Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №278/3717/24 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/3717/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря Кравчук Д. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вище вказаною позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 75000,00 грн, 12945,20 грн – 3% річних та інфляційні втрати у сумі 25095,15 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 30.09.2023 надав ОСОБА_2 позику в сумі 75000,00 грн, під розписку. Відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення позики не виконав - борг не повернув у встановлений у розписці строк.

Зазначене стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито провадження по справі та призначено судове засідання (а.с. 44).

Представником позивача – адвокатом Сідько С.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримано у повному обсязі, також просила стягнути витрати на правничу допомогу. Суду повідомила, що відповідач на час розгляду справи борг за розпискою ані позивачу, ані його дружині ОСОБА_3 - як це було обумовлено домовленостями між сторонами - не повернув.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про розгляд справи повідомлений належним чином, судові повістки повернулись на адресу суду неврученими із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 58, 61-62, 68-69, 79-80).

Окрім того, відповідач про розгляд справи сповіщався у порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 51, 57, 63, 73). З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

У зв`язку з неявкою учасників справи або їхніх представників розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одними з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

30.09.2023 позивач надав ОСОБА_2 позику в сумі 75000,00 грн, на підтвердження чого позичальником була надана розписка, оригінал якої був досліджений у судовому засіданні (а.с. 48). З розписки також вбачається, що борг ОСОБА_4 мав повернути протягом 60 робочих днів ОСОБА_3 .

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, не передання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року по справі №559/2587/19 за аналогічними обставинами спору між кредитором та боржником.

Верховний Суд звернув увагу, що сам факт підписання боргової розписки за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст. 1047 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору позики, укладення якого підтверджується розпискою від 30.09.2023, яка засвідчує факт отримання ОСОБА_2 в борг грошових коштів у сумі 75000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на наведене, враховуючи те, що відповідач, як позичальник, своєчасно не повернув суму позики, суд вважає за потрібне задовольнити позовну вимогу про стягнення суми позики в сумі 75000,00 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За положеннями частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9 519/12, від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Встановивши, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики, що підтверджується розпискою, за якою ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти, як борг, суд дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Однак суд не погоджується із зазначеним розрахунком 3% річних та інфляційних витрат та вважає за можливе задовольнити, а саме: 3% річних – 1692,14 грн та інфляційні втрати у сумі - 4769,09 грн.

Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №28/24 від 21.06.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом «Лукинів Михайло Петрович»; акт надання правової допомоги №28/24/2024 (а.с. 19-31).

Суд, з урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягу виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати є не співмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг, що є підставою для визначення витрат на правничу допомогу у сумі 4500,00 гривень.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки судом частково задоволено позов, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 827,37 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 141 ЦПК, ст. ст. 1046-1050 ЦК, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у сумі 75000,00 (сімдесят п`ять тисяч) грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 30.09.2023 по 30.06.2024 у сумі 4769,09 грн та 3% річних у сумі 1692,14 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 827,37 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 4500,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення складено та підписано 28.04.2026.

Суддя О. М. Дубовік