Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/28190/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/28190/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків у справі № 520/28190/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо затримки у проведенні виплат за грошовими зобов`язаннями на день звільнення з військової служби та на виконання рішень судів за судовими справами №520/9823/20, №520/1626/21 і непроведення компенсації інфляційних втрат і 3% річних за даними грошовими зобов`язаннями;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 за період затримки в розрахунку грошової компенсації за неотримане речове майно з 28.01.2020 по 27.01.2021 інфляційні втрати в розмірі 484,72 грн. та 3% річних у розмірі 236,70 грн.;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 за період затримки в розрахунку середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні з військової служби з 29.01.2020 по 29.11.2021 інфляційні втрати в розмірі 5062,16 грн. та 3% річних у розмірі 1910,94 грн.;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 за період затримки виплати судових витрат у судовій справі №520/1626/21 інфляційні втрати в розмірі 152,27 грн. та 3% річних у розмірі 41,85 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем своєчасно не здійснено виплату коштів за грошовими зобов`язаннями на день звільнення з військової служби та на виконання рішень за судовими справами №520/9823/20, №520/1626/21, що є підставою для їх стягнення компенсації інфляційних втрат і 3% річних.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 625 13 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), оскільки обов`язок відповідача сплатити позивачам грошові кошти виник з рішень №520/9823/20, №520/1626/21.

Вважає, що зазначено норма закону цілком виступає своєрідним запобіжником у правовідносинах між особою та боржником у будь-якому статусі з питань врегулювання відповідальності останнього за несвоєчасний розрахунок, грошове/матеріальне забезпечення, виплату заохочувальних відшкодувань, компенсацій, виконання рішення тощо.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , проходив службу в органах прокуратури України в період з липня 2009 року по січень 2020 року, з якого з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону (м. Рубіжне Луганської обл.) у складі військової прокуратури об`єднаних сил.

Вважаючи, що відповідачем своєчасно не здійснено виплату коштів за грошовими зобов`язаннями на день звільнення з військової служби та на виконання рішень за судовими справами №520/9823/20, №520/1626/21, що є підставою для їх стягнення компенсації інфляційних втрат і 3% річних, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення вказаної статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин - правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними - трудовими, а не цивільно-правовими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та ВЧ НОМЕР_1 (відповідачем), як роботодавцем, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. У даному випадку, між сторонами виникли трудові правовідносини, а наслідки просточення виплати грошового забезпечення/заробіткої плати, регулюються спеціальним трудовим законодавством - КЗпП, у вигляді нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивач, заявляючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, обґрунтовує їх нормами статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції вірно врахував, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570.

Апеляційний суд зазначає, що між позивачем та відповідачами, відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, врегульоване спеціальним законодавством, а саме, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

У постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі № 6-2759цс15.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідачів, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15.

Також, позивач скористався своїм правом на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі № 520/1626/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо затримки проведення своєчасного розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно у розмірі 34697 (тридцять чотири тисячі шістьсот дев`яносто сім) грн 13 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн.

Підсумовуючи, колегія суддів висновує, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором, процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Передбачена статтею 625 ЦК України, норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством та передбачає інші спеціальні компенсаторні механізми.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, які визначені законом.

У межах даного судового провадження позивач не заявляв вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом № 2050-ІІІ, позовна заява не ґрунтується на таких підставах, відповідно вказане право не підлягає захисту в межах даної справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі № 520/28190/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло