Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №380/16532/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 рокусправа № 380/16532/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку в зв`язку із визнанням непридатним до військової служби.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що за результатами проходження ВЛК у квітні 2022 року був правомірно визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку. На виконання зазначеного рішення ВЛК Відповідачем внесено відповідний запис до посвідчення. Будь-яка процедурна помилка при оформленні документів є наслідком дій службових осіб відповідача, а не позивача, тому тягар її виправлення не може покладатися на громадянина. Позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії», відповідно до якої ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а не на особу, якої така помилка стосується.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.08.2025 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою від 26.01.2026 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що виключення позивача з військового обліку відбулося без порушення вимог пункту 22.5 Положення № 402, оскільки на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку у воєнний час, має складатися свідоцтво про хворобу, яке підлягає затвердженню штатною ВЛК. Оскільки позивач не з`явився до Центру та не пройшов повторний медичний огляд, свідоцтво про хворобу не видавалося, а тому у відповідача відсутні законні підстави для внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

У квітні 2022 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії (далі – ВЛК) у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За результатами огляду позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 74а графи ІІІ Розкладу хвороб, графи 2-7 ТДВ «Б» (аномалія розвитку нирок, полікістоз нирок; хронічний пієлонефрит). Зазначений висновок оформлено довідкою ВЛК від 20.04.2022 № 87/2675/2496, а відповідний запис внесено до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача № НОМЕР_1 .

Надалі, на підставі роз`яснення Начальника 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 27.04.2022 № 137 та вказівки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 28.04.2022 № 263/озп, запис про виключення позивача з військового обліку у його військовому квитку скасовано, а сам позивач поновлений на військовому обліку у відповідача.

Підставою для скасування стало те, що виключення з військового обліку позивача як офіцера запасу відбулося без оформлення свідоцтва про хворобу та його затвердження штатною ВЛК, що, на думку відповідача, суперечить вимогам пункту 22.5 Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2008 № 402 (далі – Положення № 402).

Після оновлення позивачем мобільного застосунку «Резерв+» ним було виявлено, що він перебуває на військовому обліку у відповідача зі статусом «Розшукує ТЦК та СП: порушення правил військового обліку». Станом на 04.08.2025 електронний військово-обліковий документ у застосунку «Резерв+» містить відомості: статус – «Порушення правил військового обліку», категорія обліку – «Військовозобов`язаний».

З метою з`ясування підстав поновлення на військовому обліку представником позивача було направлено адвокатські запити до відповідача. Відповідач у своїх відповідях підтвердив, що виключення з обліку скасовано через порушення встановленої процедури, та зазначив про необхідність позивачеві прибути до Центру для проходження повторного медичного огляду.

Позивач вважає дії відповідача щодо поновлення його на військовому обліку протиправними та звернувся до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ визначено, що виключенню з військового обліку підлягають, зокрема, громадяни, які визнані непридатними до військової служби (пункт 3).

Відповідно до пункту 22.5 Положення № 402 свідоцтво про хворобу у воєнний час складається на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. У всіх інших випадках в особливий період постанова ВЛК оформляється довідкою ВЛК. При цьому у воєнний час довідка на контроль у штатну ВЛК не направляється.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» основними засадами ведення Реєстру є обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей.

Відповідно до частини 8 статті 5 зазначеного Закону органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Судом встановлено, що 20.04.2022 позаштатна постійно діюча ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняла постанову про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що оформлено Довідкою ВЛК № 87/2675/2496. На підставі зазначеної довідки до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача внесено відповідний запис та здійснено запис у військовому квитку про виключення з обліку. Медичний висновок про непридатність Позивача до військової служби Відповідачем по суті не оскаржений і не спростований.

Відповідач обґрунтовує правомірність поновлення позивача на військовому обліку виключно процедурними підставами – ненаправленням свідоцтва про хворобу до штатної ВЛК для затвердження. Разом з тим, суд зауважує, що складення свідоцтва про хворобу та направлення його на затвердження до штатної ВЛК є обов`язком самих службових осіб Відповідача та ВЛК, а не позивача.

Суд вважає, що посилання відповідача на порушення порядку виключення з обліку як єдиної підстави для поновлення позивача на військовому обліку є необґрунтованим.

Суд зазначає, що медичний факт непридатності позивача до військової служби встановлений компетентним органом – ВЛК відповідача – і цей факт відповідачем не спростований. Позивач у квітні 2022 року виконав усі дії, що залежали від нього: пройшов медичний огляд та отримав відповідну довідку ВЛК.

Крім того, подальше скасування запису про виключення з обліку стало наслідком виключно процедурної помилки службових осіб відповідача (ненаправлення свідоцтва про хворобу до штатної ВЛК), а не будь-яких дій або бездіяльності самого позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58; «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40; «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

З урахуванням наведеної практики ЄСПЛ, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, суд дійшов висновку, що неналежне оформлення документів службовими особами відповідача не може бути покладено в основу погіршення правового становища позивача, тобто не може слугувати підставою для поновлення його на військовому обліку.

Виходячи зі змісту пункту 22.5 Положення № 402, обов`язок складення свідоцтва про хворобу на офіцера запасу та направлення такого свідоцтва до штатної ВЛК покладено на ВЛК та відповідний ІНФОРМАЦІЯ_4 , а не на громадянина.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за невиконання відповідачем власних процедурних обов`язків.

Поновлення позивача на військовому обліку без нового медичного висновку ВЛК про його придатність до військової служби є протиправним, оскільки суперечить пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який чітко пов`язує виключення з обліку із визнанням особи непридатною до військової служби рішенням ВЛК.

Таким чином, суд встановив, що дії відповідача щодо скасування рішення про виключення позивача з військового обліку та поновлення його на обліку з наданням статусу «Порушення правил військового обліку» є протиправними, оскільки вчинені без належних правових підстав, всупереч принципам законності, верховенства права та правової визначеності, а також суперечать практиці ЄСПЛ щодо відповідальності держави за власні помилки.

Враховуючи, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і зобов`язаний забезпечувати достовірність відомостей у ньому, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача зобов`язати Відповідача внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку на підставі визнання його непридатним до військової служби.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2001; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, згідно з пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, оскільки позовну заяву подано за допомогою підсистеми «Електронний суд» в електронній формі, то позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 * 0,4 * 0,8).

Позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, позивач сплатив судовий збір в більшому розмірі.

Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв`язку з внесенням його в більшому розмірі.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 44, 72, 73, 77, 90, 139, 162, 241– 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо скасування виключення ОСОБА_1 з військового обліку та поновлення його на військовому обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів – внести відомості про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з військового обліку у зв`язку із визнанням непридатним до військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Желік О.М.