Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №534/3536/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р.Справа № 534/3536/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 02.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Малюк М.В., вул. Гірників, 17, м. Горішні Плавні, 39800, повний текст складено 02.03.26 року по справі №534/3536/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд:

- скасувати постанову серія 5АВ №12025164 від 20.08.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладення грошового стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. та закрити провадження у справі;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 02.03.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 02.03.2026 та ухвалити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано обставини справи та не враховано відсутність правосуб`єктності Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області, який, на переконання скаржника, діє як приватний суб`єкт господарювання в стані припинення та не має повноважень на здійснення правосуддя. Окрім того, позивач зазначає про порушення принципу верховенства права та рівності сторін, вказуючи на розгляд справи без його участі та узурпацію влади посадовими особами, а також наполягає на відсутності законних повноважень у працівника поліції щодо винесення первісної постанови про адміністративне правопорушення.

Відпоідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 20.08.2025 інспектором ДПП, Белінською О.І., винесено постанову серія 5АВ №12025164 ЕНА №4550955 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/ перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, 20.08.2025 об 11 год 28 хв, за адресою М30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 404-377, за допомогою технічного засобу Каскад, 053-1120, зафіксовано транспортний засіб Chevrolet Evanda, державний номерний знак НОМЕР_1 , особа, яка керувала транспортним засобом перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортного засобу на 24 км/год, чим порушила п. 12.9 б ПДР України, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені докази свідчать про наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух” встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.

Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції, інспекторів з паркування у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою кваліфікованого електронного підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних».

Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи (частина 1 статті 14-2 КУпАП).

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В свою чергу, належним доказом правопорушення є зокрема фото або відеофіксація вчиненого правопорушення.

Відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.

Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”, за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, Верховний Суд в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Факт керування позивачем 20.08.2025 транспортним засобом Chevrolet Evanda, державний номерний знак НОМЕР_1 , в ході судового розгляду не оскаржувався та підтверджується матеріалами справи.

Так, інформація про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі є безоплатною та розміщена в мережі Інтернет за посиланням https://bdr.mvs.gov.ua/user/g/r/5AB/12025164, а також QR кодом зазначеним в постанові.

Згідно копії свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/31924 комплекс автоматичної фото/відеофіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «Каскад 3» № 053-1120, виробник ТОВ «Українські системи інновації», за результатами повірки відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018. Свідоцтво чинне до 02.10.2025.

З копії сертифікату відповідності UT. NR/00122093-21, виданого 02.07.2021 року ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») встановлено, комплекс автоматичної фото/відеофіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «Каскад» відповідає затвердженому типу, описаному в сертифікаті та застосованим вимогам Технічного регламенту.

Комплекс автоматичної фото/відео фіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «Каскад» відповідає вимогам нормативних документів з технічного захисту інформації в обсязі функцій, зазначених у документі «Комплекс автоматичної фото/відео фіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «Каскад». Технічні вимоги за критеріями технічного захисту інформації», що підтверджується копією експертного висновку.

Згідно реєстраційної картки транспортного засобу, транспортний засіб Chevrolet Evanda, державний номерний знак НОМЕР_1 (попередній державний номерний знак НОМЕР_2 ), на підставі договору №7990/23/004564 від 13.06.2023 належить ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ).

Таким чином, технічний засіб Каскад, № 053-1120 є належним засобом для встановлення швидкості руху транспортних засобів.

Отже, надані відповідачем фотознімки є допустимими доказами у розумінні ст. 74 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив «приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення».

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

Як встановлено судовим розглядом, спірна постанова містить відомості, передбачені в частинах 2-4 статті 283 КУпАП (пункти 31-33 цього рішення), у тому числі:

- опис обставин, установлених під час розгляду справи, зокрема: «20.08.2025 об 11 год 28 хв за за адресою М30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 404-377, за допомогою технічного засобу Каскад, 053-1120, зафіксовано транспортний засіб Chevrolet Evanda, державний номерний знак НОМЕР_1 , особа, яка керувала транспортним засобом перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортного засобу на 24 км/год»;

- зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення (порушення вимог п. 12.9 (б) ПДР України, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП;

- правові наслідки невиконання адміністративного стягнення, відповідно до вимог частини 2 статті 308 КУпАП, порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу;

- відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням та відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації, зокрема, https://bdr.mvs.gov.ua/user/g/r/5AB/12025164;

- порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Отже, законним є висновок суду першої інстанції про те, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортного засобу зафіксовано в автомативному режимі технічним засобом, що, на час встановлення порушення, відповідав установленим вимогам.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля Chevrolet Evanda, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач 20.08.2025, зі швидкістю 74 км/год за адресою М30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 404-377 з перевищенням встановленого обмеження швидкості руху транспортного засобу на 24 км/год, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам по справі та встановив, що матеріали справи містять належні докази у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12025164 від 20.08.2025 є правомірною, оскільки досліджені докази свідчать про наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про відсутність, на думку позивача, правосуб`єктності суду першої інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Колегія суддів виходить із того, що державна реєстрація суду як юридичної особи у Єдиному державному реєстрі має виключно обліково-організаційний характер та спрямована на забезпечення його фінансово-господарської діяльності. Така реєстрація, як і віднесення діяльності суду до певного класифікаційного коду, не впливає на правову природу суду як органу державної влади та не визначає обсяг його повноважень щодо здійснення правосуддя.

Правовий статус суду, його повноваження та порядок здійснення правосуддя визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що є належною та достатньою підставою легітимності діяльності суду.

Посилання апелянта на втрату судом правоздатності у зв`язку з перебуванням у стані припинення колегія суддів відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному розумінні норм права.

Сам по собі факт внесення до реєстру запису про перебування суду у стані припинення, зумовлений процесом його реорганізації, не свідчить про припинення здійснення ним правосуддя. Відповідно до приписів законодавства, місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення початку діяльності відповідного окружного суду, а припинення здійснення правосуддя пов`язується виключно з офіційним повідомленням про початок роботи новоутвореного суду.

За таких обставин, на момент розгляду справи Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області залишався судом, встановленим законом, та був наділений повноваженнями на здійснення правосуддя.

Щодо доводів апелянта про нелегітимність судді ОСОБА_2 які обґрунтовуються твердженнями про нібито узурпацію влади у зв`язку з відсутністю у неї «прямих повноважень від Народу», колегія суддів зазначає наступне.

Порядок призначення на посаду судді місцевого суду врегульовано статтею 80 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.

Згідно з статтею 81 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває, повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Разом з тим, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Отже, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 15 листопада 2016 року у справі №800/264/16, від 28 лютого 2017 року у справі №800/590/16.

Разом з тим, апелянт заперечує легітимність судді Малюк М.В., посилаючись на відсутність у неї «повноважень від народу» або невідповідність процедури її призначення його суб`єктивному сприйняттю права.

Повноваження судді підтверджуються актом індивідуальної дії —указом Президента України про призначення, який є належною та достатньою правовою підставою для здійснення правосуддя від імені держави.

Отже, доводи апелянта про відсутність у судді «прямих повноважень від народу» не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки в Україні правосуддя здійснюється судами, утвореними законом, а судді наділяються повноваженнями у визначеному законом порядку, а не шляхом безпосереднього делегування повноважень окремими громадянами.

Крім того, колегія суддів враховує, що акти про призначення судді на посаду є індивідуальними та породжують правові наслідки виключно для особи, якій вони адресовані. Відтак, відсутні підстави вважати, що такі акти порушують права апелянта чи надають йому право ставити під сумнів повноваження судді в межах розгляду даної справи.

За таких обставин доводи апелянта про нелегітимність судді є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Щодо доводів апелянта про неправомірність розгляду справи за його відсутності та ухвалення так званого «заочного рішення», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України справи незначної складності розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. При вирішенні питання щодо розгляду справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує значення справи для сторін, обраний спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг і характер доказів, кількість учасників справи, а також наявність суспільного інтересу.

Згідно зі статтею 258 КАС України, справи за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 262 КАС України, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні здійснюється за загальними правилами з урахуванням встановлених особливостей, при цьому підготовче засідання не проводиться, а суд може розглянути справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо відсутні клопотання учасників справи про інше.

Частиною шостою статті 262 КАС України передбачено, що суд може відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають такого розгляду або у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 263 КАС України, окремі категорії справ незначної складності підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема справи щодо соціальних виплат, оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень та інші визначені законом категорії.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник помилково ототожнює процедури цивільного та адміністративного судочинства, тоді як спір у даній справі підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень КАС України, зокрема у справах щодо оскарження постанов про адміністративні правопорушення, суд вправі здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, що не передбачає обов`язкової участі сторін за умови їх належного повідомлення.

Як встановлено судовим розглядом, позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, однак не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Доводи скаржника про порушення його процесуальних прав у зв`язку з розглядом справи за його відсутності є безпідставними, оскільки така відсутність не перешкоджає розгляду справи по суті та не є підставою для відкладення розгляду.

При цьому колегія суддів враховує, що судом першої інстанції було досліджено всі наявні у справі докази, зокрема матеріали фотофіксації правопорушення та документи щодо технічного засобу фіксації, а доводи апелянта фактично не стосуються спростування обставин вчинення правопорушення, а зводяться до заперечення правомірності функціонування судових органів.

За таких обставин розгляд справи за відсутності апелянта не призвів до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування судового рішення.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 02.03.2026 по справі №534/3536/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк