Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №420/5866/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5866/26

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 16.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді не здійснення автоматичного перерахунку пенсії з 01.03.2026 року позивачу, передбаченого Порядком КМУ №124 від 20.02.2019 року та постанов КМУ №124 від 20.02.2019 року, постанов КМУ №251 від 01.04.2020 року, №127 від 22.02.2021 року, №118 від 16.02.2022 року, №168 від 24.02.2023 року, №185 від 23.02.2024 року, №209 від 25.02.2025 року, №236 від 25.02.2026 року з застосуванням коефіцієнту збільшення за відповідні періоди (1.17, 1.1, 1.11, 1.14, 1.197, 1.0796, 1.115, 1.121);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.03.2026 року перерахунок та виплату пенсії та сплачувати пенсію позивачу з урахуванням: рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/29410/25 та Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою КМУ №124 від 20.02.2019 року, постанов КМУ №124 від 20.02.2019 року, постанов КМУ №251 від 01.04.2020 року, №127 від 22.02.2021 року, №118 від 16.02.2022 року, № 168 від 24.02.2023 року, №185 від 23.02.2024 року, №209 від 25.02.2025 року, №236 від 25.02.2026 року із застосуванням коефіцієнту збільшення за відповідні періоди (1.17, 1.1, 1.11, 1.14, 1.197, 1.0796, 1.115, 1.121).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без руху, надано п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків. Роз`яснено, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву буде повернуто позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

В обґрунтування вказаної ухвали, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до позову додано документ про сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн., що є неповною сумою судового збору за пред`явленими позовними вимогами.

Так, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, суд першої інстанції враховує, що вимога про визнання протиправними дій як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування рішень) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Також, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції вказав, що позивачем оскаржуються вісім дій (бездіяльностей) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2026 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1.17, 1.1, 1.11, 1.14, 1.197, 1.0796, 1.115, 1.121. Також заявлено вісім похідних позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в сукупності містить вісім вимог немайнового характеру, за що підлягає сплаті судовий збір в розмірі 8519,68 грн (1064,96 х 8), у зв`язку із чим позивачу належить доплатити 7454,72 грн судового збору та надати до суду відповідний доказ.

10.03.2026 року (вхід.№26175/26 від 10.03.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду першої інстанції від представника ОСОБА_1 – адвоката Кияшко О.О. надійшла заява «Про усунення недоліків, яких не існує та прохання припинити порушення Конституційних прав особи, якої понад 85 років на судовий захист, тобто на доступ до правосуддя», в якій зазначено, що позивачем заявлено одну вимогу, а не вісім, і суд повинен виправити власну помилку, яка допущена в ухвалі про залишення позову без руху.

Заявник стверджує, що Одеський окружний адміністративний суд незаконно залишив позов без руху, помилково нарахувавши судовий збір за вісім окремих вимог (понад 7 тисяч грн). Адвокат Кияшко Олександр Олександрович (представник позивача) наголошує, що в позові заявлена лише одна основна вимога про право на індексацію пенсії з 01.03.2026 року. Перелік коефіцієнтів за 2019-2025 роки є лише складовою механізму розрахунку згідно з Порядком КМУ №124, а не окремими вимогами про перерахунок за минулі роки.

Представник позивача у заяві також зазначає, що право позивача на індексацію за період з 2019 по 2025 роки вже підтверджено судовим рішенням у справі №420/29410/25, яке набрало законної сили. У тій справі вимоги були сформульовані аналогічно, і суд визнав достатньою сплату лише одного судового збору. Також посилається на правовий висновок Верховного Суду у справі №160/24242/24, який визначає саме такий спосіб формулювання вимог як належний.

У поданій заяві адвокат Кияшко О.О. зазначає, що штучне затягування розгляду через вимогу надмірної оплати збору порушує право позивача на доступ до правосуддя. У разі повернення позову сторона захисту заявляє про намір оскаржити дії судді в апеляційному порядку, а також звернутися до Вищої ради правосуддя та ЄСПЛ, оскільки вважає вимоги суду такими, що підривають авторитет правосуддя та суперечать практиці Верховного Суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кияшко О.О. подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 року у справі №420/5866/26 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачеві вказав, що вимоги ухвали суду станом на 16.03.2026 року позивачем не виконано. Натомість представник позивача висловив свою незгоду із правовою позицією суду, навівши власне тлумачення спірних правовідносин, які суд визнає неспроможними.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є правомірність дій відповідача щодо нездійснення індексації із застосуванням 8 окремих коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати - 1.17, 1.1, 1.11, 1.14, 1.197, 1.0796, 1.115, 1.121. Кожен із них відповідає різному часовому періоду та різним нормативним актам Кабінету Міністрів України, якими встановлювався відповідний коефіцієнт. Визнання протиправності бездіяльності щодо одного коефіцієнта не тягне автоматичного висновку про протиправність щодо іншого, оскільки кожен випадок має самостійний фактичний склад та окремі правові наслідки для позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання представника позивача на те, що перерахунок здійснюється «наростаючим підсумком», не змінює правової природи вимог. Наявність технічного механізму нарахування індексації не нівелює того факту, що позивач оспорює кілька різних дій (бездіяльностей) відповідача щодо застосування конкретних коефіцієнтів, по кожному з яких управлінням ПФУ здійснюється окремий розрахунок (вчиняється дія або допускається бездіяльність).

Правові висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт, стосуються ситуацій, коли оскаржувалась одна дія чи одне рішення суб`єкта владних повноважень, а вимога про зобов`язання вчинити певні дії розглядалася як похідна.

У даній справі позивач оспорює вісім різних дій відповідача, що за своєю природою утворює вісім окремих немайнових вимог.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач фактично оскаржує не одну узагальнену бездіяльність відповідача, а вісім окремих випадків незастосування різних коефіцієнтів індексації середньої заробітної плати (1.17, 1.1, 1.11, 1.14, 1.197, 1.0796, 1.115, 1.121), кожен з яких встановлений самостійним нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України та стосується різного періоду правовідносин, що, в свою чергу, свідчить про самостійність підстав виникнення відповідних правовідносин.

При цьому, у випадку задоволення таких вимог суд повинен був би надати оцінку правомірності дій відповідача щодо кожного окремого коефіцієнта, що свідчить про наявність самостійного предмета доказування щодо кожної з цих вимог. Саме тому такі вимоги не можуть розглядатися як одна узагальнена вимога немайнового характеру.

Кількість позовних вимог визначається не лише формальним способом їх викладення у прохальній частині позовної заяви, а насамперед змістом спірних правовідносин та характером заявленого способу судового захисту.

Штучне об`єднання кількох самостійних вимог у межах одного формулювання або подання їх як складових однієї узагальненої вимоги не змінює їх правової природи, якщо такі вимоги стосуються різних юридичних фактів, різних періодів правовідносин та різних дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, кожна з яких потребує окремої правової оцінки суду.

Отже, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, позовна заява містить вісім самостійних вимог немайнового характеру, кожна з яких має похідну вимогу про зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок.

З урахуванням наведеного, відповідно до вимог ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», позивач мав сплатити судовий збір у розмірі, пропорційному кількості заявлених вимог, а саме - 8519,68 грн, з яких фактично сплачено лише 1064,96 грн.

Посилання апелянта на рішення у справі №420/29410/25 не може впливати на вирішення питання щодо сплати судового збору у даній справі, оскільки відповідно до вимог ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певним фактам під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду, а кожна справа вирішується судом виходячи з конкретного змісту позовних вимог та їх формулювання.

Відповідно до вимог п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З огляду на те, що на час постановлення ухвали суду від 16.03.2026 року, позивачем недоліки не усунено, суд першої інстанції вважав за потрібне позовну заяву відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України повернути позивачу, що не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко