Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №380/23185/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 рокусправа № 380/23185/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, яка оформлена листом №40/51/12-Ф-79 від 07.11.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІI групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що мобілізований та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм хворим батьком, проте отримав відмову.

Ухвалою суду від 28.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що законодавець чітко вказав, які критерії та докази та документи повинна надати особа, що бажає звільнитись на цих підставах. З наданих до рапорту про звільнення документів встановлено, що у батька позивача, є ще інші члени сім`ї першого ступеню, зокрема: його дружина (мати позивача) та син (брат позивача). Таким чином позивач повинен довести, що ці члени сім`ї самі потребують стороннього догляду і не мають можливості здійснювати догляд за батьком позивача, але позивачем не надано доказів, які б підтверджували це, як того вимагає норма Закону. Зокрема, дружина особи, яка потребує догляду - ОСОБА_2 , 1962 р.н., як член сім`ї першого ступеня є інвалідом 3 групи загального захворювання. Однак позивачем не надано відповідних документів про необхідність постійного догляду за нею, що повинна бути підтверджена висновком МСЕК або ЛКК, який прямо містить визначення «потребує постійного стороннього догляду». Таким чином, наявність інвалідності не підтверджує потребу в постійному догляді. Стосовно свого брата позивач посилається на те, що він проживає за кордоном, однак: сам факт перебування за кордоном не звільняє від сімейних обов`язків і не є безумовною підставою для визнання особи такою, що не може здійснювати догляд; позивач не надав офіційних документів компетентних органів іноземної держави щодо його постійного місця проживання, статусу чи неможливості повернутись. Акт не проживання за місцем мешкання свого батька жодним чином не підтверджую неможливість здійснення догляду за ним. Окрім цього, відповідач вказує, що позивачем надано копію закордонного паспорта брата, яка містить лише інформація про візу у 2014 року, а також, оскільки віза видана у 2014 року, тому паспорт брата мав бути виданий ще раніше і відповідно такий паспорт вже є недійним.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказав, що жодною нормою Сімейного кодексу України не встановлено обов`язку дружини здійснювати догляд за чоловіком. Мати позивача являється особою з числа осіб з інвалідністю, тобто її фізичний стан обмежений, відповідно догляд здійснювати за чоловіком не має змоги. Закон прямо забороняє покладати обов`язки з догляду на особу, яка за станом здоров`я не може його виконувати. Також вказав, що Сімейний кодекс України передбачає фінансовий обов`язок дітей, а не фактичний. Фізичний догляд може бути: добровільним, або оформленим як фактичний догляд, підтверджений документами соціального захисту, актом обстеження, рішенням суду, довідкою про неможливість самообслуговування тощо. Щодо зауважень відповідач про дійсність закордонного паспорта брата позивача та інформації про проживання брата закордоном представник позивача вказав, що жодних інших документів у позивача на підтвердження перебування брата закордоном не має, оскільки зв`язок з братом втрачено, контактний номер відсутній.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позивач подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив звільнити з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснювання постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

До рапорту позивач долучив: нотаріально засвідченні копії витягу з рішення ЕКОПФО, рекомендації, висновку №910, пенсійних посвідчень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , довідки МСЕК, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, паспортів та ідентифікаційних номерів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , заяви ОСОБА_3 ; копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , акту про відсутність особи за місцем проживання, закордонного паспорта ОСОБА_5 ; витяги з місця реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , витяг про зареєстрованих у житловому будинку, акт від 28.10.2025.

Листом від 07.11.2025 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки з наданих до рапорту про звільнення документів встановлено, що у батька позивача, є ще інші члени сім`ї першого ступеню, зокрема: його дружина (мати) та син (брат). Військовослужбовцем не надано документів, які б підтверджували, що зазначені члени сім`ї самі потребують постійного догляду та відповідно не можуть піклуватися (доглядати) за батьком, як того вимагає Закон.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.

Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частинами 3, 4, статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 статтею 26 Закону №2232-XII.

Водночас пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 - під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (чинним на момент подання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення№1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 14.30 Інструкції №170 передбачено, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пунктом 5 Додатку №19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставою через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме (підпункт 26): у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут ЗСУ) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.

При цьому, умовою такого звільнення є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із доказів у справі суд встановив, що позивач подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

До рапорту позивач долучив: нотаріально засвідченні копії витягу з рішення ЕКОПФО, рекомендації, висновку №910, пенсійних посвідчень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , довідки МСЕК, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, паспортів та ідентифікаційних номерів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , заяви ОСОБА_3 ; копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , акту про відсутність особи за місцем проживання, закордонного паспорта ОСОБА_5 ; витяги з місця реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , витяг про зареєстрованих у житловому будинку, акт від 28.10.2025.

Згідно з документами, долученими до рапорту про звільнення встановлено:

- ОСОБА_3 (батько позивача) особа з інвалідністю ІІ групи, якому рекомендовано послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, відповідно до довідки витягу з рішення експертної команди оцінювання №64/25/2286/ВТ та висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №910;

- ОСОБА_2 (мати позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААА №837573;

- ОСОБА_6 (брат позивача) згідно з фото закордонного паспорта отримав у 2014 році шенгенську візу та 07.02.2014 здійснив виїзд за кордон.

Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 28.10.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 (позивач, син) здійснює постійний догляд за ОСОБА_3 (батьком), який згідно з висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду. Встановлено, що у ОСОБА_3 є дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_6 .

За результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивача листом від 07.11.2025 повідомлено про відмову у звільненні з військової служби. Відповідач вказав, що з наданих до рапорту про звільнення документів встановлено, що у батька позивача, є ще інші члени сім`ї першого ступеню, зокрема: його дружина (мати) та син (брат). Військовослужбовцем не надано документів, які б підтверджували, що зазначені члени сім`ї самі потребують постійного догляду та відповідно не можуть піклуватися (доглядати) за батьком, як того вимагає Закон.

З позиції відповідача військовослужбовець не довів, що мати позивача ОСОБА_2 та брат ОСОБА_6 потребують постійного догляду та відповідно не можуть піклуватися (доглядати) за батьком позивача.

Щодо матері позивача ОСОБА_2 , то суд зауважує, що відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 та довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААА №837573 вона є особою з інвалідністю ІІІ групи.

Також слід зауважити, що відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Тобто, той із подружжя, який є непрацездатним, має право на утримання від другого із подружжя, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Однак як свідчать долучені позивачем до рапорту документи батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обидва є особами з інвалідністю та відповідно є непрацездатними.

З огляд на приписи Сімейного кодексу України та встановлені обставини непрацездатна ОСОБА_4 не може утримувати свого непрацездатного чоловіка ОСОБА_3 .

При цьому, ОСОБА_4 відповідно до довідки МСЕК протипоказана робота із фізичними та психологічними перенавантаженнями.

Отже, мати позивача ОСОБА_4 об`єктивно не може забезпечити догляд своєму чоловіку ОСОБА_3 .

Щодо брата позивача ОСОБА_6 та його перебування за кордоном, суд зазначає таке.

Для підтвердження перебування ОСОБА_6 за кордоном позивача надав копію закордонного паспорту, згідно з якої ОСОБА_6 мав шенгенську візу з 05.02.2014 до 04.04.2014. Виїзд за межі України здійснений 07.02.2014.

Однак як правильно зауважив відповідач, фото закордонного паспорта брата позивача містить лише відомості про отримання візи у 2014 році та виїзд за межі України у лютому 2014 року.

Представник позивача вказує, що факт відсутності брата позивача за адресою місця проживання батька підтверджується актом про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації №340 від 02.10.2025.

Проте сам лише факт відсутності особи за місцем проживання не підтверджує постійне проживання такої особи саме за межами України.

При цьому, перебування сина ОСОБА_3 за кордоном не звільняє його від обов`язків, встановлених статтею 172 та главою 17 Сімейного кодексу України, щодо піклування та утримання свого непрацездатного батька.

Також представник позивача вказує, що жодних інших документів у позивача на підтвердження перебування брата закордоном не має, оскільки зв`язок з братом втрачено, контактний номер відсутній.

Проте суд звертає увагу, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною, як необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, саме військовослужбовець має довести належними доказами факту, зокрема, відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Однак за обставин цієї справи позивачем не подано разом із рапортом щодо брата будь-яких документів, що підтверджують потребу постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Крім того, з долучених до рапорту документів не можливо встановити, що позивач здійснював догляд за особою з інвалідністю ІІ групи до призову на військову службу, оскільки перебуваючи на військовій службі позивач жодним чином не міг здійснювати постійний догляд за своїм батьком.

З врахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством та в межах своїх повноважень. Тобто згідно з критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість дій відповідача. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд,

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Кравців Олег Романович