Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №600/5948/24-а — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 600/5948/24-а

адміністративне провадження № К/990/55774/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Стеценка С.Г., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Анісімова О.В., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів Граб Л.С. (доповідачка), Матохнюка Д.Б., Сторчака В. Ю., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддеталь» до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій,

УСТАНОВИВ:

ВСТУП

Касаційна скарга подана місцевою радою з тих підстав, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про її права та інтереси, однак не залучили її до участі у розгляді справи.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд з`ясував, що оскаржене рішення суду першої інстанції дійсно ухвалене про права та інтереси Чернівецької міської ради, яка не була залучена до участі у розгляді справи і таке порушення норм процесуального права апеляційний суд не виправив.

Верховний Суд підкреслює, що таке порушення становить суттєвий процедурний недолік у розгляді справи й порушує не лише матеріальні, а й процесуальні права осіб, не залучених до участі у справі.

Виявлення зазначених порушень норм процесуального права на стадії її розгляду касаційним судом зумовлює обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду тієї інстанції, який їх допустив, незалежно від доводів касаційної скарги.

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

I.І Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Буддеталь» (далі - також ТОВ «Буддеталь», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - також ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління, відповідач), у якому просило: визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:38:001:0105 розташованої м. Чернівці по вулиці лейтенанта Маланчука Олександра, 40, площею 1,8017 га.

I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Чернівецький окружний адміністративний суд позов задовольнив, про що ухвалив рішення від 22 вересня 2025 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року.

3. Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначена під час реєстрації у Державному земельному кадастрі категорія земельної ділянки, про яку йшла мова у позовній заяві, не відповідала містобудівній документації вищого рівня (коригування генерального плану міста), яка була чинна станом на дату проведення такої реєстрації.

4. Окрім цього, суди з`ясували, що подана для проведення державної реєстрації вказаної у позові земельної ділянки технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель не відповідала вимогам Законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про землеустрій», оскільки під час її виготовлення розробник не врахував і не перевірив факти стосовно наявності чи відсутності в натурі (на місцевості) розташування на такій ділянці будівель та споруд, у результаті чого до Державного земельного кадастру були внесені недостовірні відомості про таку земельну ділянку, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача як її належного користувача.

I.IІІ Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, Чернівецька міська рада подала касаційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

II. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЯКІ СЛУГУВАЛИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ, ТА ВІДЗИВ НА НИХ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі Чернівецька міська рада покликається на пункт 1 частини четвертої та підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для скаржника. Вказує, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини справи, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи.

7. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі слугували доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, грубо порушили норми процесуального права, оскільки здійснили розгляд цієї справи по суті й скасували державну реєстрацію земельної ділянки, власником якої є Чернівецька міська рада, без залучення вказаного органу місцевого самоврядування до участі у справі.

8. Вказані доводи ґрунтуються на тому, що оскаржені судові рішення впливають на права та інтереси Чернівецької міської ради як представницького органу, який від імені та в інтересах територіальної громади міста як власника земельних ділянок комунальної власності здійснює повноваження щодо розпорядження ними.

9. Скаржник також вважає, що в оскаржених в касаційному порядку судових рішеннях установлені обставини, які не відповідають фактичним обставинам, не підтверджені доказами і суперечать обставинам іншої справи, яка є пов`язаною зі справою, що розглядається, й від результату розгляду якої залежить правильність вирішення цього спору. Водночас, Чернівецька міська рада наголошує, що спростувати вказані обставини вона не мала можливості, оскільки всупереч приписів процесуального закону не була залучена до участі у розгляді цієї справи.

10. Чернівецька міська рада наполягає на тому, що правомірність затвердження землевпорядної документації, на підставі якої здійснювалась державна реєстрація охопленої спором земельної ділянки, а також відповідність виду її цільового призначення вимогам містобудівної документації встановлена у рішенні суду, ухваленому у справі № 600/4810/24-а, однак апеляційний суд, всупереч такому рішенню і відображених у ньому обставин, які мають преюдиційне значення, встановив наявність обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору у справі, яка наразі розглядається, на підставі недопустимих доказів і лише з урахуванням відсутності рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, не взявши до уваги вищевикладеного.

11. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу підтримує висловлені скаржником доводи стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права внаслідок незалучення до участі у розгляді цієї справи Чернівецької міської ради, за якою зареєстроване право власності на земельну ділянку, державна реєстрація якої оспорена позивачем.

12. Поряд із цим відповідач відзначає, що під час її розгляду Верховним Судом постає й питання щодо застосування норм матеріального права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

13. Зокрема, звертає увагу, що за змістом абзацу п`ятого частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та абзацу п`ятого частини тринадцятої статті 791 Земельного кодексу України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

14. У зв`язку з цим відповідач вважає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки зазвичай є похідною позовною вимогою від вимоги про скасування речових прав на неї, якщо такі фактично існують.

15. Проте, за доводами відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій, будучи обізнаними з наявністю зареєстрованого за Чернівецькою міською радою речового права на відповідну земельну ділянку, скасували її державну реєстрацію без вирішення питання про припинення такого права, що суперечить імперативним вимогам частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» як спеціальної норми, яка безпосередньо врегульовує спірні правовідносини.

16. Ухвалення такого рішення, на думку відповідача, зумовило ситуацію, за якої у Державному реєстрі речових прав продовжує існувати право власності на земельну ділянку, яка вже не є сформованою і більше не існує як об`єкт цивільних прав з огляду на припинення її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, що створює колізію між державними реєстрами та підриває принцип правової визначеності.

17. Тому відповідач наполягає, що під час розгляду цієї справи виникло фундаментальне питання права, яке не було вирішене судами попередніх інстанцій, а саме: чи допускається існування зареєстрованого речового права на об`єкт, який не існує в правовому полі, та чи може суд скасувати державну реєстрацію земельної ділянки без одночасного припинення речових прав на неї.

18. З указаних вище підстав відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити у повному обсязі.

19. ТОВ «Буддеталь» також подало відзив на касаційну скаргу, в якому наголошує, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній матеріалам, і їх правильність підтверджена апеляційним судом.

20. За доводами відзиву, твердження скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права ґрунтується виключно на їх суб`єктивній оцінці Чернівецькою міською радою та не підтверджується жодними доказами.

21. З цього приводу у відзиві на касаційну скаргу наведені аргументи про те, що предмет спору в цій справі стосується виключно скасування державної реєстрації земельної ділянки, проведеної Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

22. Позивач просить у задоволенні касаційної скарги Чернівецької міської ради відмовити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ІІІ.I Оцінка доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції

23. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

24. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам інших учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.

26. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на незалучення Чернівецької міської ради до участі у розгляді цієї справи, колегія суддів звертає увагу на усталену практику Верховного Суду, в якій вже сформовані загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості скарг осіб, які не брали участі у справі, однак вважають, що рішення суду прийнято щодо їх права, обов`язків чи інтересів.

27. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26 вересня 2024 року у справі № 440/14216/23 зауважувала, що судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

28. Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та / або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

29. У постанові від 27 березня 2025 року у справі № 440/9869/21 Верховний Суд зазначив, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та / чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та / чи обов`язки.

30. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення в цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та / або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та / або обов`язків у майбутньому.

31. Згідно з частинами першою - четвертою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

32. За змістом норм частини першої статті 142, частини першої статті 143 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності ….

33. До суб`єктів права власності на землю у розумінні пункту б) частини першої статті 80 Земельного кодексу України належать, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

34. Представницькими органами місцевого самоврядування є ради. Такий правовий статус закріплений за радами статтею 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», у частині першій якої зазначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

35. Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад й вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях, про що зазначено у пункті 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

36. При цьому, згідно з положеннями частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої, десятої та абзаців першого, третього частини тринадцятої статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

37. Отже міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка від імені та в інтересах відповідної територіальної громади реалізує її повноваження як суб`єкта права власності на землі комунальної власності, що складається з прав володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, які можуть бути об`єктами зазначених цивільних прав виключно з моменту їх формування та державної реєстрації права власності на них за відповідною місцевою радою.

38. Скасування ж державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення припиняє її існування як об`єкта цивільних прав, а отже є перешкодою для їх реалізації територіальною громадою, від імені та в інтересах якої діє відповідна місцева рада.

39. При цьому, за змістом абзацу п`ятого частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та абзацу п`ятого частини тринадцятої статті 791 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

40. Тому Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, ухвалюючи у цій справі рішення по суті спору, вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки Чернівецької міської ради як представницького органу місцевого самоврядування, уповноваженого на розпорядження землями комунальної власності, та особи, за якою у встановленому законом порядку зареєстровані речові права на земельну ділянку комунальної власності, стосовно законності державної реєстрації якої виник спір у справі, яка розглядається, однак у встановленому законом порядку не залучив Раду до участі у розгляді справи, чим допустив порушення норм процесуального права, зокрема, частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України.

41. Поряд із цим, норми частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України закріплюють за особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Частина друга цієї ж статті визначає, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, вона користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

42. Відповідно до визначених частиною першою статті 308 зазначеного Кодексу меж перегляду судом апеляційної інстанції, такий суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

43. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

44. Однією з обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення суду є порушення норм процесуального права, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

45. Таким чином, порушення норм процесуального права, що полягали в ухваленні судом першої інстанції рішення про права, інтереси або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, усуваються на стадії апеляційного перегляду справи шляхом скасування такого рішення та ухвалення нового рішення суду.

46. Наявні ж у справі матеріали та відомості, відображені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, засвідчують, що апеляційний перегляд справи у цьому випадку здійснювався за апеляційною скаргою, зокрема, Чернівецької міської ради, однак за результатами такого перегляду апеляційний суд рішення суду першої інстанції не скасував та нового рішення суду не ухвалив, тобто не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування рішення суду.

47. Зазначене становить суттєвий процедурний недолік у розгляді справи й порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його прав і обов`язків, що відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21, а також висновкам щодо застосування норм права, наведеним Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2020 року в адміністративній справі № 826/3508/17.

48. Аналогічний підхід до визначення наслідків ухвалення судового рішення про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, продемонстрований Великою Палатою Верховного Суду й у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21. У цій постанові також зазначено, що суд не може вирішувати питання про права, інтереси або обов`язки особи, не залучивши її, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги.

49. У світлі вищевказаного, Верховний Суд звертає увагу на приписи частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені, зокрема, пунктом 4 частини третьої статті 353 цього Кодексу, (якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі).

50. Тобто в разі виявлення на стадії розгляду справи в касаційному порядку зазначених порушень норм процесуального права такі усуваються у спосіб скасування судових рішень судів першої та / або апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

51. В той же час, процесуальний закон у частині шостій статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює, що постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції, зокрема, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

52. Такі положення процесуального закону, в контексті виявлених Верховним Судом порушень норм процесуального права та визначених законом наслідків таких порушень, унеможливлюють перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та не надають касаційному суду можливості здійснювати оцінку доводів касаційної скарги по суті спору.

ІІІ.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

54. Згідно з положеннями частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

55. Відповідно до пункту 4 частини третьої, частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

56. Розглянувши цю справу в касаційному порядку в межах повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які зумовлюють обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

57. У зв`язку з наведеним оскаржені судові рішення належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

58. Під час нового розгляду справи суду необхідно повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин, охоплюються предметом доказування й мають значення для правильного вирішення спору, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та аргументам усіх учасників справи, перевірити їх доказами та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, з залученням до участі у розгляді справи усіх осіб, на чиї права, свободи та / або інтереси може вплинути таке рішення.

59. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: С.Г. Стеценко

Я.О. Берназюк