас, Конституційний суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року, справа N 1-33/2004 зазначив, що: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України ( 254к/96-ВР).

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР )».

Отже, за загальним правилом призначення кримінальних покарань особі, що вчинила правопорушення вперше, має позитивну характеристику та відсутність обтяжуючих обставин, не призначається реальне позбавлення волі, а надається можливість спокутувати провину, шляхом встановлення іспитового строку. Більш того, законодавець не встановлює обмежень у застосуванні ст. 75 КК України при кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 336 КК України.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові ККС ВС від 18 лютого 2025 року у справі № 226/1856/23.

Враховуючи наявність декількох пом`якшуючих обставини, даних про особу винного, а також те, що згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання і застосовує ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженні не заявлено.

Питання щодо речових доказів суд вирішує, відповідно до статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати по вказаному кримінальному провадженні відсутні.

Арешт на майно по даному кримінальному провадженні не накладався.

Підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу не вбачається.

Керуючись статтями 349, 369-371, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України та призначити ОСОБА_4 покарання за статтею 336 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк – 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені обов`язки.

На підставі статті 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 :

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з`являтися на реєстрацію в уповноважений орган з питань пробації.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 -не обирати.

Речові докази: особова справа ОСОБА_4 на п`яти аркушах, яка зберігається у матеріалах кримінального провадження № 12025060660000100 від 15.07.2025 року – залишити в матеріалах кримінального провадження № 12025060660000100.

На вирок може бути подана апеляція до Житомирського апеляційного суду через Попільнянський районний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення. З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вступна та резолютивна частина вироку проголошена 28 квітня 2026 року відповідно до частини п`ятнадцятої статті 615 КПК України

Повний текст вироку негайно після проголошення резолютивної частини вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя Попільнянського

районного суду ОСОБА_1