Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №560/16014/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/16014/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 квітня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі, визначеному частиною 2 статті 59 Закону України «Про вищу освіту».

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу на підставі частини 2 статті 59 Закону України «Про вищу освіту» за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року включно з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату доплати за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) у розмірі 15 відсотків посадового окладу згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту» за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року, чим допустив протиправну бездіяльність та порушив майнові права, гарантовані ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач звертає увагу, що державні органи, до сфери яких належать вищі військові заклади, можуть встановлювати своїми актами особливі вимоги до окремих сфер діяльності таких закладів, до яких не відноситься визначення матеріального забезпечення науково-педагогічних працівників. Зауважує, що у той же час основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність таких закладів та яким передбачено гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти, в тому числі щодо матеріально-фінансового забезпечення, є Закон України «Про вищу освіту».

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року позивачу доплата за науковий ступінь проводилася з урахуванням положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 (далі – Інструкція №424).

Відповідач посилається на пп. пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.07.2017 №704 (далі – Постанова №704), відповідно до яких встановлено виплачувати доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу; доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які обіймають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю, і мають вчене звання доцента, старшого наукового співробітника або старшого дослідника, в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу.

Також відповідач вказує на приписи п. 1 гл. 1 розд. 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558 (далі – Інструкція №558), згідно з якими військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає їх науковому ступеню, виплачується доплата за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) у розмірі 5 відсотків посадового окладу, доктора наук у розмірі 10 відсотків посадового окладу.

У відповіді на відзив позич зауважив, що застосовуючи Інструкцію №558, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Наголосив, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Вважає, що до даних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України «Про вищу освіту», а не Інструкції № №558.

Відповідач надіслав до суду додаткові пояснення, у яких повідомив, що на виконання Інструкції №558 та керуючись пп. 2 п. 6 Постанови №704 з 01.01.2018 військовослужбовцям НАДПСУ було змінено розміри доплат за науковий ступінь та вчене звання. Наголошує, що оскільки позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) та отримував грошове забезпечення, тому гарантії його соціального і правового захисту встановлюються саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі Постановою №704 та Інструкцією №425 (застосовувалася до 01.03.2018), Інструкцією № 558 (застосовувалася з 01.03.2018), які містять спеціальні правові норми щодо соціального захисту військовослужбовців.

Позивач у додаткових поясненнях підтримав позицію, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, а також, посилаючись на положення ст. 2 Закону України ««Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зауважив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно з витягом із послужного списку від 12.06.2025 ОСОБА_1 у періоди: з 13.09.2013 по 15.07.2015 – курсовий офіцер курсу заочного навчання факультету правоохоронної діяльності та правознавства Національної академії Державної прикордонної служби України, з 15.07.2015 по 27.10.2017 – курсовий офіцер курсу заочного навчання факультету правоохоронної діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.10.2017 по 31.08.2020 – старший викладач кафедри кримінального права та процесу факультету правоохоронної діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.08.2020 по 14.06.2025 – старший викладач кафедри теорії права та кримінально-процесуальної діяльності факультету правоохоронної діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (орштатні зміни).

Відповідно до диплому кандидата наук ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь – кандидата психологічних наук на підставі рішення Атестаційної колегії від 28.04.2015.

У витязі з наказу ректора ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.06.2025 № 731-ОС зазначено, що підполковника юстиції ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри теорії права та кримінально-процесуальної діяльності, звільнену з військової служби у запас наказом ректора НАДПСУ від 10.06.2025 №723-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Із відомостей особистих карток грошового забезпечення позивача вбачається, що у 2015, 2016 роках виплати доплати за науковий ступінь не здійснювалися, у 2017, січень-лютий 2018 роках розмір доплати – 15% посадового окладу, у період з березня 2018 по червень 2025 – 5%.

Також із грошового атестата №660 слідує, що доплата позивачу за науковий ступінь (ПО) «Кандидат наук» у період з 01.06.2025 по 14.06.2025 становила 5%.

Вважаючи, що за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року доплата за науковий ступінь кандидата наук повинна виплачуватися у розмірі 15% посадового окладу, що передбачено ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту», позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати і виплатити доплату за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу.

Листом від 30.08.2025 відповідач повідомив, що Національна академія Державної прикордонної служби України не має правових підстав для перерахунку позивачу доплати за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії). Також зазначив, що на виконання Інструкції №558 та керуючись пп. 2 п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01.01.2018 військовослужбовцям НАДПСУ було змінено розміри доплати за науковий ступінь та вчене звання.

Позивач, не погоджуючись із розрахунком доплати за науковий ступінь, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до приписів ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 року №1556-VII (далі - Закон №1556-VII) законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №1556-VII вищий військовий навчальний заклад - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського і старшинського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Частиною 4 ст. 13 Закону №1556-VII визначено, що державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади, заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми нормативно-правовими актами встановлювати особливі вимоги щодо: 1) управління відповідними вищими військовими навчальними закладами, закладами вищої освіти із специфічними умовами навчання, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти та організації освітнього процесу в них; 2) діяльності та повноважень органів управління і громадського самоврядування у відповідних вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) кандидатів на посади керівників (заступників керівників) відповідних вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти; 4) призначення та звільнення з посад керівників (заступників керівників) відповідних вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, їх структурних підрозділів; 5) додаткових до визначених стандартами вищої освіти компетентностей та програмних результатів навчання за відповідними освітніми програмами, порядку розроблення та затвердження освітніх програм у відповідних вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 6) формування переліку спеціалізацій підготовки здобувачів спеціалізованої освіти у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) кандидатів на посади педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників та конкурсного відбору на посади педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників у відповідних вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) реалізації прав і обов`язків педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 9) відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення курсантів, слухачів, ад`юнктів (аспірантів), докторантів, які навчаються у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 10) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в ад`юнктурі (аспірантурі) та докторантурі у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 11) нормативів чисельності курсантів, слухачів, ад`юнктів (аспірантів), які навчаються у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, на одну посаду науково-педагогічного працівника; 12) порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії у вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 13) формування індивідуальних навчальних планів та індивідуальних освітніх траєкторій здобувачів вищої освіти; 14) практичної підготовки осіб, які здобувають вищу освіту у відповідних вищих військових навчальних закладах, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти.

Із вищенаведеного слідує, що правовий статус вищих військових навчальних закладів передбачає, що відповідні державні органи можуть запроваджувати особливі вимоги до окремих аспектів їх діяльності, не стосуючись матеріального забезпечення науково-педагогічних працівників. Основним документом для регулювання роботи цих закладів і гарантій працівникам, включно з питаннями матеріального забезпечення, є Закон №1556-VII.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону №1556-VII науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.

Підпунктом 8 п. 2 розд. XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1556-VII визначено, що після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника.

Таким чином, закон гарантує встановлення таких доплат всім відповідним працівникам, безвідносно до приналежності закладу до вищих військових навчальних закладів чи звичайних закладів вищої освіти.

Обґрунтовуючи правомірність встановлення позивачеві доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, відповідач посилається на те, що грошове забезпечення позивача як військовослужбовця визначається відповідно до норм Постанови №704, пп. 2 п. 6 якої передбачено, що доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу встановлюється у розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу.

Матеріали справи свідчать, що у спірний період позивачу доплату за науковий ступінь у розмірі 5% встановлено відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558.

Водночас, як зазначалося вище, до спірних правовідносин за участю позивача, як до науково-педагогічного працівника вищого військового навчального закладу, мають застосовуватися положення Закону №1556-VII, яким, зокрема ч. 2. ст. 59, встановлено доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Аналіз встановлених обставин справи, враховуючи наведену правову оцінку, дає підстави для висновку, що стосовно науково-педагогічних працівників, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах саме Закон №1556-VII є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що правила визначення доплати за науковий ступінь, установлені пп. 2 п. 6 Постанови №704 поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, у той же час для тих військовослужбовців, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах, така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені ст. 59 Закону №1556-VII.

Установлення науково-педагогічним працівникам у залежності від виду навчального закладу різних розмірів доплат за науковий ступінь розглядається судом як дискримінаційне ставлення до окремої категорії осіб, які, маючи відповідні наукові ступені та звання та працюючи у вищих військових навчальних закладах, сфера діяльності яких урегульована Законом №1556-VII, отримують доплати в менших розмірах, ніж працівники освіти, які працюють у вищих навчальних закладах освіти.

Застосування Постанови № 704, Інструкції №424 та Інструкції №558, на які посилається відповідач, у контексті спірних правовідносин є помилковим, оскільки це призводить до суттєвого обмеження прав позивача, визначених ст. 59 Закону № 1556-VII.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Тому, при визначенні доплати за науковий ступінь позивачу необхідно застосовувати доплату за науковий ступінь (кандидата наук) у розмірі 15 % посадового окладу, відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону №1556-VII.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.12.2023 у справі №380/16427/21.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, яка полягає у не нарахуванні за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно доплати (надбавки) за науковий ступінь кандидата наук та у встановленні позивачу з березня 2018 року по червень 2025 року відсоткового розміру відповідної доплати 5% посадового окладу.

Як наслідок, наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу на підставі ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту» за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року включно з урахуванням виплачених сум.

Щодо нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зважає на таке.

Відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до п. 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Суд зазначає, що грошове забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці військовослужбовців, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 10.10.2024 у справі №500/8015/23, від 07.05.2025 у справі №560/15993/24.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведене вище у сукупності свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі, визначеному частиною 2 статті 59 Закону України «Про вищу освіту».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу на підставі частини 2 статті 59 Закону України «Про вищу освіту» за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року включно та з березня 2018 року по червень 2025 року включно з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28 квітня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Д.А. Божук