Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №520/4499/21 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 р.Справа № 520/4499/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 31.05.21 у справі № 520/4499/21

за позовом ОСОБА_1

до Харківської обласної прокуратури

про стягнення недоотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Харківської обласної прокуратури (далі за текстом - відповідач), в якій просив стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату в розмірі 38348,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату в розмірі 38348 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Так, указує про неврахування судом першої інстанції того, що дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Положення до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не визнані неконституційними. Отже, у відповідача відсутні правові підстави здійснення позивачу, прокурору регіональної прокуратури, оплати праці у період з 26 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року у інший спосіб, ніж установлений п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що виключає наявність бездіяльності відповідача щодо неналежного розрахунку та підстав для нарахування недоотриманої заробітної плати.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач просив розглядати справу без його участі.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року зупинено провадження у справі № 520/4499/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про стягнення недоотриманої заробітної плати до набрання чинності рішенням Верховного Суду у адміністративній справі № 160/6949/20.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року поновлено провадження у справі № 520/4499/21 за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 520/4499/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про стягнення недоотриманої заробітної плати.

У додаткових поясненнях у справі відповідачем повідомлено про порядок оплати праці працівників Харківської обласної прокуратури та зазначено, що у період з 26.03.2020 по 23.04.2020 позивач не перебував у відпустках та на лікарняному.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 04.05.1994 по 24.04.2020 працював у прокуратурі Харківської області.

Наказом прокурора Харківської області № 802-к від 22.04.2020 позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 59 Закону України "Про прокуратуру" з 24.04.2020.

Не погодившись із наказом про звільнення, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати Наказ прокурора Харківської області № 802-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури; поновити ОСОБА_1 в органах Харківської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 24.04.2020 - прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Харківської обласної прокуратури; стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі 520/6444/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, визнано протиправним та скасовано Наказ прокурора Харківської області № 802-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 в органах Харківської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 24.04.2020 - прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Харківської обласної прокуратури. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 170087,35 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач протиправно не доплатив заробітну плату в розмірі 38348,00 грн, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року (надалі також – Закон № 1697-VІІ).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону № 1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон № 578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2019 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон № 79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України та встановлено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України Кабінет Міністрів України Постановою від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» вніс зміни до Постанови № 505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 наголосив на тому, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне, від передбаченого положеннями статті 81 Закону № 1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 встановив, що норма БК України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20 констатував, що з 01.01.2015 було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення БК України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду вказав, що належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду сформулював такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону № 1697-VII, а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

Застосовуючи наведені вище правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема, матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період.

В силу приписів частини другої статті 81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Отже, Законом № 1697-VІІ визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом і премії, розмір якої не може бути менше як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Разом з тим Законом № 1697-VІІ передбачена можливість виплати працівникам органів прокуратури премії в розмірі вищому ніж гарантовано цим законом, а Постановою № 505 можливість виплати їм додаткових видів грошового забезпечення, які зазначеним законом не передбачені, зокрема, таких як: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності; 4) надбавка за почесне звання «заслужений».

З розрахункового листа Харківської обласної прокуратури вбачається, що у березні 2020 року ОСОБА_1 за 16 робочих днів нараховано суму у розмірі 19116,06 грн, з них: посадовий оклад - 4365,71 грн; премія щомісячна - 8071,11 грн; надбавка за вислугу років - 1964,57 грн; надбавка за виконання особливо-важливої роботи - 4431,20 грн; індексація - 283,47 грн.

Середньоденна заробітна плата за березень 2020 року становить 1194,75 грн (19116,06 :16 = 1194,75 грн).

Тобто за період з 26.03.2020 по 31.03.2020 сума отриманої заробітної плати становить 4799,00 грн (1194,75 грн х 4 = 4799,00 грн).

У квітні 2020 року позивачу за 17 робочих днів нараховано заробітну плату у розмірі 11735,00 грн, з них: посадовий оклад - 4638,57 грн, надбавка за вислугу років - 2087,36 грн; надбавка за виконання особливо-важливої роботи - 4708,15 грн, індексація - 301,18 грн.

Отже, за період з 26.03.2020 по 23.04.2020 сума отриманої заробітної плати становить 16514 грн (11735,00 грн + 4799,00 грн).

Відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Посадовий оклад прокурора відділу окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто, 31530,00 грн (2102 x15), а посадовий оклад прокурора обласної прокуратури з урахуванням коефіцієнту 1.2. становить 37836,00 грн.

Водночас надбавка за вислугу років ОСОБА_1 виплачувалася у розмірі 45 %, у зв`язку з чим заробітна плата повинна була становити суму у розмірі 54862,00 грн (37836,00 грн +17026,00 грн).

Згідно з поясненнями відповідача у період з 26.03.2020 по 23.04.2020 позивач не перебував у відпустках та на лікарняному.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума недоотриманої позивачем заробітної плати за період з 26.03.2020 по 23.04.2020 становить 38348,00 грн (54862,00 грн - 16514,00 грн).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 520/4499/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 29.04.2026