Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №200/911/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року справа №200/911/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 2 березня 2026 року у справі № 200/911/26 (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А.) за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся 10.02.2026 до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.08.2016 року по 28.02.2018 року включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 66 023 гривні 90 копійок із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року та з 05.05.2020 року по 15.10.2023 року включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4067 гривень 09 копійок в місяць за періоди з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року та з 05.05.2020 року по 15.10.2023 року включно у загальній сумі 229 200 гривень 20 копійок відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року позовну заяву - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду:

- позовної заяви, сформованій в системі “Електронний суд”, із зазначенням назви чи змісту доданих до неї додатків (у разі надання електронних копій письмових доказів - виготовлення їх у формі окремих електронних файлів);

- заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку.

На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано позовну заяву та клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом від 23.02.2026, в якому посилався на те, що:

- звернення до суду (10.02.2026 року) у межах тримісячного строку із дати отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні (лист від 26.01.2026 року №199) відповідно до частини другою статті 233 КЗпП України,

- відсутність у матеріалах справи іншого письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені позивачу при звільненні, що спростовує твердження про те, що позивач був ознайомлений із порядком нарахування та виплати йому грошового забезпечення у оскаржуваний період,

- необхідність зібрання доказів на яких ґрунтують позовні вимоги відповідно до статті 161 КАС України;

- алогічність звернення із 16 окремими позовними заявами у період проходження військової служби з 19.07.2022 року по 15.10.2023 року;

- недопустимість прояву надмірного формалізму, непропорційності між застосованими заходами та поставленою метою, а саме – неможливість доказування позивачем права на частину грошового забезпечення, яку він мав отримати у період коли ризикував своїм життям заради інтересів України, через нечіткість законодавства у частині відсутності норм права, які регулюють строки звернення до суду у спорах щодо заробітної плати (після 19.07.2022 року),

- недопустимість формування судової практики, яка спонукає військовослужбовців замість захисту інтересів України у окопах та на місцях щомісяця покидати їх та подавати на командира частини позовні заяви, що обурює військових, деморалізує військо, створює максимальний рівень недовіри до судової гілки влади та породжує сотні тисяч нових судових спорів уже і так у перевантаженій судовій системі;

Також, просив врахувати правову позицію Великої палати Конституційного Суду України у рішенні №1 р/2025 від 11 грудня 2025 року, правову позицію наведену у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 року у справі №500/1912/22, від 06.07.2023 року у справі №320/15312/21, від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 (пункт 76), від 23.01.2025 року у справі №400/4829/24, від 28.03.2025 року у справі №400/6758/24, від 22.05.2025 року у справі №620/15959/24, від 24.06.2025 року у справі №480/10675/24, від 03.07.2025 року у справі №400/10202/24, від 03.12.2025 року у справі №380/20219/24, від 03.12.2025 року у справі №400/10817/24, від 03.12.2025 року у справі №560/13561/24, від 11.12.2025 року у справі №420/3504/25, від 12.12.2025 року у справі №580/11180/24, від 02.02.2026 року у справі №400/9559/25.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.

За змістом цієї ухвали суд дійшов висновку, що позивачем частково усунуто недоліки позовної заяви, а саме, в частині надання позовної заява із зазначенням назви доданих до неї додатків, виготовлених у формі окремих електронних файлів; в частині дотримання строків звернення до адміністративного суду з цим позовом доводи представника позивача не є прийнятними.

Представник позивача не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм матеріального, процесуального права, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів посилався на те, що Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 зазначено, що строки звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по дату звільнення складає 3 місяці із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні та подавати щодня чи щомісяця позовні заяви позивач не має.

В свою чергу, статтею 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Таким чином, обов`язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця. Перекладання відповідальності із роботодавця на робітника за неповідомлення про виплачену заробітну плату є недопустимим.

У постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 зазначено, що оскільки позивачів було звільнено з військової служби 14 липня 2021 року та 29 жовтня 2020 року відповідно, то судами попередніх інстанцій помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 року до правовідносин, які виникли до 19.07.2022 року та застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 року, як наслідок скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції із поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Застосування норм законодавства, який не існувало у момент виникнення спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки це прямо суперечить статті 58 Конституції України. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 28.05.2025 рок у справі №620/7686/24. Відтак строк звернення до суду у частині періоду, що передує 19.07.2022 року позивачем не пропущено.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції перевірив матеріали справи, вивчив доводи апеляційної скарги, і дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, застосував редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду, дійшов висновку, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

З висновками суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до з 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі №280/6779/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

В рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Оскільки частина спірних правовідносини виникла до набрання чинності частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем строк не пропущено щодо періоду з 04.08.2016 року по 31.05.2019 року, з 05.05.2020 року по 18.07.2022 року включно.

Отже, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 дійшов наступних правових висновків.

«75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності».

Щодо строку звернення до суду з вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 15.10.2023 року, в якій діяла нова редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні передбачено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні».

Позивач проходив публічну службу у спірний період, наказом Військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2023 року № 290 його виключено з 15.10.2023 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача на дату виключення зі списків частини про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, в тому числі вручення грошового атестата.

На заяву позивача від 10.11.2025 року відповідач надав витребувану інформацію щодо розміру та складових грошового забезпечення за спірний період, відповідно до листа від 26.01.2026 року № 199.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем подано позов до суду 10.02.2026 року, відповідь про виплату спірних сум, що належать йому при звільненні, отримав листом від 26.01.2026 року.

Отже, позивачем не пропущений строк звернення згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Також апеляційний суд зазначає, що рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року

№ 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат):

1. Визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

2. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

В цьому рішенні Конституційний Суд дійшов наступних висновків.

Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

В п. 82 постанови від 4 липня 2024 року у справі №580/7744/23 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. .

Отже, апеляційний суд вважає помилковими доводи представника позивача про врахування вищезазначеного рішення КСУ, оскільки це рішення, з огляду на дату прийняття та набрання чинності, не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникли задовго до ухвалення такого рішення.

За ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до передчасного вирішення питання про повернення позову, внаслідок чого ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи зі стадії відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 161, 169, 241, 250, 311, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 2 березня 2026 року у справі № 200/911/26 за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повний текст постанови складений 29 квітня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: І.В. Геращенко

А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв