Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №480/3518/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 р. Справа № 480/3518/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 09.01.26 по справі № 480/3518/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту – відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області, пенсійний орган), в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 23.04.2025 року № 183450030730 про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати в стаж, необхідний для призначення пенсії період навчання ОСОБА_1 в Сумському будівельному технікумі за період з 1981 по 1985 рік;

- повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 16.04.2025 року про перерахунок пенсії, зробити перерахунок призначеної пенсії, з часу звернення з заявою з 17.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.04.2025 № 183450030730, яким позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки на підтвердження навчання у Сумському будівельному технікумі ОСОБА_1 до пенсійного органу надавались всі необхідні документи, у тому числі, трудова книжка, диплом та довідка № 123 від 15.11.2023, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для їх неврахування.

У свою чергу, в силу висновку Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі № 638/975/17 на особу не може покладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Формальні недоліки у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації права на соціальний захист.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 по справі № 480/3518/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 23.04.2025 року № 183450030730.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34,м. Полтава, Полтавська область,36000, код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період навчання з 01.09.1981 року по 09.05.1982 року в Сумському будівельному технікумі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34,м. Полтава, Полтавська область,36000, код ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.04.2025 року про перерахунок пенсії та здійснити перерахунок призначеної пенсії з 17.04.2025 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) суму судового збору в розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року у справі № 480/3518/25, а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність у діях пенсійного органу ознак протиправності, так як період навчання перетинається з військовою службою, що унеможливлює його зарахування.

Також, немає можливості зарахувати період навчання з 1981 року по 1985 року, оскільки наказ про відрахування з числа студентів у зв`язку з призовом до лав Радянської Армії відсутній в архіві коледжу. Враховуючи вищезазначене, пенсійним органом правомірно прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 , а тому підстави для його скасування відсутні.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в частині задоволення позову рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу з 05.01.2024 було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", про що також зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву (а. с. 28).

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 , позивач, зокрема, з 01.09.1981 по 27.07.1987 навчався в Сумському будівельному технікумі (а.с. 45-47). Даний факт також підтверджується копією диплома НОМЕР_3 , виданого 22.04.1987, а також довідкою Сумського будівельного коледжу від 15.11.2023 № 123 (а. с. 37, 41-42).

Також у трудовій книжці міститься запис про проходження позивачем служби в Радянській армії з 10.05.1982 по 11.06.1985 (а. с. 46).

При цьому, відповідно до записів у військовому квитку НОМЕР_4 , позивач проходив військову службу з 10.05.1982 по 28.05.1985 (а. с. 38-40).

16.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 1981 року по 1982 року на підставі наданої довідки від 15.11.2023 № 123 (а.с. 34-35).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 23.04.2025 № 183450030730 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії, а саме зарахуванні періоду навчання з 1981 року по 1985 року у зв`язку з наданими додатковими документами згідно заяви № 5281 від 16.04.2025 (а.с. 33).

При цьому в даному рішенні зазначено, що розглянувши подані заявником документи встановлено, що період навчання перетинається з військовою службою. Період навчання з 07.06.1985 по 24.04.1987 зараховано згідно з довідкою № 123 від 15.11.2023. Зарахувати період навчання з 1981 року по 1985 року немає можливості, оскільки наказ про відрахування з числа студентів, у зв`язку з призовом до лав Радянської Армії відсутній в архіві коледжу.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.04.2025 № 183450030730, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки вважав, що відсутність наказу про відрахування студента до армії не може бути перешкодою для зарахування спірного періоду до страхового стажу, так є інші документальні підтвердження служби позивача, зокрема, військовий квиток, а отже, є підстави вважати, що позивач не навчався, а був призваний до Радянської Армії.

З огляду на те, що період з 1981 року по 1985 року, який просить зарахувати до страхового стажу позивач частково перетинається з періодом проходження військової служби, який вже зарахований відповідачем самостійно, про що свідчить наданий суду розрахунок страхового стажу, суд дійшов висновку, що такий період слід зарахувати до страхового стажу з урахуванням вже зарахованого періоду, а саме з 01.09.1981 по 09.05.1982, що зумовило часткове задоволення позову.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2025 року про перерахунок пенсії та здійснити перерахунок призначеної пенсії з 17.04.2025.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

У розумінні частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Отже, період навчання зараховується до стажу роботи та такий період підтверджується, зокрема, дипломами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що разом із заявою про перерахунок пенсії позивач надавав трудову книжку, копію диплому та військового квитка.

Дослідивши вказані документи, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.1981 по 27.07.1987 навчався в Сумському будівельному технікумі та з 10.05.1982 по 11.06.1985 проходив військову службу (а. с. 45-47).

Період навчання в Сумському будівельному технікумі також підтверджується копією диплома НОМЕР_3 , виданого 22.04.1987, а також довідкою Сумського будівельного коледжу від 15.11.2023 № 123.

Відповідно до записів у військовому квитку НОМЕР_4 , позивач проходив військову службу з 10.05.1982 по 28.05.1985 (а. с. 38-40).

При цьому, трудова книжка містить запис про те, що 05.06.1985 відновлений у навчанні після повернення з військової служби.

За таких обставин, враховуючи, що сукупність наведених документів свідчить про те, що позивач на період проходження військової служби був відкликаний із навчання та після повернення з такої служби – поновлений у навчанні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність наказу про відрахування студента із навчання до армії не може бути перешкодою для зарахування спірного періоду до страхового стажу.

А відтак, період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1981 по 09.05.1982 в Сумському будівельному технікумі (враховуючи, що відповідачем вже частково зараховано період навчання з 07.06.1985 по 24.04.1987) є таким, що підлягає зарахуванню до страхового стажу.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.04.2025 № 183450030730, яким відмовлено у перерахунку (допризначенні) пенсії ОСОБА_1 є протиправним, що зумовлює його скасування.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії останньою було дотримано всіх визначених для такого перерахунку умов, у відповідача існує лише один вид правомірної поведінки - здійснити такий перерахунок.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 09.05.1982 в Сумському будівельному технікумі та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2025 про перерахунок пенсії та здійснити перерахунок призначеної пенсії з 17.04.2025.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 по справі № 480/3518/25 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко