Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/24996/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/24996/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 28.01.26 по справі № 520/24996/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування періодів роботи ОСОБА_1 в органах податкової служби України з 02.07.1990 по 31.07.2025 до стажу державної служби;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та Закону України №889-VІІІ від 10.12.2015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 31.07.2025; призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 27.08.2025 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 25.08.2025 №84/4/20-40-10-02-11 та №85/4/20-40-10-02-11, виданих Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та Закону України №889-VІІІ від 10.12.2015.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 31.07.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889- VIII «Про державну службу» втратив чинність Закон №3723-XII «Про державну службу», крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Звертає увагу, що пенсії відповідно до Закону №889-VIII для осіб, які мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців призначаються особам, які: досягли пенсійного віку; мають страховий стаж: чоловіки - 35 років, жінки - 30 років; не призначали пенсію відповідно до Закону №3723-XII; на день набрання чинності Закону №889-VIII займають посади державних службовців та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад держслужб, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України або на день набрання чинності Законом №889 мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723- XII, та актами Кабінету Міністрів України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 1 травня 2016 року. Право на призначення пенсії відповідно до Закону №889-VIII, слід визначити відповідність займаної посади до посад, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Зауважує, що відповідно до ст.25 Закону №3723-XII визначено 7 категорій посад державних службовців, в залежності від яких встановлюються ранги державних службовців. Основним критерієм, який визначає підстави для зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Наголошує, що згідно зі ст.343.1 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання надбавка за ранг державного службовця не виплачується. Стверджує, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала інспектором податкової служби, якій присвоювались спеціальні звання. У зв`язку з чим, вважає, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 позивачці правомірно відмовлено в перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як отримувач пенсії за віком відповідно Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

27.08.2025 позивачка звернулась до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ «Про державну службу».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №963410139694 від 03.09.2025 відмовлено позивачці в переході на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»,

У зазначеному рішенні пенсійним органом вказано, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Відповідно до ст.343.1 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання надбавка за ранг державного службовця не виплачується. Згідно трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала інспектором податкової служби, якій присвоювались спеціальні звання.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №963410139694 від 03.09.2025 про відмову в проведенні перерахунку, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та Закону України №889-VІІІ від 10.12.2015, яке підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 31.07.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 27.08.2025 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 25.08.2025 №84/4/20-40-10-02-11 та №85/4/20-40-10-02-11, виданих Головним управлінням ДПС у Харківській області, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту – Закон №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями ч.3 ст.45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі по тексту – Закон №889-VIII) визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до п.2 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 28.12.1993 №3723-XII (далі по тексту – Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п.10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, статтею 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналіз наведених норм діє підстави для висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 11.04.2023 у справі №1.380.2019.003855, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 24.09.2025 у справі №560/706/25.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.11.1982 та вкладишу серії НОМЕР_3 , позивачка з 02.07.1990 по 13.12.1992, з 14.12.1993 по 25.11.1996, з 26.11.1996 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 01.03.2012, 02.03.2012 по 25.03.2013, з 26.06.2013 по 02.08.2025, з 03.08.2015 по 27.09.2018, з 28.09.2018 по 20.08.2019, з 21.08.2019 по 04.02.2021, з 05.02.2021 по 24.12.2024, з 25.12.2024 по 31.07.2025 займала відповідні посади в державних податкових інспекціях, віднесені до державної служби.

Протягом вказаного періоду позивачці присвоювалися спеціальні звання, що також підтверджено записами трудових книжок.

Отже, з 02.07.1990 по 31.07.2025 позивачка працювала на посадах у податкових органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, їй присвоювались персональні та спеціальні звання.

Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 встановлено, що підставою для відмови в переведенні позивачки на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» є відсутність стажу державної служби.

За обґрунтуваннями відповідача, викладеними в оскаржуваному рішенні, періоди роботи позивачки в податкових органах не зараховані, оскільки посадовим особам податкової iнспекцiї присвоюються спецiальнi звання i вiдповiдно цi посади не належать до посад, вiднесених до категорiї посад державних службовцiв, визначених статтею 25 Закону України №3723-XII, тому позивачка не має необхідного стажу державної служби.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі по тексту – Порядок №283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

У додатку до Порядку №283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Згідно з додатком до Порядку №283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про Державну податкову службу в Україні» (далі по тексту – Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі по тексту – ПК України).

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частиною 7 ст.15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Згідно з ч.8 ст.15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 №5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі «Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу».

Відповідно до п. 342.4 ст.342 ПК України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Приписами п.343.1 ст.343 ПК України унормовано, що посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання.

Відповідно до п.344.1 ст.344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями ст.344 ПК України та Порядку №283.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України №3723-ХІІ.

У зв`язку з викладеним, доводи пенсійного органу про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, є необґрунтованими.

Беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування спірних періодів трудової діяльності позивачки до стажу державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №963410139694 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та Закону України №889-VІІІ від 10.12.2015, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 31.07.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній апелянтом частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 520/24996/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло