Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №580/2562/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 580/2562/24

адміністративне провадження № К/990/28733/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Дуди Юлії Михайлівни

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (головуючий суддя - Трофімова Л.В.)

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року (суддя-доповідач - Собків Я.М., судді: Сорочка Є.О., Чаку Є.В)

у справі № 580/2562/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з грошового забезпечення з 28 квітня 2021 року до 24 лютого 2024 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2021 року до 24 лютого 2024 року, виходячи з грошового забезпечення за два місяці перед звільненням у сумі 106 811, 61 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що останнім днем проходження військової служби є 28 квітня 2021 року, проте фактичний розрахунок щодо виплати грошового забезпечення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 704 (далі - Постанова № 704) відповідачем здійснений 24 лютого 2024 року на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/1229/22. Керуючись статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, за період з 28 квітня 2021 року до 24 лютого 2024 року.

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для розгляду.

5. Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

7. Наказом від 28 квітня 2021 року № 19-РС позивач звільнений з військової служби та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 квітня 2021 року № 86 виключений зі списків особового складу.

8. Вважаючи, що відповідач не здійснив виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду.

9. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі № 580/4321/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. Рішення набрало чинності 06 червня 2023 року.

10. Фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, відповідно до рішення суду у справі № 580/4321/22, здійснено 23 серпня 2023 року.

11. Позивач звернувся до суду щодо виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплати індексації за період з 01 січня 2016 року по день фактичного розрахунку - 23 серпня 2023 року.

12. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 580/8204/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 83 536,18 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з 01 січня 2016 року до дня фактичного розрахунку щодо виплати індексації. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

13. Окрім того, позивач оскаржив до суду бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та виплати з 29 січня 2020 року по 28 квітня 2021 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань).

14. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 580/1229/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не вірного нарахування та виплати, ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 28 квітня 2021 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, грошове забезпечення з 01 січня 2021 року до 28 квітня 2021 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошову компенсацію за 98 днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, одноразову грошову допомогу під час звільнення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за 25 років, із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

15. Фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошового забезпечення на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/1229/22 відповідачем здійснений 24 лютого 2024 року.

16. Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2021 року по 24 лютого 2024 року, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення суми не були спірними на час звільнення, позивач не звертався до відповідача з заявою про перерахунок грошового забезпечення. Лише 15 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 28 квітня 2021 року, а до суду з позовом він звернувся 14 лютого 2022 року (справа № 580/1229/22). На виконання рішення суду 21 грудня 2022 року у справі № 580/1229/22 відповідачем 24 лютого 2024 року нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 102 576,71 грн.

18. У цьому контексті суди послались на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, відповідно до яких незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення. Спір щодо невиплаченої індексації виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача. Оскільки під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум був відсутній спір щодо їх розміру, то, за висновком судів попередніх інстанцій, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

19. Окрім того, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказали, що при стягненні в цьому випадку середнього заробітку, відбудеться застосування подвійної відповідальності роботодавця у формі стягнення середнього заробітку, оскільки позивач вже звертався до суду щодо виплат середнього заробітку з 28 квітня 2021 року до 23 серпня 2023 року (справа № 580/8204/23) за несвоєчасну виплату відповідачем індексації.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

21. Скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень статті 117 КЗпП України та неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21.

22. На думку представника позивача, суди попередніх інстанцій неправильно трактували положення статей 116, 117 КЗпП України в частині відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з грошового забезпечення при звільненні. У касаційній скарзі наголошено, що суди першої та апеляційної інстанцій своїми рішеннями порушили норми статті 117 КЗпП України в частині реалізації позивачем свого права на середній заробіток за не проведення роботодавцем повного розрахунку з грошового забезпечення на день звільнення.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

24. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

26. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

27. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

28. За правилами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

29. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

30. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.

31. Надаючи оцінку рішенням судів попередніх інстанцій щодо необхідності урахування до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, Суд зазначає таке.

32. У вказаних справах Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

33. Верховний Суд зазначає, що на цей час уже неодноразово досліджував питання щодо потреби урахування до подібних правовідносин висновків, викладених у справах № 825/742/16, № 380/693/20, де йшлося про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

34. Із цього приводу варто зазначити, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у контексті правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанову від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

35. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

37. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

38. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що постраждала сторона не повинна доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

39. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

40. З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд також має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

41. Аналогічна правова позиція міститься зокрема (але не виключно) у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі № 460/10582/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 460/49364/22, від 23 травня 2024 року у справі № 260/1754/23, у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

42. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині висловленої незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, варто зауважити, що після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

43. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

44. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

45. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

46. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

47. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

48. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

49. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

50. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

51. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

52. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

53. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

54. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

55. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

56. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

57. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

58. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

59. Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

60. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

61. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

62. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).

63. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

64. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

65. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2026 року у справі № 320/46910/23 та 24 березня 2026 року у справі № 580/9441/23.

66. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що позивача звільнено з військової служби 28 квітня 2021 року. Розрахунок із позивачем на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/1229/22 здійснений 24 лютого 2024 року.

67. Отже період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 29 квітня 2021 року (наступний після звільнення день) по 24 лютого 2024 року.

68. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

69. Стосовно висновку судів попередніх інстанцій, що при стягненні в цьому випадку середнього заробітку, відбудеться застосування подвійної відповідальності роботодавця у формі стягнення середнього заробітку, оскільки ОСОБА_1 вже звертався до суду щодо виплат середнього заробітку з 28 квітня 2021 року до 23 серпня 2023 року (справа № 580/8204/23) за несвоєчасну виплату відповідачем індексації, то Суд зазначає, що такий висновок не відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 17 липня 2025 року у справі № 160/18656/22.

70. Так, Верховний Суд зазначив, що кожне з порушень роботодавця (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

71. Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

72. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

73. Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

74. Оскільки як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, порушено норми матеріального та процесуального права, викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

75. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

76. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування.

77. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі № 580/2562/24 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду