Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №184/627/26 — Покровський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 184/627/26

Номер провадження 2/184/726/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Томаша В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Михайлової Т.В.,

розглянувши в м. Покров в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за договором»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, який уточнив, про стягнення заборгованості за договором.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності, уточнені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала заяву, згідно якої позовні вимоги визнає частково, не визнає в частині стягнення з неї заборгованості у заявленому вигляді та аліментів у заявленому розмірі без урахування її реального матеріального становища, просить розглянути справу за її відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 15, 16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08 травня 2005 року між позивачем та відповідачкою виконкомом Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис №33 (а.с.6об).

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с.6).

Згідно пояснень позивача, сімейні відносини між ними фактично припинилися, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, є тривалий конфлікт, взаєморозуміння втрачено, вважає, що примирення між ними неможливе. Розлад сім`ї має стійкий характер і проявляється у наступному. Відповідачка фактично самоусунулася від сімейного життя та виконання сімейних обов`язків, а згодом і від належного виконання батьківських обов`язків. Її поведінка призвела до того, що весь фактичний тягар забезпечення дитини ліг на нього. Відповідачка проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 . Вона не забезпечує системної участі у повсякденному житті дитини, не бере на себе сталих обов`язків, які є необхідними для нормального розвитку і стабільності дитини. Він, як батько, змушений самостійно виконувати функції, які в нормальних сімейних відносинах виконуються обома батьками: щоденний догляд, контроль навчання, лікування за потреби, організація режиму дня, харчування, одяг, гігієна, побутові та соціальні питання. Вважає, що за таких обставин шлюб існує лише формально, не виконує сімейної функції, а його збереження суперечить інтересам сторін та найкращим інтересам дитини. Дитина фактично проживає разом з ним і перебуває на його щоденному вихованні та утриманні. Він забезпечує дитині стабільні умови життя та розвитку, здійснює повний обсяг повсякденного догляду, зокрема, побут і режим дня: організовує повсякденний режим дитини, контроль часу навчання/відпочинку, забезпечення базових потреб; харчування: системно забезпечує харчування, купівлю продуктів, приготування їжі/організацію харчування; одяг і гігієна: придбання одягу/взуття, сезонних речей, засобів гігієни; навчання та розвиток: контроль навчального процесу, організація виконання домашніх завдань, взаємодія із закладом освіти (за потреби), створення умов для підготовки до занять; медичний супровід: організація звернень до лікарів, контроль лікування, придбання медикаментів за потреби; безпека та психологічна підтримка: забезпечення безпечного середовища проживання, повсякденна емоційна підтримка, стабільність, яка є ключовою для неповнолітньої дитини; соціальне та побутове забезпечення: вирішення поточних побутових і організаційних питань (документи, поїздки, необхідні покупки тощо). Таким чином, фактично саме він виконує основний і безперервний обсяг батьківських функцій, а дитина має сформоване середовище та стабільність поряд з ним. Відповідачка не виконує належним чином обов`язки матері та обов`язки щодо утримання дитини, що проявляється у наступному: не здійснює щоденного догляду (дитина не проживає з нею; вона не забезпечує повсякденні потреби); не забезпечує системної участі в навчальному процесі та повсякденному контролі навчання/розвитку; не забезпечує регулярної матеріальної участі у витратах на дитину (харчування, одяг, гігієна, побутові витрати, медичні потреби); фактично ухилилася від виконання домовленості про регулярні платежі на утримання дитини, чим порушила право дитини на належне матеріальне забезпечення. 01 грудня 2024 року між ним та відповідачкою укладено письмовий Договір про участь у вихованні та утриманні дитини. Договір був укладений як практичний інструмент: зафіксувати реальний порядок: дитина проживає з батьком; встановити прогнозований і зрозумілий механізм матеріальної участі матері у фінансуванні потреб дитини; мінімізувати конфлікти між дорослими та не втягувати дитину у спори; забезпечити дитині моральну визначеність та лабільність. За Договором мати зобов`язалася сплачувати кошти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 10000 грн. щомісячно до 10 числа кожного місяця. Починаючи з липня 2025 року, відповідачка припинила здійснювати передбачені Договором платежі. Таким чином, утворилася заборгованість за 8 місяців (липень 2025 - лютий 2026 включно) в сумі 80000 грн. У зв`язку з цим, крім первісної вимоги про стягнення заборгованості, просить розірвати шлюб; після розірвання шлюбу місце проживання дитини залишити з ним і стягнути з відповідачки на його користь на утримання дитини аліменти.

Згідно Акту про фактичне проживання та самостійне виховання дитини батьком від 06.04.2026 року, складеного в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , цим підтверджує, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично постійно проживає та виховується разом з ним (батьком) з моменту припинення спільного проживання батьків з часу укладення між ним і ОСОБА_2 письмового Договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 01.12.2024 року, яким зафіксовано фактичний порядок проживання дитини з батьком та участь матері в утриманні дитини. Дитина постійно проживає разом з ним за вказаною адресою. За місцем проживання дитини забезпечено належні житлово-побутові умови, зокрема: спальні умови, місце для підготовки домашніх завдань/навчання, необхідні речі побуту, одяг, взуття, засоби гігієни, належне харчування та умови для відпочинку і розвитку. Він самостійно забезпечує основні аспекти утримання, догляду та розвитку дитини, зокрема: організовує та контролює навчальний процес (відвідування закладу освіти, підготовку до уроків, виконання домашніх завдань); забезпечує дитину харчуванням, одягом, взуттям, сезонними речами, шкільним приладдям та іншими предметами першої необхідності; організовує медичний супровід: звернення до лікарів, профілактичні огляди, лікування у разі захворювань, придбання необхідних медикаментів; забезпечує повсякденний догляд, побут, режим дня, контроль безпеки, моральну та емоційну підтримку; організовує дозвілля та розвиток дитини відповідно до віку та інтересів. Мати дитини - ОСОБА_2 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 . У щоденному догляді, вихованні та побутовому забезпеченні дитини вона фактичної участі не бере. Незважаючи на домовленості, зафіксовані Договором від 01.12.2024 року, у тому числі щодо регулярної матеріальної участі матері в утриманні дитини, виконання матір`ю грошових зобов`язань є неналежним/відсутнім, у зв`язку з чим основний тягар витрат на утримання та забезпечення дитини несе він, батько. Свідки фактичного проживання дитини з батьком - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтверджують, що дитина ОСОБА_3 фактично постійно проживає разом із батьком; батько здійснює щоденний (огляд, побутове забезпечення та супровід дитини); мати проживає окремо і щоденного догляду не здійснює. На підставі викладеного позивач підтверджує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично постійно проживає та виховується разом з батьком - ОСОБА_1 , який самостійно забезпечує її утримання, розвиток і побут (а.с.26-27).

Згідно Договору щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків від 01.12.2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою врегулювання питань щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали цей Договір, за умовами якого, зокрема, дитина фактично проживає разом із батьком; мати зобов`язалася щомісячно до 10 числа сплачувати на користь батька кошти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 10000 грн.; платежі здійснюються у порядку, визначеному Договором; сторони погодили орієнтовний порядок участі матері у вихованні/спілкуванні (а.с.3).

Судом встановлено, що відповідачка добровільно взяла на себе грошове зобов`язання за Договором від 01.12.2024 року. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, а невиконання грошового зобов`язання тягне відповідальність у порядку, встановленому законом та договором (загальні засади виконання зобов`язань і обов`язковості договору).

Згідно розрахунку заборгованості від 09.03.2026 року, загальна сума боргу за Договором від 01.12.2024 року за період липень 2025 року – лютий 2026 року становить 80000 грн. (8 х 10000) (а.с.4).

Відповідно до п. 33 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022р. №265 встановлено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

Відповідно до підходу Верховного Суду, за відсутності реального спору щодо того, з ким проживає дитина, та за умови, що дитина фактично проживає з одним із батьків, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №200/952/18 (провадження №61- 14859св19) зазначено, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності спору суд роз`яснює порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №339/143/20 (провадження №61-6809св21), де наголошено, що суд, вирішуючи позов про розірвання шлюбу та «залишення» дитини проживати з одним із батьків, фактично констатує реальний стан проживання дитини, не визначаючи його у порядку окремого спору, а другий з батьків не позбавлений права звернутися з окремим позовом у разі виникнення спору.

В даній справі дитина фактично проживає з позивачем, який здійснює щоденне виховання та утримання, а безпідставна зміна середовища суперечила б найкращим інтересам дитини.

За таких обставин суд вважає, що їхній спільній дитині краще буде проживати разом з позивачем, враховуючи обставину того, що вона і так тривалий час фактично зараз з ним, так як він матеріально забезпечений, окрім сина, у нього іншої сім`ї немає, він повністю присвячує себе дитині. У позивача виникає необхідність щодо вирішення питання щодо юридичної фіксації факту самостійного виховання дитини, оскільки в подальшому виникають обставини у необхідності оформлення документів відносно дитини, яка виховуються тільки одним із батьків, а також постає питання щодо переміщення із дитиною без документального оформлення згоди від матері, яка проживає окремо від дитини.

Судом встановлено, що позивач має все необхідне для забезпечення дитини повним і гармонійним фізичним, розумовим, духовним, моральним і соціальним розвитком, а також має змогу надати всебічний рівень життя, необхідний для такого розвитку, та поряд з цим не позбавляє відповідачку батьківських прав на дитину.

Одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Отже, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.

Цей обов`язок закріплений в Конституції України (статті 51, 52), а також в Сімейному кодексі України (статті 180-201).

Згідно зі ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3 Конвенції ООН про права дитини (Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Обов`язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов`язків. Такий обов`язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з вимогами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

На цей час ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України з урахуванням усіх змін передбачено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до вимог статей 181, 182, 183, 184 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Враховуючи, що відповідачка є здоровою, має працездатний вік, не має на утриманні непрацездатних та неповнолітніх осіб, суд вважає, що вона в змозі сплачувати аліменти, а тому виходячи з принципу справедливості та розумності, вважає за необхідне стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки її заробітку (доходу) щомісячно.

При визначенні розміру стягуваних аліментів, суд виходить із встановлених під час судового засідання розміру потреб дитини та відсутність об`єктивних даних про неможливість відповідача з поважних причин забезпечити такі потреби. Вирішуючи спір, суд керується пріоритетом інтересів дитини та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу).

Суд дає критичну оцінку доводам відповідачки, висловлені нею у письмовій заяві щодо незгоди стягнення з неї заборгованості за Договором та аліментів, оскільки вони є голослівними, безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами і спростовуються письмовими поясненнями позивача, матеріалами справи в їх сукупності.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 191 СК України, ч. 1 ст. 430 ЦПК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову, а рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 42, 200, 247, 260, 263-265, 430 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за договором» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає: АДРЕСА_2 , заборгованість за Договором від 01.12.2024 року у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч гривень) 00 копійок.

Шлюб, зареєстрований 08 травня 2005 року виконкомом Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №33, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – розірвати.

Після розірвання шлюбу неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який самостійно виховує та утримує дитину без належної участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 11.03.2026 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає: АДРЕСА_2 витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 1332,00 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 28.04.2026р.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш