Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №308/1737/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1737/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання – Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернобук Яків Леонідович, до Ужгородської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернобук Я.Л., звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовані поважністю причин попуску строку для прийняття спадщини, з огляду на що, позивач вважає, що йому слід визначити додатковий строк для прийняття спадщини.

До суду від представниці відповідача надійшов відзив, у якому вона проти позову заперечила та вказала про відсутність у матеріалах справи постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У судове учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали, до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

Ухвалою від 05.02.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 02.04.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не застосовувалися.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, суд приходить до такого висновку.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 27.10.2020.

ОСОБА_2 була тіткою позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 09.12.2025, архівною довідкою №Г-1361/01-17 від 12.08.2025, свідоцтвом про одруження № НОМЕР_3 , свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 та витягами з ДРАЦС №0055677400, №00055678220, №00055679277 від 02.01.2026.

Відповідно до заповіт від 30.07.2014 № 1819 ОСОБА_2 на випадок її смерті зробила розпорядження, за яким усе її майно на день смерті заповіла позивачу.

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру №84016673 від 29.01.2026 заповіт є чинним.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1272 ЦК 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців – в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

У постанові від 26 червня 2024 року по справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду зазначала таке:

«З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування)».

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо правозастосування:

«150. Здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».

У розглядуваній справі суд встановив, що позивач пропустив строк для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки з такою заявою після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не звертався.

Також суд встановив, що позивач не є спадкоємцем першої черги після смерті померлої, а тому з урахуванням цитованих висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові 26 червня 2024 року по справі № 686/5757/23 позивач мав довести обставини щодо своєї необізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Суд з`ясував, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

При цьому, суд встановив, що лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 №54/2 від 26.10.2020 видано саме позивачу, а не, приміром, особам, які в силу закону належать до першої черги спадкування за законом.

На переконання суду, вчинення таких дій передусім є характерним для осіб, які належать до близького оточення померлого спадкодавця.

Не обмежуючись викладеним, суд звертає увагу на те, що позивач та ОСОБА_2 проживали в межах одного населеного пункту.

Крім того, суд зауважує, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивач звернувся лише 30.01.2026, тобто пропущений строк для прийняття спадщини є істотним.

Посилання на те, що про заповіт позивач дізнався лише 29.01.2026 не є переконливими, оскільки 29.01.2026 є лише датою формування витягу та підтверджує лише момент видачі відповідного письмового документу.

У даному випадку отримання витягу фактично було лише засобом фіксування інформації, а не моментом обізнаності позивача про наявність раніше складеного заповіту.

Суд не погоджується із посиланням представниці відповідача на відсутність у матеріалах справи постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України не ставиться у залежність від наявності окремої постанови нотаріуса про відмову, оскільки вирішальним є встановлення факту пропуску строку та поважності причин такого пропуску.

Таким чином, у розглядуваній справі слід відмовити не з мотивів передчасності, а з мотивів недоведеності поважності причин пропущеного строку для прийняття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко