Рішення від 01 грудня 2025 р. у справі №278/2667/24 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2667/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2025 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючї судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Житомирського районного округу Силіна Наталія Володимирівна про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить звернути стягнення на спадкове майно шляхом визнання права власності за ним на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 74,4 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м. та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,14 га з кадастровим номером 18222082500:02:001:0071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у межах вимог кредитора про стягнення заборгованості у сумі 300000,00 грн за договором позики.

В обгрунтування позову зазначає, що між ним та відповідачем укладено розписку, згідно якої ОСОБА_2 отримала 300000,00 грн для оформлення спадщини після смерті матері з подальшим укладенням договору дарування вказаного вище майна, зобов`язується повернути кошти у сумі 300000,00 грн або укласти договір дарування, у разі невиконання домовленості вказує, що на спадкове майно має бути звернено стягнення у судовому порядку в межах вказаної грошової вимоги.

Оскільки, вдповідачка коштів за договором позики не повернула, та зазначила, що у разі його невиконання можливе звернення стягнення на спадкове майно, тому позивач звернувся до суду.

Враховуючи вище викладене, просить позовні вимоги задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 22.05.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

08.10.2024 року рішенням ВРП суддю ОСОБА_3 було звільнено у відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цієї справи передані судді Житомирського районного суду Житомирської області ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 22.10.2024 року прийнято цивільну справу до провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.11.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

05.12.2024 року рішенням ВРП суддю ОСОБА_4 було звільнено у відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Дубовік О. М.

26.02.2025 ухвалою суду прийнято до свого провадження вказану справу та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.04.2025 задоволено клопотання представника позивача та витребувано матеріали спадкової справи.

На виконання вимог ухвали суду надано витребовувані документи (а.с. 101-111).

До суду надійшла заява про уточнення позовних вимог (а.с. 116-117), ухвалою суду від 09.07.2025 прийнято заяву про зміну предмета позову до розгляду (а.с. 122).

Представник позивача – адвокат Мартинюк Д.В. просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі із урахування уточнених вимог.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (а.с. 24), яка склала заповіт на користь ОСОБА_2 (а.с. 21).

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_6 вбачається, що її матір`ю є ОСОБА_5 (а.с. 106). Прізвище ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 у зв`язку із укладенням шлюбу (а.с. 106 на звороті).

ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері ОСОБА_5 (а.с. 104).

Із інформаційної довідки зі спадкового реєстру вбачається, що спадкову справу відкрито 10.09.2011 приватним нотаріусом Силіною Н.В. (а.с. 103).

Як вбачається із розписки від 17.11.2011 року, ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 300000,00 грн для оформлення спадщини після смерті матері та вказала, що у разі неповернення коштів або не укладення договору дарування, на спадкове майно може бути звернуто стягнення у судовому порядку у межах грошових вимог позивача (а.с. 22-23). Строк повернення позики 01.01.2024.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєсту заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підтверджено, що право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с. 119).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положення статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Із розписки від 17.11.2011, укладеної між позивачем та відповідачем, вбачається, що відповідачка у рахунок зобов`язання перед відповідачем заставляє майно, яке ніби то є у її власності як підтвердження виконання вказаної розписки (а.с. 22-23).

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою.

Частиною 1 статті 575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Абзацом 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Із дослідженої судом спадкової справи №25/2011 вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Силіної Н.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері ОСОБА_5 (а.с. 104).

Крім того, до матеріалів справи долучено Інформаційну довідку із Спадкового реєстру №28030791 із якої вбачається, що після смерті ОСОБА_5 відкрита спадкова справи, інформації щодо спадкоємців які вступила у спадщину відсутні.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 577 ЦК України).

Також, положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» визначено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Статтею 576 ЦК України передбачено об`єкти та матеріальні цінності, що можуть бути предметом застави, зокрема, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Також, у разі невиконання зобов`язання забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч. 1ст. 589 ЦК України), і звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 590 ЦК України). Проте, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом (ч. 1ст. 585 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки договірні зобов`язання між сторонами щодо цього не посвідчені нотаріально, а визнання права власності на нерухоме майно у рахунок погашення позики, законом не передбачено.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду висловленим у постанові від 27.03.2019 у справі №759/11654/13-ц (провадження № 61-16590ск18), а саме: «Оскільки боргова розписка у частині забезпечення виконання зобов`язань укладена в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчена, як того вимагають вказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір у частині забезпечення виконання зобов`язань позикодавця щодо передачі права власності на нежитлову будівлю та квартиру у випадку невиконання зобов`язань за договором позики, є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін. Боргова розписка, в якій особа у рахунок погашення боргу за договором позики зобов`язалася передати вказане нерухоме майно, не є правочином, який надає законні підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно в судовому порядку».

З урахуванням вимог статей 328, 392 ЦК України, положень Закону України «Про заставу» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього заставодержателем. Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого заставою зобов`язання.

Подібні або близькі за змістом правовідносин правові позиції викладені у чисельних Постановах ВП ВС, зокрема, у справах №645/6151/15-ц від 13.07.2022 р.; 760/14438/15-ц від 21.03.2018 р.; 369/238/15-ц від 29.05.2018 р.; 520/6819/14-ц від 07.11.2019 р.; 520/7281/15-ц від 13.03.2019 р.

Суд звертає увагу на позицію сторін по суті вимог позову, а саме - визнання позову відповідачем. У даному випадку визнання відповідачем позовних вимог суд оцінює критично, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону з викладених вище підстав, а тому, з урахуванням наявних доказів та фактичних обставин справи, не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог у заявлених ним межах та відсутність існування правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 5-8, 10, 11,12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 259 ч. 6 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Житомирського районного округу Силіна Наталія Володимирівна про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 28.04.2026.

Суддя О. М. Дубовік