Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/876/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/876/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 17.02.26 по справі № 520/876/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо не зарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби;

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (відділу перерахунку пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг) від 23.12.2025 № 204950003614 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із зарахуванням до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби;

зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на підставі заяви від 15.12.2025 здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоди: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби, визначивши його у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020, за період з березня 2020, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що пенсійним органом протиправно не зараховано до стажу період проходження строкової військової служби та період роботи на посадах слідчого, старшого слідчого.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо незарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 23.12.2025 №204950003614 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із зарахуванням до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на підставі заяви від 15.12.2025 здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоди: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби, визначивши його у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020, за період з березня 2020, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 532.48 грн.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 532.48 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що 15.12.2025 через особистий кабінет вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України Позивач звернувся до ГУ ПФУ у в Харківській області із заявою про перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання. Рішенням від 23.12.2025 № 204950003614, винесеного за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовило у проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання. Вказує, що зарахувати період проходження строкової військової служби, а також період роботи на посаді слідчого (старшого слідчого) до стажу роботи, що дає судді право на одержання щомісячного довічного грошового утримання (стажу на посаді судді) та проведення перерахунку пенсії із зарахуванням даного стажу немає законних підстав. Щодо визначення розміру 86 відсотків суддівської винагороди судді, зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Вказує, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені органи Пенсійного фонду України на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку). Зазначає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Харківській області подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідно до положень п. 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (в редакції, чинній до 28.03.2015) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Вказує, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІІ, який набрав чинності 29.03.2015 та яким внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ, не містять положення стосовно збереження за суддями стажу роботи, який на момент набрання ним чинності надавав їм право на певний розмір доплати за вислугу років або право на вихід у відставку. Отже, зарахування до стажу роботи судді періоду проходження строкової військової служби та періоду роботи на посаді слідчого не передбачено діючим законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 02.07.1990 був зарахований на посаду народного судді Дзержинського районного народного суду м. Харкова на підставі рішення Першої сесії Харківської обласної ради від 13.06.1990 (наказ № 02-7/23 від 20.06.1990).

Постановою Верховної Ради України від 01.06.2000 № 1779-ІІІ ОСОБА_1 обраний на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково, а постановою Верховної Ради України від 20.02.2003 № 570-IV – на посаду судді апеляційного суду Харківської області.

Указом Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 ОСОБА_1 переведений на посаду судді Харківського апеляційного суду.

Рішенням ВРП від 17.03.2020 № 788/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Харківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Вказані обставини підтверджується трудовою книжкою позивача.

Відповідно до вказаного рішення стаж роботи позивача на посаді судді (із дати призначення на посаду по дату звернення із заявою про звільнення до Вищої ради правосуддя) становить 29 років 8 місяців 18 днів.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір довічного грошового утримання обраховано відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 18.03.2020 № 01-33/262/2020, виданої Харківським апеляційним судом, що становить 68% від суми у 236 475.00 грн – 160 803.00 грн.

Позивач 15.12.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу судді період проходження строкової служби та період на посаді слідчого, старшого слідчого. Також позивач просив здійснити перерахунок виходячи з 86% розміру грошового утримання судді у відставці.

До вказаної заяви, окрім іншого, було додано: скановану копію довідки ГУ МВС України в Харківській області від 08.12.2025 № 875ВЖ/119-2025, якою підтверджується, що ОСОБА_1 з 04.11.1974 по 18.12.1976 проходив службу у лавах радянської армії на посаді водія-електрика військової частини НОМЕР_1 (копія додається); скановану копію довідки ГУ МВС України в Харківській області від 08.12.2025 № 876ВЖ/119-2025, якою підтверджується, що ОСОБА_1 з 15.06.1983 по 25.06.1990 перебував на посаді слідчого (старшого слідчого) відділу внутрішніх справ Дзержинського райвиконкому м. Харкова (копія додається).

Програмним забезпеченням за принципом екстериторіальності означену заяву та документи, які додані позивачем до неї, передані до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 23.12.2025 № 204950003614 відмовлено в перерахунку пенсії позивача та зазначено, що частиною 1 статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон України № 1402-VIII) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосудля, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Частиною 2 статті 137 Закону України № 1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. До заяви долучено довідки від 08.12.2025 № 875ВЖ/119-2025 (про проходження служби у лавах радянської армії на посаді водія-електрика) та № 876BЖ/119-2025 (про проходження служби в органах внутрішніх справ України на посадах інспектора, міліціонера, командира відділення, слідчого (старшого) відділу внутрішніх справ). Документи, які підтверджують відповідність займаних посад вимогам частини 2 статті 137 Закону України № 1402-VIII, в матеріалах пенсійної справи відсутні. З урахуванням вищезазначеного в перерахунку пенсії відмовлено.

Вважаючи вказані дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в Харківській області при розрахунку та виплаті позивачу щомісячного довічного грошового утримання, а також рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 23.12.2025 № 204950003614 про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що до стажу роботи позивача на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді. Суд дійшов висновку, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу та роботи на слідчих посадах, а врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним. Також суд зазначив, що стаж роботи судді ОСОБА_2 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, становить повних 38 років, з яких: 29 років 8 місяців 18 днів – час роботи на посаді судді; 2 роки 1 місяць 15 днів (з 04.11.1974 по 18.12.1976) - період проходження строкової військової служби; 7 років 10 днів (з 15.06.1983 по 25.06.1990) – час роботи на посаді слідчого (старшого слідчого). З огляду на викладене, щомісячне довічне грошове утримання позивачу, згідно вимог частини третьої статті 142 Закону України № 1402-VIII, повинно бути призначено у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме: 50% (базовий розмір) + 36% (18 років суддівського стажу понад 20 років х 2% = 36%) = 86 %.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення права кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі– Закон України № 1402-VIII).

За приписами ч.1 ст.142 Закону України № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 по 31 грудня 1954;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 по 31 грудня 1955.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Досліджуючи поняття щомісячного довічного грошового утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 висновувався на тому, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013(справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окрім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого, Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відповідно до положень статті 137 Закону України № 1402-VI (в редакції, чинній станом на час виходу позивача у відставку) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Колегією суддів встановлено, що від часу, коли позивача було обрано на посаду народного судді Дзержинського районного суду м. Харкова (02.07.1990) і до прийняття Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі – Закон України № 2862-ХІІ) законодавство не передбачало права судді на відставку та відповідно не регламентувало питання обчислення стажу, який дає право на відставку, а тому при визначенні стажу роботи позивача на посаді судді підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на момент його обрання на посаду судді безстроково.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 по справі № 9901/382/18.

Станом на момент обрання ОСОБА_1 на посаді судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково (01.06.2000) чинним був Закон України № 2862-ХІІ.

Відповідно до частин 1-3, абзаців 1 та 2 частини 3 статті 43 Закону України № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно довідки ГУ МВС України в Харківській області від 08.12.2025 № 876ВЖ/119-2025 ОСОБА_1 з 15.06.1983 (наказ Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 23.06.1983 № 130) по 20.04.1987 перебував на посаді слідчого відділу внутрішніх справ Дзержинського райвиконкому м. Харкова; з 20.04.1987 (наказ Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 23.04.1987 № 47 о/с) по 25.06.1990 перебував на посаді старшого слідчого відділу внутрішніх справ Дзержинського райвиконкому м. Харкова. Звільнений з органів внутрішніх справ України відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ за ст. 67 п. «Є» (у зв`язку з переходом на роботу в інші міністерства та відомства) у запас Збройних Сил, з 25.06.1990 (наказ Управління внутрішніх справ Харківської області від 03.07.1990 № 105 о/с).

Враховуючи процитовані вище положення абзацу 2 частини четвертої статті 43 Закону України № 2862-ХІІ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Харківській області щодо незарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого.

Також колегія суддів зазначає, що з метою залучення на посади суддів висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту президентом України було затверджено Указ «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 № 584/95, відповідно до пункту 1 якого установлено, що:

- судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату і 50 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку;

- до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби;

- заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.

Крім того, згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Сторонами не спростовано, що загальний стаж позивача на посаді судді, який визнається пенсійним органом становить 29 років 8 місяці 18 дні, що у розумінні Закону України № 2862-ХІІ та положень Указу «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 № 584/95, свідчить про набуття позивачем мінімально необхідного стажу 10 років для зарахування до його стажу на посаді судді періоду проходження строкової військової служби.

Колегією суддів, з наявної в матеріалах справи копії військового квитка № НОМЕР_2 позивача встановлено, що ОСОБА_1 у період з 04.11.1974 по 18.12.1976 проходив військову службу в лавах Радянської армії.

Отже, невключення відповідачем до відповідного стажу роботи позивача на посаді судді, зокрема, періоду проходження ним строкової військової служби для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

У зв`язку з викладеним, загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 38 років 10 місяців 13 днів.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

Відповідно до ч. ч. 4-5 ст. 142 Закону України № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оскільки стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді сукупно складає 38 років 10 місяців 13 днів, то позивач має право на обрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% за 20 років + (2% х 18 років понад 20 років, за які розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді).

Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Харківській області щодо розрахунку та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тобто без урахування періоду проходження позивачем строкової військової служби та часу роботи на посаді слідчого та старшого слідчого, а також бездіяльність та протиправність рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 23.12.2025 № 204950003614 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що врахування до стажу роботи судді, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання спірних періодів, у чинній на момент відставки позивача редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, за приписами абзацу 4 п.34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачами по справі жодних належних доказів на підтвердження правомірності дій щодо відмови пенсійного органу, які є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо незарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби; визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 23.12.2025 №204950003614 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із зарахуванням до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби; зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на підставі заяви від 15.12.2025 здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоди: з 15.06.1983 по 25.06.1990 (7 років 10 днів) – час роботи на посадах слідчого, старшого слідчого; з 04.11.1974 по 18.12.1976 (2 роки 1 місяць 15 днів) – період проходження строкової військової служби, визначивши його у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020; зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 № 01-33/262/2020, за період з березня 2020, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг відповідачів, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 по справі № 520/876/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко