Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/2621/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/2621/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ніколаєва О.В.) від 14.01.2026 по справі № 520/2621/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати складене у відношенні позивача податкове повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408781-2405-2032-UA63120030000035245.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскарженого рішення, яким йому визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі та споруди, адже належні йому будівлі та споруди використовуються ним у процесі провадження господарської діяльності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 по справі № 520/2621/25 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасувати складене Головним управлінням ДПС у Харківській області податкове повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408781-2405-2032-UA63120030000035245.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягає звільненню від оподаткування відповідно до положень п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Також зазначає, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу також заявлене клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС у Харківській області проведено розрахунок податку на об`єкти нерухомого майна за 2023 рік та сформовані податкові повідомлення рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачем щодо позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024 № 0869667-2405-2036-UA63120030000035245, яким визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на суму 34002,50 грн.

Також відповідачем, рішенням ГУ ДПС від 20.09.2024 № 4823/20-40-24-05-02 скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024 № 0869667-2405-2036-UA63120030000035245 та 20.09.2024 прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408781-2405-2032-UA63120030000035245, яким визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на суму 34002,50 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи оскаржене рішення відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України, у зв`язку з чим таке рішення підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі – ПК України).

Згідно з приписами ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до положень пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПК України викладена в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.

Положеннями пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 17.08.2000 (далі – ДКБС 018-2000, діяв до 31.12.2023).

Такий класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Відповідно до ДКБС 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

В свою чергу, аналіз пп. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Наведені висновки стосовно застосування положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі № 160/11472/19, від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20.02.2020 у справі № 819/1537/17, від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17.

Отже, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов:

1) об`єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

3) не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об`єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" (гаражний бокс), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 507,50 кв.м. (відомості згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 11.12.2019).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" (виробничо-складська), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 514,2 кв.м.

Відповідно до технічного паспорта на виробничий будинок від 19.12.2019, нежитлова будівля літ. "А-1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є поліграфічним цехом.

Також судом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відповідно до відомостей включених до виписки з ЄДР видами діяльності позивача є: друкування іншої продукції (код КВЕД 18.12) (основний); виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг (код КВЕД 18.13)

Як вказувалося вище, згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) “Будівлі промислові та склади” належить клас (код 1251) “Будівлі промислові”, який включає будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

ФОП ОСОБА_1 виготовляє поліграфічну продукцію (друк навчальних посібників) на власних станках, які знаходяться у виробничому будинку (поліграфічний цех) за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 507,50 кв.м., які були придбані позивачем у 2020-2022 роках, на підтвердження чого ним надано квитанції про їх придбання.

Також позивач має у власності транспортні засоби, що використовуються ним у господарській діяльності.

При цьому, з матеріалів справи судом не вбачається та відповідачем не доведено, що з часу набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, позивач передавав їх в оренду, лізинг, позичку іншим суб`єктам господарювання.

Крім того, поліграфічний цех що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 507,50 кв.м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 632515820:00:017:0315 загальною площею 0.8451 га, яка відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані об`єкти нерухомого майна використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва та за своїми ознаками відповідає класу будівель промисловості Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Тобто за технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля належить до об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у п.п. “є” 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Що стосується посилання апелянта на те, що визначення типів будівель здійснюється за допомогою Класифікатора будівель та споруд ДК 018:2023, затвердженого Наказом Міністерства економіки України № 3573 від 16.05.2023 (далі – НКБС 018:2023), колегія суддів зазначає, що наказ набув чинності 01.01.2024, в той час за спірним податковим повідомленням-рішенням від 20.09.2024 № 2408781-2405-2032-UA63120030000035245 позивачу визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік.

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що контролюючий орган при визначенні позивачу спірного податкового зобов`язання діяв усупереч законодавству України, з огляду на відсутність підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік щодо належного позивачу об`єкта нерухомості.

Що стосується висновків суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

На підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги до позовної заяви додано копію ордеру серії АІ № 1801527 від 25.01.2025 на надання правничої (правової) допомоги позивачу, виданого адвокатом Івахненко Максимом Андрійовичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, копію договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) № 25/01/25 від 25.01.2025. В п. 5.1. даного Договору зазначено, що оплата послуг здійснюється у фіксованому розмірі, яка дорівнює 10000,00 грн. В п. 5.2. зазначено, що оплата правової допомоги здійснюється на підставі виставлених адвокатом рахунків у визначені в таких рахунках строки.

Згідно детального опису виконаних адвокатом робіт від 21.02.2025, адвокатом надані такі послуги: попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування (1 год); опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики (1 год); підготовка та складання позовної заяви про стягнення коштів до Харківського окружного адміністративного суду (3 год); ознайомлення з заявою відповідача про закриття провадження по справі № 520/2621/25 (1 год.); підготовка, складання та подання заяви про відмову від позову по справі № 520/2621/25 (1 год.).

Загальна вартість послуг Адвоката складає 10000,00 грн.

Ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, дійшов висновку, що клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу (правову) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 5000,00 грн.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.

Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Досліджуючи надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно детального опису виконаних робіт та часу витраченого для надання правничої допомогу, адвокатом надано наступні послуги: 1 Попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування (витрачено часу 1 год.); 2 Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики (витрачено часу 1 год.); 3 Підготовка та складання позовної заяви про стягнення коштів до Харківського окружного адміністративного суду (витрачено часу 3 год.); 4 Ознайомлення з заявою відповідача про закриття провадження по справі № 520/2621/25 (витрачено часу 1 год.); 5 Підготовка, складання та подання заяви про відмову від позову по справі № 520/2621/25 (витрачено часу 2 год.).

Загальна вартість складає 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Загальний час роботи адвоката складає 8 (вісім) годин.

Надаючи оцінку змісту наданого адвокатом детального опису робіт (наданих послуг), колегія суддів зазначає, що результатом (наслідком) надання таких послуг як попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування та опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики є власне складення позовної заяви, а тому підстави для відшкодування таких витрат окремо відсутні. Крім того, з матеріалів справи не вбачається того, що відповідачем до суду надавалася заява про закриття провадження по справі № 520/2621/25, а адвокатом здійснювалася підготовка, складання та подання заяви про відмову від позову по справі № 520/2621/25, а тому підстави для відшкодування витрат в цій частині також відсутні.

Таким чином, аналізуючи зміст наданих позивачу послуг, зазначених у детальному описі, вартість наданих послуг, встановлені судом апеляційної інстанції обставини, ціну позову (34000,50 грн.), а також те, що реальним результатом наданих послуг фактично було лише складення позовної заяви і судом при вирішенні спірних правовідносин зменшено заявлено до відшкодування суму витрат на правничу допомогу, колегія суддів, виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що співмірним є відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Що стосується заявленого клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, представником позивача, зокрема, надано детальний опис виконаних робіт адвокатом щодо надання правничої допомоги, згідно якого адвокатом надано наступні послуги: 1 Консультування з клієнтом щодо апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області (витрачено часу 1 год); 2 Ознайомлення з апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області по справі № 520/2621/25 (витрачено часу 1 год); 3 Підготовка, складання та подання відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області по справі № 520/2621/25 (витрачено часу 3. год).

Загальна вартість складає 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Загальний час роботи адвоката складає 5(п`ять) годин.

Колегія суддів зазначає, що результатом (наслідком) надання таких послуг як консультування з клієнтом щодо апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області та ознайомлення з апеляційною скаргою є власне складення відзиву на апеляційну скаргу, а тому підстави для відшкодування витрат окремо, відсутні. Також суд зазначає, що наданий відзив на апеляційну скаргу фактично дублює зміст позовної заяви, та обставини, які зазначалися судом першої інстанції в судовому рішення, а тому складення такого відзиву не потребувалося значного часу.

Також колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 грн., який є співмірним із обсягом наданих послуг та часом витраченим адвокатом.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 по справі № 520/2621/25 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло