Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №608/2749/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 608/2749/24 пров. № А/857/6703/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року у справі №608/2749/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

суддя в першій інстанції – Запорожець Л. М.,

дата ухвалення рішення – 01 грудня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Чортків,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3388372 від 01 листопада 2024 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень та закрити провадження у справі.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення від 01 листопада 2024 року серії ЕНА №3388372, винесену поліцейським Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Стратієм Р.М., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень, як незаконну, а справу про адміністративне правопорушення щодо нього закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що п.2.3в ПДР України зобов`язує водіїв дорожнього руху користуватися засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки) і не перевозити пасажирів, непристебнутих ременями безпеки. Вказує, що відеодоказом підтверджується факт керування транспортним засобом з непристебнутим паском безпеки позивачем. Таким чином, оскаржувана постанова прийнята правомірно та підстави для її скасування відсутні. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, відповідач в апеляційній скарзі просить слухати справу без його представника, відповідно до положень ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду; неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до оскаржуваної постанови від 01 листопада 2024 року серія ЕНА № 3388372, складеної поліцейським Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Стратієм Р.М. в м. Чортків по вул. Білецькій вбачається, що позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення ч.5 ст.121 КУпАП виходячи із того, що він керував автомобілем VOLKSWAGEN CADDY д.н.з. НОМЕР_1 та не був пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п.п.2.3в ПДР України.

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи загального захворювання, в нього діагностовано сколіоз і через цю хворобу та фізіологічні особливості користуватися ременем безпеки створює йому додаткові незручності та спричиняє фізичну біль, відтак, він про це повідомив пану поліцейському, що згідно з ПДР України, має дозвіл не пристібатися в межах населеного пункту, який на це не зважив, та склав оскаржувану постанову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем поставленого позивачу у вину адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а тому постанову серії ЕНА №3388372 від 01 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень необхідно скасувати.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції щодо підставності задоволених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Ст.7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух” передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.2.3 в ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Згідно з ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 01 листопада 2024 року поліцейським Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Стратієм Р.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3388372, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 гривень.

Колегією суддів оглянуто відеозапис, який міститься у матеріалах справи, на якому зафіксовано те, що працівник поліції підійшов до автомобіля позивача, представився, попросив показати вогнегасник, аптечку та знак аварійної зупинки і запитав чому водій не пристебнутий ременем безпеки, на що позивач відповів, що в нього загинув на війні брат та він поспішає на кладовище, можливо у світлі цих подій не був пристебнутий.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи загального захворювання, в нього діагностовано сколіоз, що підтверджується довідкою МСЕК від 15 березня 2016 року, а тому враховуючи приписи п.2.3 в ПДР України ставити у вину ОСОБА_1 обов`язок пристібатися ременем безпеки за встановлених обставин підстав немає, оскільки через цю хворобу та фізіологічні особливості позивач має дозвіл не пристібатися в межах населеного пункту.

Крім того, відповідач не надав суду належних, достатніх та достовірних доказів, в тому числі і фото- чи відеозапис на підтвердження правомірності свого рішення, тобто те, що позивач, як водій, керував автомобілем та його було зупинено працівником поліції і виявлено, що він не був пристебнутий ременем безпеки, чим не довів законність винесення постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, складеної відносно ОСОБА_1 щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а отже факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого п.2.3 в ПДР України не підтверджено належними та допустимими доказами.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем поставленого йому у вину адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а тому постанову серії ЕНА №3388372 від 01 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень необхідно скасувати.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року у справі №608/2749/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 29 квітня 2026 року.