Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №380/19937/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 рокусправа № 380/19937/25 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/19937/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частин НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військової частин НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил. Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого Позивачу у 2015-2018 роках обчислювалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХП «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Військову частину перерахувати та виплатити Позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення за 2015- 2018 роки, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого Позивачу у 2015-2018рр. обчислювалася та виплачувалася - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань;

- зобов`язати Військову частину перерахувати та виплатити Позивачу суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 рр., включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої наказом Міністерство оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплату Позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016року до 28 лютого 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату Позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», свідчить про порушення прав позивача на належне грошове забезпечення та звужує обсяг встановлених законом прав військовослужбовців.

Також позивач вважає, що відповідачем протиправно не включалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889 до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Оскільки, на думку позивача такі дії відповідача є протиправними і порушують його законні права та інтереси, він звернувся з цим позовом до суду.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога на оздоровлення мають разовий характер, тому у відповідності до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року №1078, такі не підлягають індексації.

Крім того, зауважує, що наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 було затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, відповідно до п. 8 якої, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 №550 (набрав чинності з 16.12.2016), затверджено нову Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15.11.2010 №595. Пунктом 8 вказаної Інструкції також встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відтак, вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у задоволенні позову.

Також представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

При розгляді клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Як встановлено судом з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 03 серпня 2025 року.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

З огляду на вказане, право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

За таких обставин, не вбачається підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 08.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 03.07.2015 по 03.07.2018, що підтверджується витягом з наказу командира частини №139 від 03.07.2019.

Протягом цього часу позивачу нараховувались та виплачувались різні види грошового забезпечення, зокрема, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Також, згідно з довідками про нараховане грошове забезпечення, позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

При обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, відповідач визначав базу для розрахунку (місячне грошове забезпечення) без урахування сум нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення, а також без урахування сум щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Крім того, судом встановлено, що при обчисленні розміру самої щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідач також не включав до складу місячного грошового забезпечення, що є базою для її розрахунку, суми нарахованої позивачу індексації.

12 серпня 2025 року позивач, вважаючи свої права на отримання грошового забезпечення у повному обсязі порушеними, звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату зазначених видів допомоги та винагороди з урахуванням усіх належних складових.

У відповідь на звернення, Військова частина НОМЕР_1 листом від 02.09.2025 за №71/1/809 відмовила у проведенні перерахунку, посилаючись на норми відомчих інструкцій, які, на думку відповідача, не передбачали включення індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку одноразових видів грошового забезпечення.

Таким чином, предметом спору є правомірність бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку та доплати позивачу частини грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячної додаткової грошової винагороди за вказані періоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із фундаментальних принципів, що становлять основу правової системи України, та керується спеціальним законодавством, що регулює проходження військової служби та соціальний захист військовослужбовців.

Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, яка є спеціальним законом у цих правовідносинах, встановлює фундаментальні засади грошового забезпечення. Частина перша статті 9 цього Закону проголошує, що «Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів».

Частина друга статті 9 цього Закону дає вичерпний перелік складових грошового забезпечення, чітко розмежовуючи його на щомісячні та одноразові види: «До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення». Це розмежування є принциповим, оскільки саме до поняття «місячне грошове забезпечення» апелюють інші норми законодавства при визначенні розміру соціальних гарантій.

Стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прямо встановлює, що «військовослужбовцям... надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення». Аналогічний підхід застосовується і до матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої, згідно з підзаконними актами, також прив`язаний до місячного грошового забезпечення.

Частина третя статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» імперативно встановлює: «Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону».

Таким законом є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII. Стаття 1 цього Закону визначає індексацію як встановлений законами механізм підвищення грошових доходів, що має на меті підтримання купівельної спроможності населення. Стаття 2 цього Закону прямо відносить грошове забезпечення до об`єктів індексації. Отже, індексація не є ані премією, ані заохоченням; це гарантований державою щомісячний механізм збереження реальної вартості грошового забезпечення.

Судова практика, зокрема справа Верховного Суду № 240/4911/18 та постанова від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18, утвердила позицію, що індексація є невід`ємною частиною місячного грошового забезпечення. Аргумент відповідача про те, що допомога на оздоровлення є разовою і тому її розрахункова база не може включати індексацію, є хибним. Спір полягає не в індексації самої допомоги, а у правильному визначенні бази для її розрахунку, до якої індексація, як щомісячна складова, входить за законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, вирішуючи подібний спір, встановила критерій для розмежування виплат: до розрахунку одноразових допомог не включаються лише ті види грошового забезпечення, які самі по собі є одноразовими (щорічні, квартальні). Винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, хоч і має назву «додаткова», за своєю суттю та порядком виплати у спірний період була щомісячною та систематичною, що підтверджується довідками про доходи позивача. Це свідчить про її постійний характер, а отже, вона є складовою саме місячного грошового забезпечення у розумінні статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Посилання відповідача на відомчі інструкції (Накази МОУ №595 та №550), які встановлювали заборону на включення цієї винагороди до розрахунку, є безпідставними через принцип верховенства закону. Частина третя статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює: «У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України... суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу». Закон №2011-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з наказом Міністерства оборони України. Оскільки Закон визначає вичерпну структуру грошового забезпечення, будь-який підзаконний акт, що звужує це поняття, суперечить закону і не може бути застосований судом.

Таким чином, дії відповідача щодо невключення сум індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди до бази обчислення допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги є протиправними, оскільки суперечать Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ґрунтуються на підзаконних актах, які не підлягають застосуванню в цій частині.

Щодо перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди за 2015-2018 рр. з урахуванням індексації.

Вирішуючи цю частину позовних вимог, суд виходить із системного аналізу норм, що регулюють структуру грошового забезпечення та порядок обчислення його похідних складових.

Постанова Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» від 22 вересня 2010 року № 889 встановлює, що розмір щомісячної додаткової грошової винагороди визначається у відсотковому відношенні до «місячного грошового забезпечення». Ця норма є відсилочною, оскільки для визначення складу «місячного грошового забезпечення» необхідно звернутися до профільного закону.

Як було детально обґрунтовано у попередньому пункті цього рішення, стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, а саме її частина третя, імперативно встановлює, що «Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону».

Спеціальним актом, що розкриває сутність та механізм індексації, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII. Стаття 1 цього Закону визначає індексацію як «встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг».

Стаття 2 цього ж Закону прямо вказує, що одним з об`єктів індексації є «оплата праці (грошове забезпечення)». Таким чином, законодавець недвозначно визначив індексацію не як окрему соціальну виплату, а як невід`ємний елемент самого грошового забезпечення, що має щомісячний і систематичний характер та спрямований на збереження його реальної вартості.

З огляду на це, логічна та юридично обґрунтована послідовність дій при нарахуванні виплат є такою: спочатку визначаються всі складові місячного грошового забезпечення, включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні надбавки та доплати, а також нараховану за відповідний місяць суму індексації. Сума цих компонентів і становить повний, законодавчо визначений обсяг «місячного грошового забезпечення». Лише після цього до отриманої суми може застосовуватися відсоткова ставка для обчислення похідних виплат, якою є щомісячна додаткова грошова винагорода.

Позиція відповідача, що винагорода не підлягає окремому індексуванню, є підміною понять та хибним тлумаченням суті позовних вимог. Позивач вимагає не індексації самої винагороди, а правильного обчислення її розміру, що передбачає включення вже нарахованої суми індексації до розрахункової бази. Не враховуючи суми індексації, відповідач штучно та протиправно занижував базу для розрахунку винагороди, що прямо суперечить Постанові №889, яка не містить жодних виключень чи застережень щодо неврахування будь-яких щомісячних складових грошового забезпечення.

Цей висновок повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18 Касаційний адміністративний суд чітко встановив, що індексація має систематичний (щомісячний) характер і повинна включатися до обрахунку інших виплат, що обчислюються з місячного грошового забезпечення. Ця правова позиція є релевантною і для даної справи, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода є саме такою виплатою.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач при обчисленні розміру щомісячної додаткової грошової винагороди був зобов`язаний додати суму нарахованої за відповідний місяць індексації до інших складових місячного грошового забезпечення (оклади, надбавки) і вже від цієї сукупної суми розраховувати встановлений відсоток винагороди. Нездійснення цього призвело до систематичної недоплати позивачу частини цієї винагороди, що є протиправною бездіяльністю.

Щодо матеріальної допомоги за 2015 та 2018 роки.

Суд переходить до аналізу позовних вимог у частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2018 роки. Відповідач у своєму відзиві обмежився лаконічним твердженням, що зазначена допомога за вказані роки позивачу не нараховувалася і не виплачувалася, не надавши при цьому жодних пояснень щодо причин такої бездіяльності чи правових підстав для неї. Суд ставиться до такого аргументу критично та вважає його необґрунтованим і таким, що не спростовує доводів позивача.

Право військовослужбовців на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є однією з гарантій їх соціального захисту, встановленою державою. У спірний період порядок та умови виплати цієї допомоги регулювалися відомчим нормативно-правовим актом.

Наказ Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (у редакціях, чинних у 2016 та 2018 роках), зокрема, у розділі XXXIII «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань», встановлював, що «особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення». Зазначена Інструкція передбачала, що така допомога надається, як правило, за рапортом військовослужбовця та на підставі наказу командира військової частини в межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Особливості адміністративного судочинства покладають тягар доказування саме на суб`єкта владних повноважень. Цей фундаментальний принцип закріплений у частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює: "В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача". Це означає, що не позивач повинен доводити неправомірність дій відповідача, а навпаки – відповідач зобов`язаний надати суду переконливі, належні та допустимі докази, які б підтверджували законність та обґрунтованість своєї бездіяльності.

У даному випадку, щоб довести правомірність ненарахування та невиплати допомоги, військова частина повинна була надати суду докази існування об`єктивних обставин, що унеможливлювали її виплату. Такими доказами, зокрема, могли бути:

- документальне підтвердження того, що позивач не звертався з відповідним рапортом про надання допомоги (якщо такий рапорт був обов`язковою передумовою);

- фінансові документи (кошториси, листування з фінансовими органами вищого рівня, довідки казначейства), які б беззаперечно свідчили про відсутність бюджетних асигнувань на виплату цього виду допомоги у 2015 та 2018 роках;

- наказ командира військової частини про відмову в наданні допомоги позивачу із чітким та законним обґрунтуванням причин такої відмови (наприклад, у зв`язку із накладеним дисциплінарним стягненням, якщо це було передбачено як підстава для позбавлення допомоги).

Однак, відповідач обмежився лише твердженням про факт невиплати, не надавши жодного з перелічених чи будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності. Така процесуальна пасивність та невиконання обов`язку доказування змушує суд застосувати принцип «contra proferentem» (тлумачення сумнівів проти сторони, яка їх створила і не розвіяла). Оскільки саме відповідач мав можливість і обов`язок надати докази, але не зробив цього, суд, за відсутності доказів зворотного, виходить з презумпції, що право позивача на отримання цієї соціальної гарантії було порушено.

Відтак, позовна вимога про «перерахунок та виплату» матеріальної допомоги за 2015 та 2018 роки підлягає задоволенню. Оскільки відповідач стверджує, що нарахування не проводилося взагалі, суд тлумачить цю вимогу як вимогу про нарахування та виплату допомоги у належному, правильно обчисленому розмірі. Такий спосіб захисту є єдиним можливим та ефективним для реального поновлення порушеного права позивача, що відповідає завданням адміністративного судочинства.

При вирішенні справи суд також керується статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка закріплює принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Суд вжив заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин, однак відповідач не скористався своїм правом надати докази на спростування позовних вимог.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінив надані позивачем докази як належні та достатні, а заперечення відповідача – як необґрунтовані та не підтверджені доказами.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про доведеність позовних вимог, протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для ефективного захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплати.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частин НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, - задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого ОСОБА_1 у 2015-2018 роках обчислювалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого ОСОБА_1 у 2015-2018рр. обчислювалася та виплачувалася - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015- 2018рр, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої наказом Міністерство оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016року до 28 лютого 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович