Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №755/296/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 755/296/25

провадження № 61-2899св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - російська федерація в особі уряду російської федерації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лупейка Олександра Васильовича, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

Стверджували, посилаючись на Статут ООН, статтю 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» і практику Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), що у відповідача відсутній судовий імунітет і справа повинна розглядатись судом за місцем завдання шкоди.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначили, що 24 лютого 2022 року російська федераціярозпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні.

Збройна агресія російської федерації призвела до тяжких наслідків як для держави в цілому, так і для громадян України. Зокрема, вказані протиправні дії завдали моральної шкоди безпосередньо позивачам.

ОСОБА_1 проживала у м. Лисичанськ Луганської області разом із малолітньою донькою від першого шлюбу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 проживав у м. Сіверськ Донецької області. Позивач також має доньку від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах.

У результаті влучання ворожого снаряда у багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де позивачі проживали однією сім`єю, сталося руйнування фасаду будівлі та виникла пожежа. Ці обставини створили загрозу життю позивачів та змусили їх переїхати до м. Бахмут Донецької області.

Внаслідок повного руйнування та окупації м. Бахмут Донецької області, позивачі разом із донькою ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , та батьками ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) були змушені переїхати до м. Києва, де на даний час проживають та перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи.З червня до вересня 2024 року з ними також мешкала донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яка на сьогодні вступила до закладу вищої освіти м. Києва та проживає в гуртожитку. Таким чином, співмешкання трьох поколінь на одній території спричиняє значний дискомфорт.

Позивачі зазначають, що на даний час їхнє повернення до місць попереднього постійного проживання є неможливим. Зокрема, м. Лисичанськ Луганської області, де розташований приватний будинок ОСОБА_1 , перебуває під тимчасовою окупацією. Щодо житла ОСОБА_2 у м. Сіверськ Донецької області, то воно повністю знищено.

На даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлені фінансової та матеріальної можливості придбати чи облаштувати нове житло.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазнали не лише майнових втрат через руйнування житла, а й глибокого морального потрясіння, спричиненого воєнними діями. Перебуваючи в зоні активних бойових дій, позивачі стали безпосередніми свідками численних воєнних злочинів проти цивільного населення, загибелі близьких та сусідів, а також стихійних поховань у невідповідних для цього місцях. Пережиті події, що супроводжувалися постійною загрозою життю та нелюдськими умовами перебування, спричинили глибоку психологічну травму та залишили невідворотний відбиток на їхньому психоемоційному стані.

Ці події вкрай тяжко вплинули на психологічний стан позивачів, що проявляється у постійних панічних атаках, тривалому безсонні, нападах відчаю та апатії. Медикаментозне лікування наразі не дає очікуваного ефекту. Стан постійної тривожності та втрата концентрації свідчать про глибоку психотравму та виснаження психіки.

Вважають, що винною у вказаних стражданнях є російська федерація, яка вчинила збройну агресію проти України з метою геноциду українського народу.

Для підтвердження факту психотравмування та завданої моральної шкоди позивачі надали висновок психологічного дослідження, проведеного психологом ОСОБА_7 .

Враховуючи викладене, на підставі статей 23, 1167 ЦК України, Закону України «Про міжнародне приватне право»,ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд у відшкодування моральної шкоди стягнути з держави російська федерація:

- на корить ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40 000 000 грн, що є еквівалентним станом на день подання позову 2 421 454,08 доларів США або 2 178 744,17 євро;

- на корить ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 140 000 000 грн, що є еквівалентним станом на день подання позову 5 740 000 доларів США або

5 880 000 євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з російської федерації в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. Стягнуто з російської федерації в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Керуючись Конвенцією ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятою резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, Законом України «Про міжнародне приватне право», практикою Верховного Суду у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної держави, суд виснував, що російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якої проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Згідно із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні в 2014 році суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї держави та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної держави.

Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за завдану моральну шкоду, суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для справи. Зокрема, встановлено, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачі зазнали глибоких моральних страждань, які виявилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості й незахищеності, побоюванні за власну безпеку, порушенні звичних життєвих зв`язків та необхідності докладати значних зусиль для організації побуту.

Враховуючи тривалий характер порушень, глибину переживань позивачів, а також той факт, що активні бойові дії на території Донецької та Луганської областей призвели до пошкодження майна ОСОБА_2 та вимушеного переміщення обох позивачів, суд визначив розмір відшкодування. Стягнення з держави-агресора

1 000 000 грн на користь ОСОБА_1 та 1 500 000 грн на користь

ОСОБА_2 є достатньою сатисфакцією.

При визначенні розміру компенсації районний суд, керуючись вимогами статей 23, 1167 ЦК України, врахував характер і глибину душевних страждань позивачів, істотність вимушених змін у їхньому житті, а також засади поміркованості, розумності й справедливості, взявши до уваги релевантну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, повний текст якої складено 03 лютого 2026 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лупейка О. В., залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на доведений психотравмуючий вплив збройної агресії російської федерації на позивачів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. У апеляційного суду відсутні підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір компенсації є заниженим.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 березня 2026 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Лупейко О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року (повний текст якої складено 03 лютого 2026 року).

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року поновлено представникові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокату Лупейку О. В., строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 755/296/25.

25 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 755/296/25 надійшли до Верховного Суду.

Повідомлення російської федерації про розгляд справи у Верховному Суді знаходиться у спеціальному розділі «Інформація про ухвалення судового рішення для учасників справи за вимогами про відшкодування шкоди до російської федерації або до осіб, пов`язаних з державою-агресором». На офіційному веб-сайті Судової влади України розміщено оголошення щодо відкриття касаційного провадження у справі: «Інформація для учасника справи: російська федерація в особі уряду російської федерації. Справа № 755/296/25, касаційне провадження № 61-2899ск26».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Лупейко О. В., просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18; постановах Верховного Суду від: 27 січня 2021 року у справі № 263/16183/18; 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20, 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, 29 січня 2025 року у справі № 754/15605/23, 31 березня 2025 року у справі № 363/4821/23, 30 квітня 2025 року у справі № 175/8881/23, 14 січня 2026 року у справі № 125/2253/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Представник заявників у касаційній скарзі наголошує на доведеності належними та допустимими доказами заявленого розміру моральної шкоди, що має бути стягнута в повному обсязі.

Наявні у справі висновки спеціаліста-психолога, хоча і не є експертними висновками, проте однозначно є письмовими доказами у розумінні статті 95 ЦПК України. За змістом проведеного дослідження вони базуються на застосованій для встановлення розміру шкоди реєстровій експертній психологічній методиці.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Від першого шлюбу ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 березня 2002 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . З фотокарток вбачається, що будинок, в якому знаходиться квартира ОСОБА_2 , пошкоджений.

Позивачі проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що було ними особисто підтверджено під час судового засідання в Дніпровському районному суді м. Києва.

За результатом психологічного дослідження від 10 грудня 2024 року, складеного на замовлення ОСОБА_2 спеціалістом-психологом ОСОБА_7 , досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_2 збройної агресії російської федерації проти України, є, беззаперечно, психотравмуючою для нього. Глибина, інтенсивність та протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_2 за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного та психологічного здоров`я. За обставин, розглянутих у дослідженні, ОСОБА_2 завдано моральної шкоди. Між спричиненою ОСОБА_2 моральною шкодою та психотравмуючими факторами вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. Визначений самостійно ОСОБА_2 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_2 за даними психологічного дослідження встановлюється у розмірі 100 000 000 (сто мільйонів) гривень, у тому числі з урахуванням фактору, що сам ОСОБА_2 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) стану.

За результатом психологічного дослідження від 10 грудня 2024 року, складеного на замовлення ОСОБА_1 спеціалістом-психологом ОСОБА_7 , досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії російської федерації проти України, є, беззаперечно, психотравмуючою для неї. Глибина, інтенсивність та протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для її фізичного та психологічного здоров`я. За обставин, розглянутих у дослідженні, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Між спричиненою ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у розмірі 40 000 000 (сорок мільйонів) гривень, у тому числі з урахуванням фактору, що сама ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) стану.

Дніпровський районний суд м. Києва допитав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як свідків у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лупейка О. В., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову у цій справі, що переглядається в порядку касації, є матеріально-правова вимога громадян України до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з агресією російської федерації проти України.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України), є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Виходячи зі змісту цієї колізійної норми, яка закріплює колізійний принцип lex loci delicti (закон місця вчинення цивільного правопорушення (делікту), питання відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам в результаті збройної агресії російської федерації проти України, повинно регулюватися правом України.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі

№ 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження

№ 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження

№ 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачам моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнали позивачі, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 січня 2025 року у справі № 125/2253/24 (провадження № 61-13799св25), від 29 січня 2025 року у справі № 754/15605/23 (провадження № 61-14552св24), від 31 березня 2025 рокуу справі № 363/4821/23 (провадження № 61-17013св24), від 30 квітня 2025 року у справі № 175/8881/23 (провадження № 61-665св25), від 29 січня 2026 року у справі № 367/10774/23 (провадження № 61-14754св25) щодо визначення розміру компенсації за спричинену внаслідок агресії російської федерації моральну шкоду, на яку заявник посилається в касаційній скарзі.

Посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18; постановах Верховного Суду від: 27 січня

2021 року у справі № 263/16183/18; 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20,

03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір моральної шкоди, також не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження

№ 14-538цс19)).

Водночас апеляційний суд надав у оскаржуваній постанові відповідь на усі аргументи позивачів, у тому числі зазначив, що суд першої інстанції вірно оцінив висновок психологічного дослідження від 10 грудня 2024 року відносно визначеного позивачами розміру морального відшкодування, вважаючи його завищеним.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій вказаний висновок належним чином не оцінили та не узяли до уваги.

В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам збройною агресією російської федерації проти України. Наявність у позивачів іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лупейка Олександра Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник