Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №592/19976/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 р.Справа № 592/19976/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Алфьоров А.М., по справі № 592/19976/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції , інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича

про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича, Департаменту патрульної поліції, в якому просив:

- скасувати постанову інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича серії ЕНА № 6244324 від 29.11.2025 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026 у справі № 592/19976/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено.

Постанову інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича від 29.11.2025 р. серії ЕНА № 6244324 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП скасовано.

Закрито адміністративне провадження по справі про адміністративне правопорушення за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп., а у разі відсутності в Департаменті патрульної поліції відкритих рахунків в органах Казначейства вирішено стягнути судові витрати з Державного бюджету України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, яку аргументує порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026 у справі № 592/19976/25 за позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачем указано, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, а саме порушення вимог п. 8.7.3 «з» ПДР; позивач, керуючи транспортним засобом, здійснив рух на вимкнений сигнал додаткової секції світлофора, що було зафіксовано на службовий відеореєстратор Xiaomi моделі Yi Car DVR (відеозапис 2025-12-31-103552.mp4), тому поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи. Апелянт зазначає, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Відповідач наголошує, що позивач дійсно керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, номерний знак НОМЕР_2 , та під час зупинки поліцейськими УПП в Сумській області ДПП не заперечував цього факту, а повідомив старшому лейтенанту поліції Баглику Д.С., що він думав, що стрілка не працює.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 29.11.2025 інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Сумській області Багликом Д.С. було винесено відносно позивача постанову серії ЕНА № 6244324 від 29.11.2025 за нібито вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн., що підтверджується копією відповідної постанови.

З оскаржуваної постанови вбачається, що 29.11.2025 р. о 09 год. 31 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснив рух на вимкнений сигнал додаткової секції світлофора. При перевірці документів було встановлено, що він нібито був позбавлений права керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що інспектор належним чином не зафіксував та не довів належними і допустимими доказами факту невиконання водієм вимог п. 8.7.3 «з» Правил дорожнього руху України, тому вимоги інспектора про пред`явлення документів є незаконними, а в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені статтею 308 КАС України, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, проте з інших підстав та мотивів, виходячи з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Водночас, пунктами 1-9 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб, зокрема, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

На виконання приписів частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 1.3. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

За змістом пп. «з» п. 8.7.3 ПДР, сигнали світлофора мають такі значення: вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками).

При цьому, статтею 16 Закону №3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема, передбачено, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до приписів п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Згідно з пп. «а» п.2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Аналогічні положення також закріплені у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від

30.06.1993 № 3353-XII (далі – Закон № 3353-XII).

А саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону № 3353-XII).

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.09.2019 у справі №127/19283/17.

Згідно з частиною 4 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено вище, відповідно до пп. «а» п. 2.1. Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Отже, з аналізу наведеного слідує, що відповідальність за частиною 4 статті 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Із матеріалів справи встановлено, що постановою від 29.11.2025 серії ЕНА № 6244324 09:51 інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Сумській області Багликом Д.С. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.

У постанові зазначено, що 29.11.2025 о 09:51 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснив рух на вимкнений сигнал додаткової секції світлофора. При перевірці документів було встановлено, що даний громадянин був позбавлений права керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.п. 2.1 «а» ПДР – керування транспортним засобом особою, позбавленою права на керування.

До постанови від 29.11.2025 серії ЕНА № 6244324 додано відео Xiaomi Yi Car DVR, Motorola Solution 471985.

Так, відеозапис з нагрудного відеореєстратора Motorola Solution 471985 (clip-0.mp4) містить розгляд справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача.

Із даного відеозапису встановлено, що інспектор повідомив позивача про причину його зупинки, а саме порушення позивачем вимоги пп. «з» п. 8.7.3 ПДР, попросив позивача надати для перевірки посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Позивач повідомив поліцейських, що він не має посвідчення на право керування транспортним засобом.

При цьому, колегія суддів вказує, що мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки документів, зокрема, посвідчення водія, є обов`язком водія транспортного засобу.

Даний висновок відповідає правовій позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17.

Отже, вимога посадової особи відповідача до позивача про пред`явлення документів, у тому числі посвідчення на право керування транспортним засобом, є законною.

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги інспектора про пред`явлення документів є незаконними, а в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Доводи відповідача про те, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи, знайшли підтвердження в ході розгляду судом першої інстанції.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності (стаття 17 КУпАП).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при вчиненні дії особою у стані крайньої необхідності.

Так, колегія суддів вказує, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №686/5225/17.

Таким чином, з урахуванням обставин цієї справи, для вирішення питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, необхідно встановити, чи були вчинені позивачем дії, які відповідачем кваліфіковано як адміністративне правопорушення, у стані крайньої необхідності.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_3 ) та на момент винесення оскаржуваної постанови (29.11.2025) перебував у відрядженні для виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_3 №359 від 24.11.2025 БР ПвК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.11.2025 №52/80/МВГ, що підтверджується посвідченням про відрядження від 24.11.2025 №836.

Крім цього, зі змісту довідки № 4716 від 10.12.2025 встановлено, що ОСОБА_2 з 26.11.2025 по 30.11.2025 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебував безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів та виконував бойові (спеціальні) завдання на підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №565 від 04.12.2025, бойових розпоряджень командувача Повітряних Сил ЗСУ від 20.10.2024 № 10/13449/ОКП/ПС-Е, від 21.10.2024 № 10/13460/ОКП/ПС-Е, від 23.01.2025 № 10/947/ОКП/ПС-Е, бойових розпоряджень повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.10.2024 № 4/307/ППО, від 28.10.2024 № 4/315/ППО, від 24.01.2025 № 4/34/мвг; бойових розпоряджень тактичної групи протиповітряної оборони «Суми» від 22.10.2024 № 10 дск/мвг, №16 дск/мвг, № 19 дск/мвг; бойового наказу «Про призначення переданих в оперативне підпорядкування мобільних вогневих, вогневих груп та чергових сил на пунктах управління ОКІ» (видається щоденно); журналу ведення бойових дій пункту управління «Сармат» № 127/рз/дск від 01.11.2025; рапорту начальника ПУ «Сармат» тактичної групи ППО «Суми» (вх. від 08.12.2025 № 646/С) «Про участь військовослужбовців у виконанні бойових та спеціальних завдань».

Як зазначалося раніше, постановою від 29.11.2025 серії ЕНА № 6244324 09:51 інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Сумській області Багликом Д.С. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.

У постанові зазначено, що 29.11.2025 о 09:51 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснив рух на вимкнений сигнал додаткової секції світлофора. При перевірці документів було встановлено, що даний громадянин був позбавлений права керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.п. 2.1 «а» ПДР – керування транспортним засобом особою, позбавленою права на керування.

Водночас, позивач на момент винесення оскаржуваної постанови (29.11.2025) перебував у відрядженні для виконання бойових (спеціальних) завдань з 26.11.2025 по 30.11.2025.

Так, на відеозаписах з нагрудних відеореєстраторів, що містяться в матеріалах справи, зафіксовано, що позивач повідомив поліцейських про те, що він керував автомобілем з метою виконання завдання, а саме придбання електродів на бойові позиції.

При цьому, автомобіль, яким керував позивач, Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є гуманітарною допомогою, переданою для потреб Збройних Сил України, що підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу, що є гуманітарною допомогою від 05.12.2024.

Крім цього, доказів того, що позивачем була завдана шкода будь-яким іншим учасникам дорожнього руху, матеріали справи не містять.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що дії позивача щодо керування транспортним засобом будучи позбавленим права на керування здійснені у стані крайньої необхідності, оскільки на момент винесення оскаржуваної постанови позивач перебував у відрядженні для виконання бойових (спеціальних) завдань, а заподіяна діями позивача шкода є менш значною, ніж відвернена.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач не підлягає адміністративній відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича від 29.11.2025 р. серії ЕНА № 6244324 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП скасовано, закриття адміністративного провадження по справі про адміністративне правопорушення, але з інших мотивів та підстав, викладених вище.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Отже, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, але з інших мотивів та підстав, наведених вище.

Доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026 у справі № 592/19976/25 змінити в частині мотивів та підстав задоволення позову ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Баглика Дмитра Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026 у справі № 592/19976/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Повний текст постанови складено 28.04.2026 року