Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №160/3980/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокуСправа №160/3980/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення виконкому Довгинцівської районної в місті ради, оформлене листом від 06.01.2026 р. № С-1-П про відмову встановлення йому статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни";

- зобов`язати відповідача надати йому статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з дня порушення права - 02.01.2026 р.;

- зобов`язати відповідача видати йому "посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни".

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю IIІ групи. На звернення до відповідача про встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідач відмовив у наданні вказаного статусу та видачі посвідчення. Вказані обставини й стали підставою для звернення до суду позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду 16.03.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Пунктом 1 статті 7 цього Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з: перебуванням на фронті в інші періоди; ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; ядерних аварій; ядерних випробовувань; з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Згідно наданих копій документів щодо позивача, інформація про безпосередню участь у бойових діях відсутня. Відповідно до витягу з протоколу № 3 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06.01.2022 та довідки АВ №0033166 до акта огляду медико-соціальної експертної комісії ДЗ "Центральна МЦК МОЗ України" від 11.05.2022 позивачу встановлено безстроково третю групу інвалідності. Причина інвалідності - травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Тому відсутні підстави на встановлення відповідачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення. Враховуючи викладене, відповідач проси суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Від позивача до суду 17.03.2026 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позовна заява та додані до неї відповідні додатки в повній мірі відповідають двом вимогам законодавця визначеними у ч.1 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для набуття ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Так, документи підтверджують факт отримання ним інвалідності внаслідок поранення, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, та водночас, також підтверджують факт отримання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби. Таким чином, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у ньому.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у період з 04.10.1982 року по 17.05.1996 рік.

Відповідно до витягу з протоколу № 3 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 06.01.2022 року травма та захворювання старшого прапорщика ОСОБА_1 , 1963 року народження: "Відкритий перелом верхньої третини лівої ліктьової кісти", що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, - травма, ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Позивач 02.01.2026 звернувся до відповідача із зверненням щодо встановлення йому статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" та видачі відповідного посвідчення.

Відповідач листом від 06.01.2026 №С-1-П повідомив позивача, що відповідно до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав, а пунктом 1 статті 7 Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби, пов?язаних з: перебуванням на фронті в інші періоди; ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; ядерних аварій; ядерних випробовувань; з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Згідно наданих копій документів інформація про безпосередню участь у бойових діях відсутня. Відповідно до витягу з протоколу № 3 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв?язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06.01.2022 та довідки АВ №0033166 до акта огляду медико-соціальної експертної комісії ДЗ "Центральна МЦК МОЗ України" від 11.05.2022 встановлено безстроково третю групу інвалідності, Причина інвалідності - травма пов?язана з виконанням обов?язків військової служби. Тому відсутні підстави на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення. Зазначено, що питання соціального захисту осіб, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби, врегульовано Законами України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", якими передбачено ряд соціальних гарантій. Інше чинним законодавством не передбачено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 2 Закону № 3551-XII передбачено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 (далі - Порядок № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно із абзацом третім пункту 3 Положення № 302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Абзацом другим пункту 7 Положення № 302 встановлено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п.10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Таким чином, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни.

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із частиною 3 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Зважаючи на наведене, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до витягу з протоколу №3 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 06.01.2022 року травма та захворювання старшого прапорщика ОСОБА_1 , 1963 року народження: "Відкритий перелом верхньої третини лівої ліктьової кісти", що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, - травма, ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Таким чином, суд доходить висновку, що у поданому позивачем витягу з протоколу №3 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 06.01.2022 року відсутнє формулювання "поранення, контузія, каліцтво, захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини", яке є обов`язковою підставою для набуття статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" згідно з пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII.

Наявне ж формулювання "захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" лише підтверджує причинний зв`язок із службою, але не засвідчує, що інвалідність настала внаслідок виконання бойових завдань чи безпосередньої участі у захисті Батьківщини.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а, від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, які підлягають обов`язковому врахуванню судом першої інстанції в силу ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ґрунтується на вимогах Закону, підстави для визнання оскаржуваних дій відповідача протиправними відсутні, а отже, позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви повністю з викладених вище підстав.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма