Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №466/7065/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/7065/25 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчука О.І.

Провадження № 22-ц/811/4472/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

адвоката Рубля О.С. – представника позивачки ОСОБА_1 ;

адвоката Маланій І.Я. – представниці ТОВ «ЄвроЛьвів»;

адвоката Оприска М.В.

– представника ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 04 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року адвокат Ступак Артут Юрійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав, в якій просив суд визнати за позивачкою майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – незавершену будівництвом 1-но (одно) кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 7 (сьомому) поверсі, за будівельним номером 116, загальна проектна площа 51,21кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 23.09.2019 року позивачка підписала Попередній договір купівлі-продажу квартири з ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум»» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» №2770, який 17.11.2021 року нею було розірвано і в цей же день (17.11.2021 року) підписано Попередній договір № 4877 купівлі-продажу квартири з ТОВ «ЄвроЛьвів». Відповідно до розділу 2 попереднього договору №4877 предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта на умовах, встановлених договором.

Сторони повинні були укласти основний договір протягом 4 кварталу 2022 року – після сплати позивачкою всіх платежів, які позивачка у подальшому всі сплатила.

Однак, станом на день подання позовної заяви пропозиції щодо укладення основного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄвроЛьвів» не надходило, основний договір не укладено та квартиру у власність позивачці не передано.

Представником позивача 24.03.2025 року було надіслано лист-вимогу відповідачу з проханням укласти основний договір, відповіді на який отримано не було.

Однак відповідач надіслав лист-звернення, в якому відмовляє в укладенні основного договору і який містить пропозиції у строк до 30.06.2024 року звернутися до ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» - для укладення договорів про придбання квартири на нових умовах, або до ТОВ «ЄвроЛьвів» - для звірки розміру та узгодження умов повернення коштів.

Надалі ТОВ «ЄвроЛьвів» надіслало лист про припинення Попереднього договору, у зв`язку з тим, що Позивач не звернувся до ТОВ «ЄвроЛьвів» за поверненням коштів або до ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» для зміни сторони договору з доплатою.

Представником позивача подано адвокатський запит до Державної інспекції архітектури та містобудування України, у відповіді на який зазначається, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про виданий Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у м. Львові дозвіл на виконання будівельних робіт від 29.08.2018 року за №ЛВ112182412226 щодо об`єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Під Голоском у м. Львові», замовник будівництва – ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ», клас наслідків – СС2; статус документа – діючий. Іншої інформації за параметрами пошуку, зазначеними у запиті, у розпорядженні ДІАМ не виявлено.

Також представником позивача було подано адвокатський запит до Львівської міської ради з проханням надати інформацію щодо проведення та результатів проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо спірного об`єкта. Львівська міська рада у відповіді на адвокатський запит повідомила, що Інспекцією ДАБК було проведено позапланові перевірки на об`єкті за будівельною адресою: м. Львів, вул. Під Голоском, замовником якого є ТОВ «ЄвроЛьвів» та надала 5 актів перевірок, відповідно до яких виявлено порушення вимог законодавства та невиконання вимог приписів.

Листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 22.08.2024 року № 4315/04/18-24 позивачку було повідомлено про те, що останні зміни до Реєстру будівельної діяльності вносилися у 2021 році. Актуальність даної інформації підтвердила Державна інспекція архітектури та містобудування України у листі від 03.10.2024 року. Отже, ТОВ «ЄвроЛьвів» є на даний момент актуальним замовником будівництва.

Відтак, позивачка вважає, що визнання майнових прав на об`єкт інвестування за нею захистить її інтереси у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснити подвійний продаж майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом, а тому з даним позовом змушена звернутися до суду (том 1, а.с. 2-14).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 04 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» 25 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (том 3, а.с. 165-170).

Вищезгадане рішення оскаржив представник позивачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що позивачка набула майнові права на спірну квартиру у момент повної сплати забезпечувального платежу, у зв`язку із чим відповідач не міг передати майнові права третій особі, оскільки такі права відповідачу на той момент уже не належали.

Вважає помилковим висновок суду про те, що ТОВ «ЄвроЛьвів» є неналежним відповідачем у справі, оскільки саме воно є замовником будівництва відповідно до інформації з реєстру будівельної діяльності(том 3, а.с. 175-215).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представників ТОВ «ЄвроЛьвів» та ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи наступне.

23.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптимум» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири, який 17.11.2021 року було розірвано та в цей же день (17.11.2021 року) укладено з ТзОВ «ЄвроЛьвів» новий Попередній договір купівлі-продажу квартири, відповідно до розділу 2 якого є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п.2.4. сторони укладають Основний договір на умовах, передбачених цим Договором, протягом IV кварталу 2022 року, але не пізніше ніж 60 днів з моменту проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Стороною-1 на Об`єкт та за умови виконання.

Відповідно до п.4.3 ОСОБА_1 зобов`язується сплатити ТзОВ «ЄвроЛьвів» забезпечувальний платіж, що дорівнює сумі коштів, яка у національній валюті України гривні складає 358 470 грн без податку на додану вартість, що за курсом НБУ на день укладення цього Договору становить 13 571, 57 доларів США (1 долар по курсу НБУ = 26,4133 грн.) (том 1, а.с. 121-126).

На час розгляду справи основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ТзОВ «ЄвроЛьвів» не укладено.

26.03.2024 року між ТОВ «ЄвроЛьвів» та ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» було укладено Договір № 01-26/03-24 щодо організації та фінансування будівництва об`єкта (том 1, а.с. 185-196).

Відповідно до частини 3 статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з ч.2 цієї ж статті сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, у зв`язку із тим, що у визначений попереднім договором строк між сторонами не був укладений основний договір купівлі-продажу квартири, то зобов`язання із укладення основного договору припинилося і в позивача виникло лише право на відшкодування збитків, завданих невиконанням попереднього договору.

Системний аналіз статті 635 ЦК України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 200/14946/16-ц.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі № 916/1719/22 зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний висновок зроблений і у постанові Верховного Суду від 15.11.2024 року у справі № 905/20/23, де зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Згідно з умовами Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2021 року зобов`язанням за цим договором є укладення в майбутньому основного договору на умовах, визначених попереднім договором, і покупець сплачує грошові кошти в якості забезпечувального платежу, а не в рахунок оплати за майно, а також передбачено можливість не укладення основного договору за певних умов та наслідки такого не укладення

В самому Попередньому договорі його сторони, керуючись принципом диспозитивності та свободи договору визначились, що в наслідок не укладення Основного договору з вини Продавця квартири, у Покупця виникає лише право на розірвання попереднього Договору та повернення сплаченого Забезпечувального платежу у строк 10 робочих днів.

Якщо умовами договору передбачено, що забезпечувальні (гарантійні) платежі виконують тільки функцію засобу забезпечення зобов`язань, така сума забезпечувальних платежів не збільшує базу оподаткування ПДВ у їх одержувача. Податкові зобов`язання й податковий кредит не визначають у разі одержання (перерахування) відповідного забезпечувального платежу (лист ДФСУ від 28.10.2015 року № 22839/6/99-99-19-03-02-15 та інші).

Колегія суддів, детально проаналізувавши умови Попереднього договору від 17.11.2021 року, доходить висновку, що їх назва відповідає правовій природі, а предмет договору та інші умови, права та обов`язки сторін, фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами спрямовані саме на настання правових наслідків, притаманних для попереднього договору.

Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій: спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку; фіксація умов основного договору.

Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.

З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору у даному випадку не відбулася, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки саме по собі укладання ТзОВ «ЄвроЛьвів» та ОСОБА_1 попереднього договору купівлі-продажу не породжує переходу до останнього майнових прав на квартиру в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 року у справі № 753/7776/22.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав виникнення у ОСОБА_1 майнових прав на спірну квартиру.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності позивачем реальності, необхідності і співмірності витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» та Адвокатським бюро «Оприско та партнери» було укладено договір про надання професійної правничої допомоги, а також додатковий договір до договору про надання професійної правничої допомоги, яким було узгоджено гонорар у фактичній сумі за представництво в суді першої інстанції у розмірі 40000 грн.; також надано платіжну інструкцію про переказ грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» отримувачеві Адвокатським бюро «Оприско та партнери» на суму 40 000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми реальному обсягу адвокатських послуг, наданих представником відповідачів, взявши до уваги умови оплати гонорару, врахувавши складність справи, суть спору, а також необхідність дотримання критерію розумності, співмірності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність та/чи необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині вирішення питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 04 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 29 квітня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.