Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №600/5604/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5604/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки по наданню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по наданню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-3), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по наданню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації оформлене у вигляді протоколу № 76 від 31 жовтня 2025 року, в частині скасування наданої ОСОБА_1 , в строк до 05 листопада 2025 року відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 жовтня 2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 379 від 31 жовтня 2025 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, шляхом його виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що протоколом комісії відповідача-1 від 31.10.2025 №76, скасовано позивачу відстрочку від призову на військову службу та призвано на військову службу. Зазначає, що відповідачем-1 протиправно скасовано відстрочку, оскільки позивач здійснює догляд за матір`ю та отримував компенсацію по факту догляду за хворою матір`ю, що підтверджується рішенням про призначення / перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Позивач зазначає, що наявність сестри, ніяким чином не спростовує факту постійного стороннього догляду за матір`ю та підстав для надання відстрочки, визначених п.9 ч.1 ст. Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Оскільки протоколом комісії протиправно скасовано відстрочку наявні підстави для скасування наказу в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та скасування наказу відповідача-3 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач-1 правом на подання відзиву не скористалися.

Відповідач-2 подав відзив на позов, відповідно до змісту якого вказував, що у зв`язку з скасування відстрочки, позивача правомірно призвано на військову службу

Відповідач-3 подав відзив на позов, відповідно до змісту якого заперечував проти задоволення позову. Вказував, що на час зарахування до списків особового складу, у позивача були відсутні підстави для надання відстрочки. Зазначив, що підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби не має.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Згідно військово-облікового документу №240220239334018900209 ОСОБА_1 визнано придатним на підставі довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.05.2025.

Згідно витягу з військово-облікового документу «Резерв +» сформованого 19.09.2025, у позивача наявна відстрочка на підставі п.9 ч.1 ст. 23, яка дійсна до 05.11.2025 р.

31.10.2025 повідомленням №11166 зазначено, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до рішення, ухваленого протоколом від 31.10.2025 №76, скасовано відстрочку ОСОБА_1 , від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Підстави скасування наявність сестри, яка може здійснювати догляд

31.10.2025 відповідачем-2 винесено наказ, яким позивача призвано до військової служби під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

31.10.2025 р. наказом командира відповідача-3, позивача зараховано в списки особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено статтею 22 Закону №3543-XII.

Зокрема, приписами частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до положень пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ, передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, серед іншого визначає також алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Абзацом 2 п.59 Порядку № 560 встановлено, що у разі виявлення шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних відсутності у військовозобов`язаного законних підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлену автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню.

Як встановлено судом позивачу надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації за правилами п. 58 Порядку № 560 на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" до 05.11.2025, у зв`язку із доглядом за матір`ю, яка згідно висновку №2288/6 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відомості про скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв`язку на адресу задекларованого / зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначену у заяві про надання відстрочки, або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Отже, на дату вирішення справи судом відповідача-1 наділено повноваженнями розглядати питання про скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 65 Порядку №560 у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Отже з урахуванням викладеного вище, відповідач-1 може скасувати (змінити) рішення про що повідомляє позивача.

Згідно з актом про проведення обстеження сім`ї встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 01.08.2025, складеним комісією Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, встановлено, що позивач з матір`ю проживають разом. Соціальні послуги з догляду надаються щоденно. Рекомендовано розглянути питання щодо призначення компенсації.

07.08.2025 рішенням про призначення компенсації фізичним особам які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 07.08.2025 призначено позивачу компенсацію.

Суд зазначає, що вказаний акт за формою та змістом відповідає Додатку 8 до Порядку №560.

Зважаючи, що диспозиція норми п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ передбачає наявність права на відстрочку від призову зайнятість постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, а вищевказаний акт від 01.08.2025 підтверджує наявність вказаних обставин постійного догляду позивача за матір`ю, на переконання суду це є підставою для надання позивачу відстрочки від призову на військову служу під час мобілізації на підставі наведеної норми.

Стосовно доводів спірного рішення про наявність члена сім`ї першого ступеня споріднення з числа невійськовозобов`язаних доньки, суд зазначає, що конструкція норми п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ пов`язує право позивача на отримання відстрочки з фактом зайнятості постійним доглядом за хворою власною матір`ю та не залежить від наявності інших невійськовозобов`язаних осіб першого ступеня споріднення.

Отже, Комісія не надала оцінки факту здійснення позивачем догляду (постійного догляду) саме за своєю матір`ю, поставивши у залежність отримання відстрочки від призову від наявності інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Таким чином, наявність у позивача сестри, яка є невійськовозобов`язаною, не є підставою для скасування відстрочки позивачу, оскільки пункт 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не передбачає у випадку здійснення військовозобов`язаним постійного догляду за хворою матір`ю такої умови як відсутність інших працездатних осіб, які зобов`язані утримувати особу, яка потребує постійного догляду.

Суд окремо зазначає, що позивачу була надана відстрочка саме за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ а не за пунктом 13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 18.07.2025 №26, яким відмовлено позивачу у наданні відстрочки є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 жовтня 2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, позивачу скасовано відстрочку від мобілізації, яка була чинна до 05.11.2025 р. При цьому відповідач-1 прийняв рішення про скасування відстрочки 31.10.2025 в день подачі позивачем заяви про надання відстрочки.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає що відповідачем-1 протиправно скасовано відстрочку, оскільки комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 не взято до уваги, що відстрочка надана не за п.13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, а за п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ.

На підставі викладеного, наказом начальника відповідача-2 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та зарахований до військової частини НОМЕР_1 .

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу "легітимних очікувань" (legitimate expectations):

"… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття "легітимні очікування", головним чином походять від англійського терміну "legitimate expectations" як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти "малої людини" від "великої держави", в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…".

У спірних правовідносинах, позивач під час подачі пакету документів для надання відстрочки, мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон щодо призову на військову службу.

Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 жовтня 2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Скасування даного свідчить про те, що начальником відповідача прийнято незаконне рішення щодо відправлення позивача до військової частини НОМЕР_1 .

Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 379 від 31 жовтня 2025 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Представник відповідача-3 вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_2 частині зарахування до списків особового складу відповідає закону. Так, законодавство не передбачає іншої варіанту окрім, як видання наказу про зарахування до списків особового складу.

На переконання представника відповідача-3 реалізація позивачем права на захист повинна здійснюватися шляхом подання рапорту про звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" із приєднанням документів, які підтверджують правову підставу для звільнення.

Суд уважає такі висновки відповідача-3 помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно із пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Наведена процедура звільнення з військової служби стосується випадків, коли військовослужбовець призваний на військову службу за наявності для того законних підстав.

У такому разі, реалізація права на звільнення зі служби здійснюється згідно з описаною процедурою.

Підстави для відстрочки від призову під час мобілізації, які передбачені частиною 5 статті 23 Закону № 3543-ХІІ та звільнення з військової служби під час воєнного стану, які передбачені пункту 2 частини четвертої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не тотожні між собою, ані за своїм правовим змістом, ані за процедурою реалізації.

Так, особа яка має право на відстрочку з підстави передбаченої пунктом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (зміст цитувався вище), не може бути звільнена з військової служби у зв`язку із тим, що станом на час призову позивач здійснював постійний догляд за матір`ю, при наявності члена сім`ї першого ступеня споріднення з числа невійськовозобов`язаних.

Реалізація права на відстрочку, зокрема, з підстави передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ є диспозитивним варіантом поведінки військовозобов`язаного. Тобто, якщо особа не реалізувала своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або реалізувала із порушенням встановленої процедури, то вона підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. У такому випадку, процедура мобілізації процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, особа набуває статусу військовослужбовця і може бути звільнена у порядку, який цитувався судом вище. Разом з тим, коли військовозобов`язаний реалізував своє право на відстрочку відповідно до закону, але його право було проігноровано ТЦК та СП або у задоволенні поданої заяви відмовлено незаконно, то останній не може у випадку призову скористатись загальними підставами для звільнення військовослужбовця, позаяк останні, насамперед, містять інші правові підстави.

Останній випадок залишає порушені права особи без механізмів правового захисту, повністю демонтує систему правового захисту прав та свобод людини. Відтак, "незворотність мобілізації", є ознакою, яка притаманна випадкам, коли військовозобов`язаний маючи правові підстави для відстрочки ними в установленому порядку не скористався, або скористався, але з порушенням встановленої законом процедури.

З врахуванням наведеного суд вважає, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного та протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Такий висновок передбачає обов`язкову оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Оскільки судом вище зроблено висновок про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 жовтня 2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову ОСОБА_1 на військову службу, то порушені права позивача підлягають поновленню також шляхом скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 379 від 31 жовтня 2025 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Щодо зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, шляхом його виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9)

Водночас, способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим.

Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звернула увагу на те, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, щоб суди не зосереджувалися на дослівній інтерпретації позовних вимог, а намагалися з`ясувати мету, для якої особа звернулася до суду, і за наявності підстав задовольняли саме ту вимогу, яка є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.

В спірному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, основною метою подання цього позову позивачем до суду є, зокрема, звільнення позивача з військової служби, тобто триваючого правого стану, як особи, яку всупереч вимог статті 23 Закону №3543-XII призвано на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану.

Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Таким чином порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, виключивши із списків особового складу.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Забезпечення реального та повного поновлення суб`єктивних прав позивача, які усувають правовий стан перебування на військовій службі, в даному випадку, не може бути віднесено до дискреційних повноважень військової частини в підпорядкуванні якої перебуває позивач , а тому зобов`язання військову частину звільнити останнього з військової служби є механізмом запобігання зловживанню повноваженнями суб`єктом владних повноважень.

Решта доводів учасників справи не впливають на висновки суду щодо правомірності оскаржуваного рішення та наказу, а тому не потребують оцінки судом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4844,80 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача-2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 4844,80 грн, оскільки саме внаслідок протиправних дій відповідача-2 виникли спірні правовідносини.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по наданню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації оформлене у вигляді протоколу № 76 від 31 жовтня 2025 року, в частині скасування наданої ОСОБА_1 , в строк до 05 листопада 2025 року відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

3. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 жовтня 2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 379 від 31 жовтня 2025 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

5. Зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, шляхом його виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

6. Стягнути на користь Житарю ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати - судовий збір в сумі 4844,80 грн.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 по наданню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Суддя І.В. Маренич