Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №520/32460/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 р. Справа № 520/32460/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 року (ухвалене суддею Григоровим Д.В.) в справі № 520/32460/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення,зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, що оформлене листом № 10/780 від 04.10.2025 р.; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів “Оберіг”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у виключенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку військовозобов`язаних, яке оформлене листом № 10/780 від 04.10.2025 р.; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів “Оберіг”.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності (форма № 066-3/о), затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України, з документом, що надає право на виключення з військового обліку, оскільки це свідоцтво є підставою для органів державної реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису про народження, а не документом військово-лікарської експертизи. Визначення ступеня придатності до військової служби, що, на думку відповідача, є єдиною можливою правовою підставою для виключення позивача з обліку в даному контексті, належить до виключної компетенції військово-лікарських комісій (ВЛК). Саме ВЛК повинна встановити, чи призвели медичні втручання та гормональна терапія до станів, які роблять особу непридатною до військової служби. Без відповідної постанови ВЛК у відповідача відсутній юридичний факт непридатності особи. Крім того, відповідач вважає, що зміна статі не призвела до необхідності виключення позивачки з військового обліку, оскільки раніше вона вже була взята на військовий облік як військовозобов`язаний чоловік. На думку відповідача, юридичний факт зміни імені, прізвища, по батькові чи навіть статевої належності в органах РАЦС не має автоматичної зворотної сили, яка анулювала попередньо набутий статус військовозобов`язаного.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності від 16.01.2025 р. (форма № 066-3/о), ОСОБА_2 (попереднє ім`я позивачки) змінив стать з чоловічої на жіночу.

У зв`язку зі зміною статевої належності, 21.03.2025 р. внесено зміни до відомостей актового запису, зокрема чоловічу стать позивачки змінено на жіночу, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану від 25.03.2025 р. №00050239360.

02.04.2025 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , органом 6321 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , в якому зазначено, що ОСОБА_1 є особою жіночої статі (Ж/F).

Також, згідно даних Єдиного демографічного реєстру № 2257988 від 21.01.2026 р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , є особою жіночої статі.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліці як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_5 , військова спеціальність – НОМЕР_3 , технік електронних обчислювальних машин, що підтверджується витягом з мобільного додатку “Резерв+”.

У зв`язку зі зміною статевої належності, позивачка звернулася до відповідача з заявою від 29.09.2025 р., в якій просила виключити її з військового обліку, у зв`язку зі зміною статі, та внести відповідні зміни до військово-облікових документів.

За результатами розгляду заяви позивачки, відповідачем надана відповідь від 04.10.2025 р. № 10/780, в якій відмовлено у задоволенні поданої заяви. В обґрунтування зазначалося, що, відповідно до п. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Не погодившись з відмовою відповідача у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке оформлене листом № 10/780 від 04.10.2025 р., про відмову виключити позивачку з військового обліку військовозобов`язаних.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Закону України “Про оборону України” встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно з ч. 11 ст. 1 Закону № 2232-XII, жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком і виявили бажання проходити базову військову службу, безпосередньо перед направленням для проходження базової військової служби за їх заявою (зверненням) беруться на військовий облік призовників. Після проходження, базової військової служби звільнені з військової служби жінки за їх бажанням беруться на військовий облік військовозобов`язаних у порядку та строк, визначені частиною одинадцятою статті 26 цього Закону.

Жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком і закінчили заклади професійної, фахової передвищої або вищої освіти та здобули медичну або фармацевтичну спеціальність, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому Міністерством оборони України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, крім зазначених в абзаці другому цієї частини, беруться на військовий облік військовозобов`язаних за їх бажанням.

Відповідно до ч. 12 ст. 1 Закону № 2232-XII, жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час у добровільному порядку. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).

Жінки виконують військовий обов`язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Згідно з абз. 14 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону.

Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що взяттю на військовий облік підлягають жінки, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, які добровільно виявили бажання проходити військову службу, або які мають медичну чи фармацевтичну спеціальність.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачки про виключення з військового обліку, у зв`язку зі зміною статі, так як відсутні підстави, встановлені в п.п. 1- 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII.

На думку відповідача, медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності (форма № 066-3/о), не є документом, що надає право на виключення з військового обліку, оскільки це свідоцтво є підставою для органів державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження, а не документом військово-лікарської експертизи. Також, на думку відповідача, юридичний факт зміни імені, прізвища, по батькові чи навіть статевої належності в органах РАЦС не має автоматичної зворотної сили, яка б анулювала попередньо набутий статус військовозобов`язаного.

Суд апеляційної інстанції з доводами відповідача не погоджується та зазначає, що у спірних правовідносинах зміна імені, прізвища, по батькові та внесення змін до відомостей акту цивільного стану стосовно особи позивачки відбулися, у зв`язку зі зміною нею чоловічої статі на жіночу стать.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні підстави для відмови у виключенні позивачки, яка за документами військового обліку значиться як ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних, оскільки після зміни чоловічої статі на жіночу стать позивачка не підпадає під критерії військовозобов`язаних жінок, які визначені чинним законодавством України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством, яке регулює порядок військового обліку не врегульована процедура виключення з військового обліку осіб, які змінили чоловічу стать на жіночу стать. Одночасно цими нормами не передбачено обов`язку перебування на військовому обліку категорії осіб, до яких відноситься позивачка.

Сама лише відсутність у діючому законодавстві України спеціальної норми, яка прямо передбачає процедуру виключення з військового обліку особи у зв`язку зі зміною статі, на переконання суду, не є підставою для відмови у поновленні права особи.

У разі відсутності прямої норми суд зобов`язаний діяти, керуючись принципами верховенства права, справедливості та аналогії закону/права, з`ясувавши всі обставини справи.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2005).

Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (абзац дев`ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово підкреслював, що прогалини у законодавстві не звільняють державні органи від обов`язку забезпечити реалізацію прав громадян.

Отже, відсутність спеціального нормативного регулювання не може бути підставою для відмови у виключенні з військового обліку.

Доводи апелянта про те, що прогалини законодавства повинні усуватися виключно законодавцем, не спростовує обов`язку суду забезпечити захист прав особи у конкретній справі. Суд не підміняє законодавця, а реалізує свою конституційну функцію - захист прав і свобод людини у ситуації, коли закон не дає прямої відповіді.

Позиція апелянта фактично зводиться до того, що за відсутності спеціальної норми особа повинна зазнавати обмеження своїх прав, що прямо суперечить принципу верховенства права та усталеній судовій практиці, відповідно до якої прогалини у законодавстві не можуть тлумачитися на шкоду особі.

Судовим розглядом встановлено, що зміна статі позивачкою підтверджена медичним свідоцтвом встановленої форми, внесенням змін до актового запису цивільного стану та паспортом громадянина України, виданим позивачці. Тобто, це не приватна позиція особи - це юридично встановлений державою факт. Ці обставини мають юридичну силу та є обов`язковими для врахування всіма органами державної влади, у тому числі відповідачем. Ігнорування цих змін фактично означає невизнання державою юридично встановленого статусу особи, що є неприпустимим.

Дії відповідача призводять до дискримінаційного ставлення до позивачки, оскільки до неї продовжують застосовувати правовий режим, який стосується осіб іншої статі, що є ігноруванням державним органом правового статусу позивачки. Це також свідчить про порушення принципу правової визначеності. Тобто, складається така ситуація, коли одна частина держави визнає її жінкою, а інша - продовжує застосовувати до неї статус чоловіка, що створює внутрішню суперечність та прямо порушує принцип легітимних очікувань. Особа має право розраховувати, що її юридичний статус буде однаково визнаватися всіма органами державної влади.

Також це є порушенням фундаментальних прав людини, зокрема права па повагу до приватного життя, заборони дискримінації та права на людську гідність. Гендерна ідентичність є складовою приватного життя, а ігнорування державою юридично визнаної статі є прямим втручанням у це право. У даній ситуації позивачка опинилася у гіршому становищі порівняно з іншими жінками, оскільки до неї застосовуються правила, передбачені для чоловіків, що є дискримінаційним підходом. Крім того, фактичне невизнання державою ідентичності особи є втручанням у її гідність.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на те, що держава вже забезпечила реалізацію прав позивачки у сфері приватних правовідносин, оскільки права людини не можуть визнаватися частково. Визнання гендерної ідентичності особи повинно мати послідовний і узгоджений характер у всіх сферах правового регулювання.

Доводи апелянта щодо незаконного втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні як суті спірних правовідносин, так і меж дискреції суб`єкта владних повноважень.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у виключенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку військовозобов`язаних, яке оформлене листом № 10/780 від 04.10.2025 р. та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів “Оберіг”.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 по справі № 520/32460/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич