Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №560/13894/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/13894/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 квітня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у суд з позовом, у якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив безперервну строкову військову службу з 19 листопада 2020 року у складі Національної гвардії України, зокрема, у військових частинах 3017 та 3053; звільнений з військової служби на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №95 від 02 квітня 2024 року.

Вказує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до походження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", оскільки відповідає віковому критерію, отримав поранення під час безпосередньої участі у бойових діях, що підтверджується відповідними документами.

Зауважує, що військовослужбовці строкової служби, які перебували на службі після 24.02.2022, є учасниками мобілізаційних заходів та мають такий самий правовий статус як і мобілізовані під час загальної мобілізації, а відтак – мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Вважає, що невжиття заходів відповідачем щодо утворення комісії та прийняття рішення про виплату одноразової грошової винагороди свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що порушує його право на своєчасне та повне отримання належного грошового забезпечення при звільненні.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує про відсутність підстав для нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн гривень згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 з огляду на те, що після переведення для подальшого проходження строкової військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не уклав контракт на проходження військової служби, а також, що відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 95 від 02.04.2024 його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у зв`язку з набранням чинності Указом Президента України №149/2024 від 07.03.2024. Зауважує на відсутності укладення контракту у подальшому.

Відповідач також звертає увагу, що позивач не звертався із заявами про виплату одноразової допомоги, тому як наслідок не був включений у списки для здійснення вказаної виплати, оскільки був звільнений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

У відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві, та зазначає, що для нарахування і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, вирішальним є не тривалість служби чи наявність контракту, а факт участі у бойових діях і отримання поранення, що підтверджується медичними документами. Вважає, що право на виплату виникає з моменту настання підстав – участі у бойових діях та отримання поранення під час воєнного стану.

До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголошує на тому, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 встановлює критерії у пункті 4, які у своїй сукупності свідчать про наявність в особи права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн гривень.

Позивач також надав до суду додаткові пояснення, у яких повідомив, що був звільнений з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності третьої групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до довідки від 27.08.2025 №2016 солдат запасу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 07.10.2023 по 02.04.2024.

ОСОБА_1 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 07.10.2023 №291, який прибув для подальшого проходження військової служби із військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), згідно розпорядження ПЗК (НШ) НГУ №27/9/1/2-532 від 24 січня 2023 року, був зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та призначений на посаду стрільця 3-го відділення 1-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони важливого державного об`єкта №80) (ВОС 100915П), за 2 тарифним розрядом, 07 жовтня 2023 року.

Позивач у період з 24.02.2022 по 30.07.2022, з 09.08.2022 по 11.12.2022, з 19.12.2022 по 31.12.2022, з 06.01.2023 по 21.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в місті Харкові, Харківській області, Донецькій області, що підтверджується довідкою від 04.10.2023 №6111, виданою військовою частиною НОМЕР_2 .

07 березня 2024 року Президентом України прийнято Указ №149/2024 "Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби", пунктом 1 якого постановлено на виконання пункту 71 глави ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнити у квітні – травні 2024 року в запас зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до законів України військових формувань військовослужбовців строкової військової служби, строк військової служби яких, встановлений частиною першою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", закінчився під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та військову службу яких продовжено понад встановлені строки відповідно до частини дев`ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Указ Президента України №149/2024 від 02.04.2024 став підставою для винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 02.04.2024 №95, згідно з витягом якого ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №730505 позивачу встановлена третя група інвалідності, пов`язана із захистом Батьківщини, до 01 вересня 2026 року.

ОСОБА_1 отримав статус особи з інвалідністю 3 групи, про що 02 серпня 2024 року видане посвідчення серії НОМЕР_3 до 01.09.2026, та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Держава, згідно із ст. 17 Конституції України, забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Зі змісту ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII слідує, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" (далі – Постанова №153) та затверджено "Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану".

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п. 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Положення абз. 2 та 5 п. 4 Постанови № 153, як у редакції постанови Кабінету Міністрів України №387 від 01.04.2025 (діяла у період 08.04.2025 - 06.08.2025), так і в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлюють, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн надається у зв`язку з дотриманням таких вимог:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 02.04.2024 №95 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 02.04.2024. Підстава: Указ Президента України №149/2024 від 07.03.2024 "Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби".

Отже, матеріалами справи підтверджується, що на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач уже не проходив військову службу, тобто не був діючим військовослужбовцем, оскільки 02.04.2024 звільнений з військової служби.

Позивач наголошує, що для нарахування і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 153, вирішальним є не тривалість служби чи наявність контракту, а факт участі у бойових діях і отримання поранення, що підтверджується медичними документами, вважає, що право на виплату виникає з моменту настання підстав – участі у бойових діях та отримання поранення під час воєнного стану.

Суд не заперечує факт участі позивача у бойових діях і отримання поранення, у той же час зазначає, що норми Постанови № 153 містять імперативну вказівку щодо того, що право на одноразову допомогу мають військовослужбовці, які на дату набрання чинності Постановою № 153 перебували на військовій службі. При цьому, будь-яких виключень для осіб, які звільнені з військової служби за станом здоров`я, Постанова № 153 не містить.

У контексті наведеного суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 990/92/22, у якій зазначено, що принцип легітимних (законних) очікувань виражає, зокрема, позицію, що органи публічної влади повинні не лише дотримуватися правових актів, а й своїх обіцянок та пробуджених у зв`язку із цим очікувань. Іншими словами, якщо суб`єкт владних повноважень створив для особи (осіб) обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав, що гарантуються відповідно до принципів справедливості і природного права, особа (особи) вважається такою, яка має легітимні (законні) очікування, що підлягають захисту. Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків. Водночас виникнення в особи легітимних очікувань не можна ототожнювати зі сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або оцінки певних правових норм.

Судом встановлено, що позивач реалізував своє право на звільнення з військової служби ще у квітні 2024 року, тоді як експериментальний проект було запроваджено 13 лютого 2025 року, що свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідачем порушений принцип легітимних очікувань позивача.

В іншому випадку, це буде не відповідати меті експериментального проекту, підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Тому відповідач, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, на момент виникнення спірних правовідносин не мав законних підстав для виплати позивачу спірної одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду у п. 47 постанови від 25.06.2020 у справі № 520/226/19 зроблено висновок, що визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору та у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28 квітня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 (м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46005 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя Д.А. Божук