Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №722/2237/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 722/2237/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Суського О.І., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 09 липня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1419-4046 продукт «На все» (далі – Договір), відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 8700 грн шляхом безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника: строком кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту; знижена % ставка -1,20 % в день; стандартна % ставка - 1,50 % в день.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Отримавши кредитні кошти, відповідачка не скористалася правом протягом 14 календарних днів від дня укладання договору відмовитися від договору без пояснень причин.

Вказувало, що відповідачка порушила умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула отримані кошти за договором, навіть після спливу строку кредитування. Внаслідок зазначеного станом на 02 вересня 2025 Провадження №22-ц/822/731/26

року у неї утворилась заборгованість у розмірі 48 789,60 грн., яка складається з: 8 700 грн простроченої заборгованості за кредитом; 38 784,60 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 1 305 грн простроченої заборгованості по комісії за видачу кредиту. Разом з цим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у загальній сумі 5 289,60 грн, за умови погашення решти заборгованості за договором в розмірі 43 500 грн Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину: 8 700 грн простроченої заборгованості за кредитом; 34 800 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами та судові витрати.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1419-4046 від 09.07.2024 року у загальному розмірі 43 500 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Апелянт вказує, що не погоджується з розрахунком боргу через невідповідність такого нормам ЗУ «Про споживче кредитування» і вважає, що мають бути застосовані відсотки, обумовлені положенням вказаного Закону.

Відповідачка також стверджує, що виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для обрахування процентів за користування кредитом за визначеною у договорі ставкою 1,5% в день з 23.07.2024 року по 22.08.2024 року, що становить 3915 грн, а тому просить рішення суду скасувати та постановити нове про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором від 09.07.2024 року №1419-4046 в розмірі 12 615 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 8700 грн та нарахованих процентів за період з 23.07.2024 року по 22.08.2024 року в сумі 3915 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить таку залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернула, як наслідок, утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.

З аргументів апеляційної скарги вбачається, що обставини справи стосовно укладення між сторонами 09 липня 2024 року договору про відкриття кредитної лінії №1419-4046 продукт «На все», перерахування відповідачці та отримання нею на емітовану в АТ КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_1 кредиту у розмірі 8700 грн (пункт 4.1. Договору) сторонами визнається та не заперечується, що також підтверджується копією самого договору, довідкою про перерахування суми кредиту, листом АТ КБ «ПриватБанк» та випискою за вказаним договором (а.с.11-20, 32-35, 149-150).

Як вбачається з умов договору, сторони обумовили в п.10.2. знижену процентну ставку в розмірі 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надавалася кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням.

У пункті 4.6. Договору обумовлено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).

Крім того, в п.4.4. Договору вказано, що базовий період складає 14 календарних днів. Перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду.

У пункті 4.9. Договору обумовлено строк кредитування у 300 календарних днів, дата повернення кредиту 04.05.2025 року.

Згідно розрахунку заборгованості за договором 1419-4046 від 09.07.2024 року загальна заборгованість становила: 48 789,60 грн, яка складається з: 8 700 грн прострочена заборгованість за кредитом; 38 784,60 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 1 305 грн прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту (а.с.36-38).

Однак, згідно мотивів позовної заяви сторона позивача застосувала до позичальника програму лояльності та списала 5289,60 грн заборгованості та просила стягнути на свою користь 43 500 грн (8 700 грн прострочена заборгованість за кредитом; 34 800 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами).

Так, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо стягнення заборгованості, колегія суддів вказує наступне.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.

Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як вже встановлено, пункті 4.9. Договору №1419-4046 від 09.07.2024 року сторонами погоджено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, становить 300 календарних днів (до 04.05.2025 року) з моменту перерахування кредиту позичальнику (далі - строк кредитування). Строк договору є рівним строку кредитування. В частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

В умовах договору сторонами було погоджено знижену проценту ставку 1,20% протягом базового періоду – 14 днів, стандартну процентну ставку у розмірі 1,50% за кожен дань користування кредитом.

Однак, сторона відповідача заперечує розрахунок заборгованості та вважає, що до такого має бути застосовано норми ЗУ «Про споживче кредитування».

Колегія суддів частково погоджується з аргументами апеляційної скарги, та з вказаного приводу зазначає наступне.

При визначенні розміру заборгованості відповідача суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (Див. висновки наведені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2024 року справа №760/11927/16, від 09.08.2023 року справа №201/6750/16).

Так, ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, який набрав чинності 24.12.2023 року, доповнено ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» п.5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 року по 22.04.2024 року включно денна процентна ставка має бути не більше 2,5%, з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року включно не більше 1,5%, а з 21.08.2024 року не більше 1%.

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися з нормами Закону.

У справі, яка переглядається, договір кредитної лінії №1419-4046 було укладено 09.07.2024, строком на 300 календарних днів, з кінцевим терміном повернення коштів 04.05.2025.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року набрав чинності 24.12.2023 року, отже, до вказаних правовідносин слід застосовувати норми вищезазначеного Закону, а саме п.17 його Прикінцевих та Перехідних положень.

Згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунком заборгованості позивача відповідачу за період з 09.07.2024 року по 22.07.2024 року включно нараховано заборгованість зі сплати процентів з розрахунку зниженої денної процентної ставки 1,20% в день, а з 23.07.2024 року по 04.05.2025 року включно нараховано заборгованість зі сплати процентів з розрахунку стандартної денної процентної ставки 1,50% в день.

Аналізуючи вищезазначені умови укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунку заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає, що нараховані відповідачці проценти з 21.08.2024 року по кінець строку кредитування суперечать вимогам п.17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», відтак підлягають перерахунку.

Отже, заборгованість по відсотках має становити:

за період з 09.07.2024 року по 22.07.2024 року (14 днів х 104,40 грн (1,20% від 8700 грн) = 1461,60 грн;

за період з 23.07.2024 року по 20.08.2024 року (29 днів х 130,50 грн (1,50% від 8700 грн) = 3784,50 грн;

за період з 21.08.2024 року по 04.05.2025 року (257 днів х 87 грн (1% від 8700 грн) = 22 539 грн, що в сукупності становить 27 605,10 грн.

За вказаних вище обставин, оскільки загальний розмір заборгованості з урахуванням нарахованих процентів становитиме 36 305,10 грн (8700 грн + 27605,10 грн), в той час як позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 43500 грн, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п.п.29-30).

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд першої інстанції допустився помилки у визначенні розміру заборгованості по відсотках, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, то рішення суду підлягає зміні разом із здійсненням перерозподілу судових витрат.

За приписами п.п.б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Як вбачається, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково, а саме на 83,46% від заявлених вимог.

Позивачем сплачено за подання позовної заяви 2422,40 грн (а.с.10), а тому з урахуванням задоволення позову на 83,46% стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2021,74 грн.

Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн (а.с.168), а тому з урахуванням задоволення апеляційної скарги на 16,54%, останній за рахунок позивача слід компенсувати 601 грн.

Частина 10 ст.141 ЦПК України вказує на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За наведеного, здійснити взаємозалік судового збору між сторонами та стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 1 420,74 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року в частині визначного до стягнення розміру заборгованості змінити.

Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1419-4046 від 09.07.2024 року у розмірі 36 305,10 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 1420,74 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: О.О. Одинак

І.Б. Перепелюк