Вирок від 21 квітня 2026 р. у справі №183/2057/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2057/26

№ 1-кп/183/256/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасників провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження №42025041110000075 стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією на особливий період, який на час скоєння кримінального правопорушення перебував на посаді водія-електрика 2 відділення самохідного артилерійського взводу 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України,

встановив:

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.

У подальшому дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалась, у тому числі Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року до 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України № 2105-IX від 03.03.2022 року.

На підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.04.2023 № 74-РС солдата ОСОБА_5 , було зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-електрика 2 відділення самохідного артилерійського взводу 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 26-РС (по стройовій частині) від 06 лютого 2024 року солдат ОСОБА_5 , на підставі до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу за пунктом «г» (необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) звільнено з військової служби у ЗАПАС та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 409 КК України є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.

Разом з цим, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військове кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 18.01.2024 солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилитися від несення обов`язків військової служби, мотивуючи це небажанням їх виконувати, вирішив ухилитись від несення обов`язків військової служби шляхом обману командування ВЧ НОМЕР_1 .

Реалізуючи злочинний умисел, того ж дня, солдат ОСОБА_5 , перебуваючи у с-ще Гвардійське, Дніпропетровської області подав рапорт до командування, про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, пов`язані з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є інвалідом 2 групи.

До рапорту про звільнення, ОСОБА_5 , додав завідомо неправдиві відомості, а саме нотаріально засвідчені копії: довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 058793 від 22.12.2023, видану ДЗ «Центральною МСЕК» МОЗ України» на ім`я його матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У довідці до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 058793 від 22.12.2023 зазначено, що ОСОБА_6 оглянута 22.12.2023, їй встановлена 2 група інвалідності, причина інвалідності – загальне захворювання (цукровий діабет), інвалідність встановлена на строк до 17.12.2024 висновок про умови та характер праці – не працездатна, потребує постійного догляду, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності – перебування на обліку у сімейного лікаря, підстава: акт огляду МСЕК № 1427.

Згідно інформації з ДЗ «Центральною МСЕК» МОЗ України», ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ДЗ «Центральною МСЕК» МОЗ України» не оглядалася, довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 058793 від 22.12.2023 на її ім`я та висновок щодо потреби постійного стороннього догляду не видавались. А також бланки Ф №157-1/о «виписка з акту огляду МСЕК» серії 12 ААБ на обліку в ДЗ «Центральна МСЕК» МОЗ України» не перебувають.

Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 4 ст. 409 КК України, а саме: ухилення від військової служби шляхом іншого обману, вчиненого в умовах воєнного стану.

Крім того, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді водія-електрика 2 відділення самохідного артилерійського взводу 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, реалізуючи свій протиправний умисел направлений на заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), цілковито усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливу мету, з метою наживи, повідомив командуванню військової частини завідомо неправдиві відомості, надававши при цьому медичні документи (довідки) із завідомо неправдивою інформацію щодо наявності підстав звільнення з військової служби, у зв`язку з чим був звільнений зі служби у В/Ч НОМЕР_1 , та внаслідок звільнення отримував виплати.

У зв`язку із цим, командуванням військової частини солдату ОСОБА_5 було нараховано та виплачено грошове забезпечення військовослужбовця на загальну суму 133672 грн. 15 коп., які останній отримав та розпорядився на власний розсуд, чим спричинено матеріальну шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 ЗСУ на вказану суму

Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної 25 лютого 2026 року між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участі його захисника – адвоката ОСОБА_4 , з іншого боку, згідно умов якої сторони добровільно погодилися на формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України, яка ніким не оспорюється, зазначили істотні обставини для даного кримінального провадження та узгодили призначення покарання обвинуваченому: за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі строком на три роки; за ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробовуванням.

В зазначеній угоді передбачені та роз`яснені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, наслідки її невиконання.

В судовому засіданні обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України за вище викладених обставин, просив суд затвердити укладену ним угоду про визнання винуватості.

Судом з`ясовано, що він повністю розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме: що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов`язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання.

Захисник в судовому засіданні наполягав на затвердженні угоди про визнання винуватості.

Представник потерпілого не заперечував проти затвердження угоди, пояснив, що спричинена обвинуваченим матеріальна шкода відшкодована у повному обсязі, будь-які претензії з боку потерпілого відсутні.

Суд, розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів .

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (ч. 5 ст. 469 КПК України).

Суд переконався, що укладення сторонами угоди про визнання винуватості є добровільним.

Крім того, обвинуваченому зрозумілі наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, а також характер обвинувачення, в якому він визнав себе винуватим, вид і міра покарання.

Потерпілий підтримав укладання угоди про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_5 у:

- заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство),

- ухиленні від військової служби шляхом іншого обману, вчиненого в умовах воєнного стану встановленою та доведеною, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України, відповідно.

Обставинами, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченому є щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлені.

Санкцією ч. 1 ст. 190 КК України передбачене покарання у виді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.

Санкцією ч. 4 ст. 409 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які є проступком та тяжким злочином, приймаючи до уваги особу винного, який раніше не судимий, суд вважає правомірним узгодження сторонами угоди покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк три роки; за ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Отже, зміст укладеної сторонами угоди про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального кодексу України та вимогам кримінального кодексу України (щодо призначення покарання), не суперечить інтересам суспільства, не порушує права, свободи та інтереси сторін, або інших осіб, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості з призначенням обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 30 січня 2026 року щодо ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 27 березня 2026 року, який в подальшому не продовжувався.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 475 КПК України, суд,

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену25 лютого 2026 року між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк три роки;

- за ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Покласти на ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.

Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_5 покарання за цим вироком у виді позбавлення волі строк домашнього арешту з 30 січня 2026 року до 27 березня 2026 року із розрахунку три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 04 лютого 2026 р. на: мобільний телефон ОРРО, S/n НОМЕР_3 , IMEI1 НОМЕР_4 , IMEI2 НОМЕР_5 з сім-картою НОМЕР_6 ; довідку огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ № 058793 на ім`я ОСОБА_6 – скасувати.

Речові докази: мобільний телефон ОРРО, S/n НОМЕР_3 , IMEI1 НОМЕР_4 , IMEI2 НОМЕР_5 з сім-картою НОМЕР_6 – повернути ОСОБА_5 ; довідку огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ № 058793 на ім`я ОСОБА_6 – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку:

- обвинуваченому, виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України, угода не може бути укладена.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1