Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/28896/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/28896/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 (ухвалене суддею Григоровим Д.В.) в справі № 520/28896/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту кіберполіції Національної поліції України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Департаменту кіберполіції Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 30.09.2025р. грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб); стягнути з Департамента кіберполіції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб) у розмірі 108 317 (сто вісім тисяч триста сімнадцять гривень) 93 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026, вийшовши за межі позовних вимог, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Департаменту кіберполіції Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 30.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб); зобов`язано Департамент кіберполіції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024 та 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про відпустки", Закону України "Про Національну поліцію", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Національній поліції, та згідно витягу з наказу Департаменту кіберполіції Національної поліції України №358 о/c від 17.09.2025 капітана поліції ОСОБА_1 звільнено з 30.09.2025 зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.09.2015.

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 22.09.2025, в якій просив виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки».

За результатом розгляду вищезазначеної заяви, листом Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 29.09.2025 (вих. № 67809-2025), позивачу повідомлено про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача та звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на одержання компенсації за всі невикористані під час служби в Національній поліції України дні відпустки за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно з ст. 4 Закону України “Про відпустку” № 504/96-ВР від 15.11.1996 (в подальшому - Закон № 504/96-ВР;) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15); 3) творча відпустка (стаття 16); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19); відпустка при народженні дитини (стаття 191); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в подальшому - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік..

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (в подальшому - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону № 580-VIII, призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 2-7 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Відповідно до ч.ч. 9-10 ст. 93 Закону № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1, 2 статті 94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських № 260 від 06.04.2016 (в подальшому – Порядок № 260), передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацами 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 (в редакції чинній на час спірних правовідносин), за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що законом не виключаються випадки коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому законодавство не передбачає можливості позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році.

Із урахуванням вищевикладеного, у кожному наступному календарному році поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані у попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 07.05.2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників -КЗпП України.

Враховуючи відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 30.11.2022 у справі № 640/85/20, від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21.

Судовим розглядом встановлено, що компенсація за додаткову відпустку за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024 та 2025 роки відповідачем на користь позивача не проводилася.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на одержання компенсації за всі невикористані під час служби в Національній поліції України дні відпустки, а саме за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Департаменту кіберполіції Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 30.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024, 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб) та зобов`язання Департаменту кіберполіції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022, 2024 та 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 112 діб).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд, переглянувши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 в справі № 520/28896/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін