Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №520/33513/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р. № 520/33513/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати направлення на проходження військово-лікарської комісії №2899297 від 10.03.2025, сформоване ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 було сформовано направлення на проходження військово-лікарської комісії № 2899297. Зазначає, що строк дії зазначеного направлення закінчився, воно втратило актуальність та фактично не може бути виконане, та унеможливлює формування нового направлення через електронну систему «Резерв+». При цьому, як стверджує позивач, він неодноразово звертався до ТЦК та СП засобами електронного зв`язку з проханням врегулювати ситуацію та надати можливість пройти ВЛК належним чином. Зазначає, що реальна можливість пройти ВЛК була відсутня, оскільки сформоване ІНФОРМАЦІЯ_4 направлення, зокрема на проходження ВЛК у місті Мерефа, є організаційно та фактично неможливим для виконання. Повідомляє, що в електронних системах щодо нього з`явився статус «перебуває у розшуку», про що останній дізнався без попереднього належного повідомлення та без забезпечення можливості виконати вимогу щодо проходження ВЛК. Зазначені обставини, позивач вважає підставою для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи Електронний суд та доставлено в його електронний кабінет 19.01.2026 о 20:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Крім того, вищевказану ухвалу суду було направлено на поштову адресу відповідача та отримано останнім 22.01.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням наявного в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

При цьому, згідно із ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Отже, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розгляд справи відбувається з урахуванням днів перебування судді Ольги Горшкової у відпустці.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно військово-облікового документу, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до даних, які містяться військово-обліковому документі електронної форми, станом на 06.05.1999 (дата ВЛК) позивач мав статус «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» (а.с.50).

10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 було відносно позивача було сформовано направлення на проходження військово-лікарської комісії № 2899297.

При цьому позивач вказує, що реальна можливість пройти ВЛК була відсутня, оскільки сформоване ІНФОРМАЦІЯ_4 направлення, зокрема на проходження ВЛК у місті Мерефа, є організаційно та фактично неможливим для виконання у зв`язку із станом здоров`я.

Як зазначає позивач в адміністративному позові, ІНФОРМАЦІЯ_5 звернувся до органів Національної поліції, у зв`язку з чим щодо ОСОБА_1 в електронних системах відображається статус «перебуває у розшуку». Повісток не отримав. протоколи про адміністративне правопорушення складено не було.

Порушення своїх прав позивач вбачає в тому, що строк дії направлення на проходження військово-лікарської комісії №2899297 від 10.03.2025, сформоване ІНФОРМАЦІЯ_2 , закінчився, а отже воно втратило актуальність. Поряд із цим, застосування до нього статусу «перебуває у розшуку» без створення реальної можливості пройти ВЛК з урахуванням стану здоров`я є протиправним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі за текстом - Закон № 2232-XII).

За приписами частин першої-третьої статті 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини першої-п`ятої статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами частин першої п`ятої статті 34 Закону №2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Персонально-якісний облік військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України покладається на Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України. Ведення персонально-якісного обліку військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України покладається на відповідний підрозділ розвідувальних органів України. Персонально-первинний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх проживання. Ведення персонально-первинного обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Персональний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності.

Абзацами другим, четвертим частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Порядок № 1487). Він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Пунктом 19 Порядку №1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

4 травня 2024 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" №3621-IX від 21.03.2024.

Цим документом з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX у первісній редакції було установлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Законом № 4235-IX від 12.02.2025, що набрав чинності 15.02.2025, до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX внесено зміни, в силу яких установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

У відповідності до записів в Єдиному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що в Єдиному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутня інформація щодо наявності у позивача відстрочки.

Відповідно до даних, які містяться військово-обліковому документі електронної форми, станом на 06.05.1999 (дата ВЛК) позивач мав статус «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

З огляду на вимоги пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX в редакції Закону № 4235-IX, позивач був зобов`язаний самостійно звернутися до ТЦК та СП або через «Резерв+» для отримання направлення на ВЛК для проходження повторного медичного огляду та пройти повторний медичний огляд до 5 червня 2025 року.

Так, судовим розглядом встановлено, що 10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 було сформовано направлення відносно позивача на проходження військово-лікарської комісії №2899297.

Відповідно до п. 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються з метою: 1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до п. 74 Порядку №560 військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване відповідно до пунктів 74-1 та 74-3 цього Порядку, повинно містити таку інформацію: реєстраційний номер та дату направлення, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження особи, яка направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, мету та дату початку медичного огляду військово-лікарською комісією, назву установи (закладу охорони здоров`я) та її поштову адресу. За бажанням військовозобов`язаних та резервістів такі направлення надсилаються в електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Особам віком до 45 років у направленні для проходження медичного огляду зазначається про необхідність визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

З урахуванням наведених положень норм права, суд зазначає, що військовозобов`язані особи мають обов`язок періодично проходити медичний огляд на підставі відповідного направлення.

Згідно з п. 74-1 Порядку для формування направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на таке направлення кваліфікований електронний підпис у день його формування (крім направлення, зазначеного у пункті 74-3 цього Порядку).

За наявності підстав для проходження медичного огляду направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі формується з використанням відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, протягом одного календарного дня з дня подання військовозобов`язаним або резервістом такого запиту.

Сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів направлення надсилається до електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Сформоване на запит військовозобов`язаного або резервіста направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду вважається отриманим таким військовозобов`язаним або резервістом у день надсилання цього направлення в електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

У сформованому направленні на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду зазначаються інформація згідно з вимогами законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

При цьому, загальний строк проведення медичних оглядів, згідно з новими правилами 2025-2026 років, становить 14 календарних днів з моменту отримання направлення, а у разі відсутності потреби у детальному обстеженні — до 4 днів.

Тобто, в силу вимог закону, оскаржуване позивачем електронне направлення на ВЛК, сформоване через застосунок «Резерв+», вичерпало свою дію через обмежений термін дії.

Під час розгляду справи судом враховуються обставини того, що ОСОБА_1 виявляє добровільну згоду на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), однак не згоден з місцем проходження такого огляду, а саме в м.Мерефа, вказуючи, що це є організаційно та фактично неможливим для виконання через його маломобільний стан, який пов`язаний з його діагнозом - морбідного ожиріння (вага 208 кг).

Як вбачається з медичних документів позивача, останньому було встановлено діагноз - Т82- ожиріння (ІІІ ступеня аліментарно-конституційне), яке супроводжується іншими серйозними порушеннями, зокрема, зафіксовано гіпертонічну хворобу I–II ступеня.

На вказані доводи позивача суд зазначає, що ожиріння 3-4 ступеня (або 2 ступеня за наявності супутніх серйозних патологій), згідно з Наказом Міністерства оборони України № 490 (зміни до Положення про ВЛК), може бути підставою для визнання особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку АБО тимчасово непридатною з переоглядом через 6– 12 місяців.

Ожиріння III-IV ступеня (морбідне): Найчастіше призводить до виключення з обліку або тривалої відстрочки, особливо якщо воно супроводжується серцевою недостатністю, значними порушеннями дихальної системи (апное), цукровим діабетом або іншими серйозними порушеннями.

При цьому, остаточне рішення приймає виключно Військово-лікарська комісія (ВЛК) на основі медичного огляду та документально підтверджених діагнозів.

Військовозобов`язаний проходить ВЛК у закладі охорони здоров`я, вказаному в направленні, яке видає районний (міський) ТЦК та СП, де особа перебуває на обліку.

Навіть при отриманні електронного направлення у застосунку "Резерв+", місце та дата проходження ВЛК визначаються автоматично на основі того, де особа стоїть на обліку.

Суд звертає увагу позивача, що чинне законодавство, яке поширюється на спірні правовідносини, не передбачає можливості самостійно обрати будь-яку лікарню для проходження ВЛК (якщо це не передбачено направленням).

Суд приймає до уваги той факт, що 21.11.2025 року ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 з листом, відповідно до якого повідомляв про низку підстав, які позбавляють його можливості виконати свій обов`язок та пройти ВЛК, а саме: наявність захворювань; складність маршрута із Коротича до Мерефи для пересування громадським транспортом; довготривале очікування в черзі для проходження ВЛК.

Однак, наведені позивачем підстави для звернення до суду із даним адміністративним позовом, як невирішення ІНФОРМАЦІЯ_4 чи МОУ заяв позивача щодо забезпечення йому умов проходження ВЛК з урахуванням стану здоров`я не доводять того, що 10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 було протиправно сформовано направлення відносно позивача на проходження військово-лікарської комісії №2899297 та є підставою для його скасування. В разі незгоди з діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, за наслідком такого звернення позивач не позбавлений можливості звернутися до суду для захисту свої прав з іншим позовом.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає меті поновлення його порушених прав, якими він обґрунтовує підстави для визнання протиправним та скасування направлення на проходження військово-лікарської комісії №2899297 від 10.03.2025, яке вичерпало свою дію.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України позивачем визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Вихід за межі позовних вимог

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог.

Наприклад, Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17 зазначив, що хоча платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, але може скористатися можливістю захистити, на його думку, порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. Суд зв`язаний предметом і розміром заявлених вимог, а враховуючи те, що позивач позовом ставить під сумнів правомірність податкових повідомлень-рішень з огляду на порушення принципу стабільності, але не ставить питання про скасування нормативно-правового акта, а також не визначає належний суб`єктивний склад відповідачів, суд позбавлений можливості відновити порушене право позивача (якщо це буде доведено) в межах цієї конкретної справи.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).

До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Наприклад, судова колегія суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 5023/5383/12 відхилила доводи касаційної скарги стосовно неповноти встановлення обставин справи та дослідження доказів, оскільки це призведе до встановлення нових обставин справи та переоцінки доказів, тобто до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 202/7413/14-ц Верховний Суд визнав безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснював перевірку й оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. У конкретній справі позивачі з урахуванням неодноразових уточнень до позовних вимог не уточнили конкретні дії, які саме відповідач повинен вчинити та на чию користь. Тому з урахуванням меж апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції розглядав апеляційну скаргу в межах заявлених позивачами вимог у суді першої інстанції.

У постанові від 31 січня 2019 року у справі № 825/2845/15-а Верховний Суд указав, що платники податків можуть оскаржити до суду рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Належні способи захисту – це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дозволяє обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позову, позивач, як наслідок, і суди фактично ототожнили спірну бездіяльність з оскарженням рішення (рішення про залишення скарги без розгляду), що вказує на нез`ясування судами належним чином змісту позовних вимог та головне – предмету спору, що призвело до обрання неправильного способу захисту. Водночас правила адміністративного судочинства допускають випадок, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову, зокрема, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно обраним для повного захисту прав, свобод та інтересів. Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, тому під час нового розгляду спору суди мають перевірити вказані обставини.

Задоволення судом лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків та не відновило порушене право позивача, оскільки рішення контролюючого органу, яке створює для позивача правові наслідки залишається чинним та узгодженим в повному обсязі, що створює передумови для повторного звернення до суду з тих же підстав.

Наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст.241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дій - залишити без задовольння.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга Горшкова